Приплив, – і отвори – потвори – зизоокі,Які – пересуваються – вздовж звуку.До них – рибалки, що – при пірсі, звикли.Й рятують
тих, що – на кілки – заклякли.Природа – щедро – кілька зайвих ланок.Внизу – плятани, трохи вище – клени.Холонуть жердки, що – на оболоні.Дві ящірки – видмухують – зі слиниІ скла – склепіння і дахи вокзальні,Що їх – на час відпусток – морозильник.Все небо – замки, ріки – і плоти.Дух – дійсним – й небуття – перепліта,Мить, – й без’язике – тяму – і язик. —Й біжить малюк, в долонці – мотузок,Щоб наздогнати – песика – й козу.
НОВІ, – ЩЕ ПУП’ЯНКИ, – СВІТИ – З РЕТОРТ
Пала – з олії у горнятку – ґніт, —Майже щезає, тоді – знов – мигне.Синхронність, яка – з живчиком вогню,Що – між світами – шпарку – як хідник.Між формою – і наміром – розмив.Вздовж обрію – кодолу кілька – мавп.Поруччя. Сходи. В колі – двоє мев.Клаптики сміху – з рештками – розмов.Часом – туман з долин в лахмітті – каліч,Й
на тому місці – виникають – скелі.У випадковому – й на цвяхах – зручно —Ті, що – в обхід – галактики щорічні,Заки – у невимовне – воротар —Нові, – ще пуп’янки, – світи – з реторт.
Й ЗНОВ – КРІЗЬ ВІКИ – РУКА, КОТРА – КЕРМО
Бруківка. На два боки – гордовина.Міні-садок – на коліщатах – в ванні —Перед каварнею. Паркан чавуннийПильнує квітів, аж набрякли вени. —Скрізь блискавкою, а він – ще не звикЛовити пил, що – переходить – в звук.Крок, – й жабками – виплигує – нове,Й ніяк – всю прірву, що – самі дива.Торкнувся скойки, а – з молюска – стрепет,Й навкілля – обтрусилося – від струпів.Хоча – згори – на линві – вниз – відерко —Про літачок, що – до площин – подиркавЙ де вир світанків – м’якушем – хурмиЙ знов – крізь віки – рука, котра – кермо.
КИПИТЬ БУТТЯ, – ЛИШ – БУЛЬКИ, – КАЗАНОК
Світ віддаляється – піщиною – в бальоні.І вже – до мозку – загляда стеблина.