Маклена Граса

3

Служниця винесла кошик.

Анеля.Бач, це той кошик, а в ньому глянь що. Ціла котлетка, бісквіт, три плитки шоколаду, коржики, булка. Коли я вийду заміж, - а це буде через три дні, - приходь до мене по цей кошик. Хоч щодня приходь. Чому ж ти не береш? Невже не візьмеш? Не хочеш? Бери! Ну, бери, кажу, а то звелю віднести назад. І таки справді Жужельці віддам… Бери!

Маклена(взявши кошик, тримає його якусь мить, потім рвучко йде до собачої будки і кидає). На, Кунде, а то й справді віддадуть Жужельці! Хоч пан Зброжек і каже, що чим собака голодніший, тим краще стереже, проте бач, як годують свою Жужельку. Та він і про робітників це говорить: "Чим, - каже, - робітник голодніший, тим дешевше і довше він працює". Недарма товариш Окрай казав, що пани нас більше люблять, коли ми голодні, хоч самі вони лише тоді добрі, як сплять. За це я їх і не люблю, навіть коли сплю, і коли б моя сила, я їм таке зробила б, як там (жест на схід) зробили.

Анеля.Боже! Вона вже більшовичка!

Маклена.І вийду заміж за більшовика, от! Навіть мрію. В тюрму піду. В одиночній камері буду. А до вас не піду, хоч і в окрему кімнату.

Анеля.Тоді віддай назад.

Маклена.Їж, Кунде! Лихо жене нас на вулицю, з голоду і я, може, зроблю собі там спальню, але я ніколи не зроблю, Кунде, із своєї спальні вулицю, як це роблять всі чисто пані і, певне, зробить і панна Анеля.

Анеля.Грубіянка! Невдячна тварюка! За що? (Навіть заплакала). Віддай!

Маклена.Їж, Кунде! А що не з'їси, мені віддаси - від тебе візьму радо!

Анеля.Зараз же віддай! (Хоче взяти об'їдки, але собака гарчить). Віддай! Від-да-ай, кажу!

4

Пан Зарембськийз газетою. Зупиняючись, дивиться:

– Панно Анелю!

Маклена відійшла.

Анеля(отямившись). Ах, даруйте, пане Владек! Я в такій вульгарній сцені. Але уявіть! Вона збирає там, за канавами, різну покидь, кістки й таке інше і варить юшку. Батько безробітний. Матері немає. Мені стало шкода її. Я наказала принести їй усе, що залишилося від сніданку: цілу котлету, бісквіт, три плитки шоколаду, коржики, булку. А вона їх - собаці. Та ще якої гидоти наговорила! Жах!

Зарембський.Ви покарані за недоречну в наш час гуманність.

Анеля. Можливо. Але, сподіваюся, ваше співчуття не на боці тієї мужички?

Зарембський.Її батько, здається, в мене на фабриці і теж страйкує. Другий місяць. Він вважає за краще збирати на смітнику кістки, ніж заробляти на фабриці щодня по два золотих, на які можна купити собі хліба і зварити собі борщ навіть з м'ясом. Отже, я не можу співчувати не тільки їм, але навіть тим, кого вони ображають за милостиню, за непотрібний і шкідливий гуманізм.

Анеля.Отже, я покарана з двох боків? Подвійно?

Зарембський.Отже, так.

Анеля(кокетливо). І вам не шкода мене?

Зарембський.Ні.

Анеля.Я серйозно… Ніскілечки?

Зарембський.Коли ви серйозно, то ні півстілечки.

Анеля.Але, може, все ж у пана Владека знайдеться для мене краплинка якщо не гуманності, то хоч якогось почуття?

Зарембський.Ви питаєте чи просите?

Анеля(серйозно, допитливо, стурбовано). А як ви гадаєте?

5

До них підійшли жебраки.

Жебраки.Дорогі панове!…

– Заради пана Ісуса!

– Крихітку з вашого щасливого столу!

Зарембський(не добереш - до Анелі чи до жебраків). Ви просите?

Анеля.Я?

Жебраки.Просимо!

Зарембський.Я милостині нікому не подаю. Це мій принцип. Де гарантія, що просить не мій ворог? Не даю!

Жебраки.Не позбавляйте нас хоч цієї роботи!

– Подайте заради Матері Божої!

Зарембський.Зверніться он до панни Анелі.

Анеля.Пан Владек повинен знати, що таке чемність: навіть жебракам перший мусить відповідати кавалер.

Зарембський(до жебраків). У мене стоїть фабрика без робітників. Хочете хліба - підіть проженіть страйкарів, станьте на їхнє місце й працюйте. Польщі потрібно назбирати власні капітали, а не жебрати, треба закласти свій золотий підмурок, а не страйкувати біля порожніх кас. Забирайтеся!

Жебраки відходять.

Анеля.То як же ви думаєте?

Зарембський.Я вже сказав. Милостині нікому не даю.

Анеля.Це відповідь на моє запитання?

Зарембський(по паузі). Так.

Анеля(тихо). Після вашого вчорашнього колінопреклонного освідчення в коханні?

Зарембський.Ні! Це після деяких сьогоднішніх неприємних для мене новин і оказій. З'ясувалося, що ваш любий батечко, а мій підручний маклер і орендар був першим і найсерйознішим претендентом на купівлю з торгу моєї фабрики і всього мого майна, що це він намагався вплутати моє підприємство в борги і навіть, як я тепер гадаю, допомагав страйкарям, якщо не повиганяв їх досі з моїх квартир.

Анеля.Я про це нічого не знала. Я і мама. Слово честі. Зовсім нічого. Але я впевнена, що тепер, дізнавшися про ваше освідчення, він вже не буде купувати вашої фабрики.

Зарембський(рух газетою). Дізнавшися про сьогоднішні повідомлення банку, я теж певен, що не буде купувати.

Анеля.Навпаки, коли він сьогодні довідався про це, він дуже зрадів.

Зарембський.Банківським повідомленням?

Анеля.Я не знаю, про що ви говорите. Він зрадів, коли я і мама признались йому, що ви освідчилися мені в коханні.

Зарембський.Пардон! Ви коли йому про це сказали?

Анеля.Сьогодні. Вчора я була надто схвильована. Адже ваше вчорашнє освідчення було для мене таке несподіване, раптове, що я вирішила відкласти розмову з батьками на ранок. Хоч мамі я сказала ще вдосвіта. В думці я ще раз обійшла вчорашню алею, щоб… щоб підняти кожне ваше впущене слово, можливо, недочуте… мимовільний рух. Потім перебирала їх при зорях, складала зі своїми, і з цього виходили такі чарівні, чудові узори, що зараз я навіть боюсь переглянути їх… Після ваших сьогоднішніх нових слів - боюсь…