Мандрівний вулкан

Після такого невтішного висновку батько звернувся до відомого юриста-слідчого, щоб той допоміг прояснити синову таємницю.

Слідчий зацікавився загадковою історією і охоче погодився спробувати розгадати її. Наступного дня він прийшов на квартиру, забрав усі Вікторові речі, що були при ньому, коли його, непритомного, відвезли з приморського пляжу в лікарню, й пообіцяв: тільки-но проведе розслідування, негайно повідомить про те батькам.

Озвався слідчий майже через місяць. Зателефонувавши попередньо, завітай до них додому разом з високим уже літнім чоловіком.

— Макс Орен, австрійський археолог, — відрекомендував його слідчий і сказав: — Мушу вас, дорогі, відразу трохи засмутити: історію вашого сина до кінця поки що не вдалося розгадати. Але дещо, завдяки шановному гостеві, уже з’ясували. Будь ласка, добродію, розкажіть про все ви, — звернувся він до вченого.

Макс Орен зняв окуляри, протер носовиком запітнілі випуклі скельця, знову осідлав їх на носа й мовив спроквола:

— Історія вашого сина пов’язана з подією двадцятирічної давності, про яку вже майже забуто…

Він розповів про те, як експедиція Міжнародного інституту морських ресурсів під керівництвом академіка-фізика Луї Жака Луп’є потрапила в океані до згаслого вулкана, що колись невідомі майстри-винахідники чи, може, навіть інопланетяни пристосували собі для плавучого підводного житла, про те, які дива вона там побачила, а ще про те, як науковці знайшли у кам’яній споруді з статуєю три безцінні фоліанти, два з яких Макс Орен розшифрував, перебуваючи у вулкані, третього ж забрав для прочитання з собою додому, коли, захворівши, поплив на кораблі полікуватися. Згодом він повернувся назад з розшифрованим і третім фоліантом, однак ні вулкана, ні експедиції в тому місці вже не було. Довго й старанно провадився пошук, але вулкан безслідно зник. Врешті-решт вирішили, що і дивовижний плавучий вулкан, і експедиція Луї Жака Луп’є загинули в океані внаслідок стихійного лиха.

— Проте несподівана історія з вашим сином посвідчила: ні, вулкан не загинув! Що ж до експедиції, то тут ще неясно… — закінчив свою розповідь Макс Орен.

— Значить, ви гадаєте, що Віктор був у тому вулкані? — запитав батько.

— Безперечно. Це підтверджують перш за все його знімки. Я упізнав на них заступника Луї Жака Луп’є — Венслава Кручека, споруду, в якій ми знайшли пам’ятки, незвичайні дерева та рослини, що він сфотографував, бо таких більше немає ніде в усьому світі. А ще те звернення… Одно лише дивує мене. У третьому фоліанті написано: «Той, хто побуває тривалий час під дією променів сонячної фарби, вже не зможе жити вище рівня моря». А ваш син — живе!

— Хіба це життя?.. — зітхнула мати.

— Так, загубити пам’ять і мову — страшно, — погодився учений. Але не занепадайте духом. Ще є надія вилікувати його. Адже у цьому, третьому, фоліанті сказано, що мешканці вулкана, хоч і запізно для них, але все-таки винайшли засіб боротися з хворобою. В екваторіальній частині океану цвіте, як там мовлено, «улюблена квітка дельфіна», сік якої знімає згубний вплив променів сонячної фарби. Я довго вивчав, що то за квітка, і нарешті знайшов її біля берегів острова Суматра. Отже, сподіваюсь, що медики невдовзі повернуть вашому синові пам’ять і він сам розповість про себе. І ця його розповідь, безсумнівно, допоможе нам відшукати оте диво серед див — плавучий мандрівний вулкан, визволити невільників і по заслузі покарати жорстоких нелюдів…