Магічний ніж

Але з виразу його обличчя вона зрозуміла, що він не бажає про це розмовляти, і вирішила не розпитувати його. Вона навіть знала, що не питатиме про це й алетіометр.

Ліра відчувала величезну втому, а тому вирішила піти спати. Вона заснула, тільки-но її щока торкнулася подушки.

Трохи пізніше, коли кішка вже згорнулася клубком і заснула, Віл зробив собі каву, узяв зелений шкіряний бювар і сів на балконі. Світла було цілком досить для читання.

Паперів у бюварі було небагато, і, як він й гадав, це були листи, написані чорним чорнилом на аркушах із зображенням літака — як здогадався Віл, то був папір для авіапошти. Ці слова написані рукою людини, котру він так хотів відшукати! Він почав водити по аркушах пальцями, потім, намагаючись якось наблизитися до батька, притиснув їх до обличчя. Посидівши так хвилини зо дві, він почав читати.

Фербенкс, Аляски Середа, 19 червня 1985 року

Моя люба!

У нас тут звичайна суміш ефективності й хаосу. Усі припаси прийшли, але наш фізик — геніальний дурень на прізвище Нельсон — не подбав про засіб транспортування його чортових куль-зондів у гори. Ми змушені байдикувати, а він нишпорить довкола в пошуках транспорту. Але так у мене з'явився шанс поспілкуватися з тим хлопцем, золотошукачем на ім'я Джейк Пітерсен. Я відшукав його у брудному барі та під звуки гри в бейсбол, що її показували по телевізору, спитав його про аномалію. Він не схотів розмовляти в барі — запросив мене до себе додому. Я розв'язав йому язика за допомогою пляшки «Джек Деніелз». Сам він там не бував, але він знає одного ескімоса, котрий там був, і той тип каже, що знайшов двері до світу духів. Ескімоси з давніх-давен знають про цей прохід, і посвячення у знахарі в них уключає в себе похід туди та повернення з якимось трофеєм — хоча дехто звідти не повертається. Утім, у старого Джейка є карта тієї місцевості, і він позначив на ній те місце, де, за словами ескімоса, розташована ця штука. (Про всяк випадок, її координати: 69°02' 11'' північної широти, 157°12' 19'' західної довготи, на вершині хребта Лукаут в милі чи двох на Північ від річки Колвіль.) Потім ми обговорювали інші арктичні легенди — про норвезький корабель, що плавав без команди шістдесят років, й усе таке інше. Археологи — непогані хлопці, вони чекають не дочекаються, коли почнуть працювати, і стримують своє роздратування недбалістю Нельсона. Ніхто з них нічого не чув про аномалію, і повір мені, я не збираюся їм про неї казати. Ніжно цілую вас обох,

Джоні.

Уміат, Аляска Субота, 22 червня 1985 року

Моя люба!

Я називав Нельсона геніальним дурнем, але це аж ніяк не так. Якщо я не помиляюся, він сам шукає аномалію. Затримку у Фербенксі він організував навмисно. Чи повіриш, знаючи, що решта групи погодиться чекати лише через дуже вагомі причини на кшталт відсутності транспорту, він сам скасував свою заявку на машини. Я дізнався про це випадково і збирався вже спитати його, у які такі ігри він грає, але потім підслухав, як він з кимсь розмовляє по рації — він описував аномалію, не більше не менше, але не знав її координат. Наступного дня я приніс йому пляшку, прикинувся простим солдатом, таким собі бурлакою півночі, і почав дражнити його, вказуючи на обмеженість науки — мовляв, ви не можете пояснити існування снігової людини й таке інше. Потім, уважно за ним спостерігаючи, я підкинув йому думку про аномалію — ескімоську легенду про існування дверей у світ духів. Я сказав, нібито мені відомо, що ті невидимі двері розташовані десь біля хребта Лукаут: «Уявіть собі, саме там, куди ми прямуємо!» І ти знаєш, він достеменно знав, про що я кажу. Я прикинувся, що не помітив, як він напружився, і перейшов на чаклунство, розповів йому ту історію про заїрського леопарда — сподіваюся, він прийняв мене за марновірного телепня-вояка. Але я маю рацію, Елен, — він шукає те саме. Питання лише в тому, скажу я йому чи ні. Слід з'ясувати, навіщо все це йому треба. Цілую ніжно вас обох,

Джоні.

Колвіль-Бар, Аляска 24 червня 1985 року

Моя люба!

У мене деякий час не буде нагоди надіслати наступного листа — це останнє селище, далі ми йдемо на узвишшя Брукс. Археологи у захваті від того, що нарешті почнуть працювати. Один парубок переконаний, що знайде докази існування поселень, набагато давніших, ніж це уявляють собі науковці. Я спитав його, наскільки давніших і чому він у цьому переконаний, і він розповів мені про вирізані з бивня нарвала предмети, які він знайшов на попередньому місці розкопок. Радіовуглецевий аналіз дав якесь неймовірно давнє датування, що далеко виходило за діапазон найсміливіших припущень — насправді це якесь аномальне явище. А що, як ці речі прийшли крізь мою аномалію, тобто з якогось іншого світу? Між іншим, фізик Нельсон, нині мій найліпший приятель, грається зі мною, натякає, що він знає, що я знаю, що він знає, й таке інше. Я ж, як і раніше, прикидаюся тупуватим майором Пері, здоровим, але не дуже розумним хлопцем — однакя знаю, що він шукає аномалію. По-перше хоча він звичайний учений, гроші на його дослідження насправді надійшли від Міністерства оборони — я знаю, які фінансові схеми воно застосовує, — по-друге його так звані метеозонди являють собою дещо зовсім інше. Я заглянув у контейнер — там протирадіаційний скафандр, якщо я щось у цьому тямлю. Дуже дивно, моя люба. Я дотримуватимуся свого плану — відведу археологів на місце, а потім декілька днів шукатиму аномалію самотужки. Якщо я зустріну біля хребта Аокаут Нельсона, то діятиму за обставинами. Цілую ніжно вас обох,

Джоні.

P. S. Мені поталанило — я зустрів того ескімоса, друга Джейка Пітерсена, його звуть Mem Кігалік. Джейк noяснив, де його шукати, але яй не сподівався, що він там буде. Ескімос розповів мені, що росіяни також шукали аномалію — на початку року він побачив на хребті якогось чоловіка і декілька днів непомітно спостерігав за ним, бо здогадався, що тому треба. Яквін й очікував, той хлопець був російським шпигуном. Більше він нічого мені не сказав, але в мене склалося враження, що він убив того чоловіка. Він описав мені цю штуку — вона схожа на діру в повітрі, на якесь вікно. Дивлячись крізь неї, можна побачити інший світ. Але відшукати її нелегко, бо той світ виглядає так само, як цей: скелі, мох і таке інше. Це віконце розташоване на північному березі невеликого струмка, приблизно за п'ятдесят кроків від високої скелі, схожої на ведмедя, що став на задні лапи. Координати, що дав мені Джейк, не зовсім правдиві — це радше 12, ніж 11 секунд північної широти.

Побажай мені удачі, моя люба. Я привезу тобі подарунок зі світу духів. Я завжди тебе кохатиму. Поцілуй сина за мене.

Джоні.

Віл відчував дзвін у голові.

Його батько описував достеменно те саме, що він сам побачив під грабами. Він також знайшов вікно — й навіть ужив для його позначення саме це слово! «Отже, — вирі шив Віл, — я, мабуть, на правильному шляху». А ті люди шукали саме цю інформацію… Тож вона є небезпечною.

Коли цей лист було написано, Вілові був один рік. Шість років потому, того ранку в супермаркеті, хлопець зрозумів, що його матері загрожує жахлива небезпека й він має захищати її. Упродовж наступних місяців він почав поступово усвідомлювати, що та небезпека існує радше в неї в голові, але тим пильніше він має її захищати.

А потім з'ясувалося, що небезпека існує не лише в її розумі — на неї справді хтось полював. Вірніше, не на неї, а на ці листи, на цю інформацію.

Віл і гадки не мав, що це все означає, але почував себе щасливим від думки, що у них із батьком є дещо спільне: Джон Пері та його син незалежно один від одного відкри-ли щось дуже незвичайне. Зустрівшись, вони зможуть обговорити це, і батько відчує гордість за сина, котрий успадкував його мантію…

Ніч була тихою, море — спокійним. Віл відклав листи, заплющив очі та невдовзі заснув.

6 Летючі вогники

— Груман? — перепитав чорнобородий торговець оптовими партіями хутра. — З Берлінської академії? А, той зайдиголова! П'ять років тому я зустрічав його на півночі Уральських гір, але тепер, я думаю, він уже мертвий.

Сем Канзіно, старий знайомий Лі Скоресбі та його земляк, сидів у пропахлому гасом, задимленому барі готелю «Самірскі» та невеличкими ковтками пив із чарки крижану горілку. Він підштовхнув Лі тарілку солоної риби та чорний хліб, і той, набивши рота, кивнув приятелю, щоб той продовжував.

— Він потрапив у капкан, розставлений тим дурнем Яковлєвим, — сказав торговець хутром, — і порізав ногу до кістки. Замість того щоб використовувати традиційні медикаменти, він схотів скористатися засобом, що його полюбляють ведмеді. То був так званий мох-кров'янка, хоча насправді це не мох, а лишайник. Отже, Груман ле-жав на санях, поперемінно рикаючи від болю та віддаючи вказівки своїм людям. Вони разом із ним вимірювали світло зірок, і коли вони робили щось хибно, він відразу починав їх лаяти — а язик у нього гострий і колючий, немов той дріт. Це був худорлявий, але міцний і сильний чоловік, і його цікавило все на світі. Ти знав, що він пройшов посвячення в татарському племені?

— Та ти що? — вимовив Лі Скоресбі, підливаючи горілки в чарку Сема. Деймон Лі Гестер сидів на стійці бару біля його ліктя, його очі, як завжди, були напівзаплющені, а вуха лежали вздовж спини.

Лі прибув удень, принесений на Нову Земблю вітром, що його викликали відьми, і, щойно склавши своє устаткування, пішов до готелю «Самірскі», розташованого поруч із рибопереробною факторією. У цьому місті часто зупинялися арктичні рибалки — обмінятися новинами, підшукати собі нову роботу чи залишити повідомлення один одному, — Лі Скоресбі й сам прожив тут не один день, чекаючи пропозиції контракту, пасажира чи сприятливого вітру, отже, в його нинішній поведінці не було нічого незвичайного.

А позаяк люди відчували, що у світі навколо них відбуваються якісь великі зрушення, вони, цілком природно, збиралися обговорити це. З дня на день надходили нові звістки: річка Єнісей звільнилася від льоду — і це взимку! — океан відступив, оголивши дивні кам'яні утворення правильної форми, розташовані на дні; кальмар завдовжки сто футів стягнув з корабля трьох рибалок та розірвав їх на шматки…

Крім того, з півночі, як і раніше, надходив туман, густий і холодний, час від часу його опромінював якийсь, дивовижний, наче потойбічний світ, і тоді можна було невиразно розгледіти якісь громадини та почути загадкові голоси.

Без сумніву, це були не найкращі часи для роботи, тож бар готелю «Самірскі» був повний.

— Ви згадали ім'я Грумана? — спитав літній чоловік, який сидів неподалік. Він був одягнений як мисливець на тюленів, його деймон-лемінг похмуро дивився на них із кишені. — Він був справжнім татарином, я сам бачив, як його приймали до племені. Тоді йому просвердлили чеpeп і дали інше ім'я — татарське. Зараз я спробую його згадати.

— Давай я куплю тобі випивку, друже, — запропонував Лі Скоресбі. — Я шукаю інформацію про цю люди ну. До якого племені його прийняли?

— До Єнісейських Пахтарів. Вони живуть біля підніжжя хребта Семенова, там, де в Єнісей впадає якась річка, забув, як вона зветься. Вона стікає з сопок, а ще там біля причалу стоїть камінь розміром із будинок.

— А, зрозуміло, — відповів Лі. — Я згадав, якось я пролітав над цим місцем. Так ти кажеш, що Груману просвердлили череп? Навіщо це йому було потрібно?

— Він був шаманом, — сказав старий мисливець на тюленів. — Я гадаю, до того як плем'я прийняло його до своїх лав, воно визнало його за шамана. Це свердління було чимось на кшталт бізнесу. Така операція триває дві ночі й день. Вони використовують для цього лучковий дриль — як для того, щоб розпалити вогонь.

— А, ось чому його люди так беззастережно йому підкорялися, — зауважив Сем Канзіно. — Вони являли собою найгіршу банду негідників з тих, що я бачив у своєму житті, але виконували його накази так, як діти слухаються суворого вчителя. Я думаю, річ у його прокляттях — коли вони мали його за шамана, то гадали, що ці прокляття можуть здійснитися. Але, чи знаєш, цікавість цього чоловіка є не менш чіпкою, ніж щелепи вовка — він нічого не пропускає. Він змусив мене переказати дослівно все, що я знав про місцезнаходження тієї землі та звички росомах і лисиць. І весь цей час у нього дуже боліла рана, завдана капканом Яковлєва — його нога була оголеною, а він записував результати застосування моху-кров'янки, міряв собі температуру, спостерігав за формою шраму, звертав увагу на все без винятку… Дуже дивна людина. Одна відьма хотіла, щоб він був її коханцем, але він відмовив їй.