Майборода

З ґанку готелю вискочила Катя, щось закричала.

Майборода не дочув, що саме — він поспішав.

Перед вокзалом Майборода зліз, купивковбаси й пляшку гіркої й одпустив шофера.

Він постановив доїхати до Севастополю й там попитати парохода до Святої землі.

VIII. Майборода й собака

Майборода пішов до каси й купив квитка до Севастополю.

Треба б уже й влазити в вагон, але Майборода згадав про горілку в кишені.

Горілка в дорозі потрібна про всякий випадок.

Але як її пити в вагоні?

То ж тільки якийсь одчайний п'янюга може насмілитись привселюдно смоктати горілку в вагоні.

Майборода вийшов на перон і почав шукати затишного куточка.

Нарешті він знайшов.

Це була халабуда з надписом: «Для мужчин».

Майборода увійшов, озирнувся, вибив з пляшки затичку й вихилив її за одним заходом.

Потім акуратно встромив порожню пляшку в чорне зявло.

Так! Усе гаразд.

Майборода вийшов. Коло убиральні лежав якийсь миршавий собака.

Побачивши Майбороду, він відстрибнув на п'ять кроків і став.

— Іди сюди, цуцику, — покликав Майборода, намацуючи хвостика від ковбаси.

Собака стояв і вагався.

Майборода одірвав хвостика й кинув собаці.

Той одстрибнув ще на два кроки. Зачуяв запах і став недовірливо наближатись до хвостика з ковбаси.

— Цю-цю-цю-цюшку! — ласкаво закликав Майборода.

Пес крадькома схопив хвостика, одбіг трохи й зжер.

Майборода одірвав ще шматок ковбаси й кинув собаці.

Собака трохи подумав, підійшов і ззів.

Ще шматочок, ще один — і собака вже стояв коло Майбороди.

Тепер можна було його роздивитись; на рудій облізлій спині стреміла здоровенна болячка. Треба зробити операцію! — вирішив Майборода й витяг ножа, розігнув його і вхопив пса за вуха.

Пес заскімлив і смикнув. Але Майборода цупко тримав його за вуха.

— Стій, кодло собаче! — розсердився Майборода. — Тобі ж хочу допомогти.

Пес спробував схопити Майбороду за руку.

Справедливий гнів опанував Майбороду.

Він, що мав сили, вдарив пса ножем і випустив його. Пес заверещав мов скажений.

IX. Майборода і незнайомець

В цей момент до Майбороди підійшов незнайомий чоловік.

Кашкет йому був насунутий на носа.

Майбороді здалося, що він його десь бачив.

А! це один із п'янюг, що сиділи сьогодні в пивній.

— Скажіть, будь ласка, ви громадянин Майборода? — спитав незнайомець.

Майборода не мав ніякого бажання розмовляти з чужим чоловіком, ще й з п'янюгою.

Він спробував боком пролізти повз незнайомця. Але незнайомець схопив його за руку.

— Стривайте! — сказав він. — Тепер я впізнав вас. Ви — Майборода! Учора ви забрали з каси Синдтресту гроші й з того часу не навертались до посади.

Я вас арештую!

Незнайомець свиснув.

З-за ріжка виникли двоє міліціонерів і повели Майбороду в район.

Частина 2МАЙБОРОДА Й САТАНА

I. Октябрини в дяді Петра Григоровича

З самого початку було щось не те. Майборода прийшов до дяді Петра Григоровича на октябрини. Ясна річ, він зроду не пішов би на таке діло, коли б то не дядя Петро Григорович, а дядя Петро Григорович чоловік непоганий. З Майбороди він не сміється й жити йому не заважає...

А що в його октябрини, а не христини, то, ясна річ, його спортили комуністи на заводі. Дядя Петро Григорович слюсар на ВЕКу і, сказати правду, зроду в Бога не вірив.

Що то Майборода не старався коло нього, нічого не виходило.

— Ти хоч у Бога вір, хоч не вір, все одно тобі ворона з неба в рота не серне! — казав дядя. — Все одно робити треба.

Так і зоставсь невіра.

І нізащо Майборода на ті октябрини не був би прийшов, коли б не те, що дядя Петро Григорович чоловік веселий і чарки пролива.

Почалося все ніби й гаразд. Сіли до столу всі — Майборода, Петро Григорович, Довбиш — теж із ВЕКу, хазяйка, старша Петра Григоровича дочка, Маруся.

Майборода перехристився, Довбиш сплюнув через ліве плече, й випили по первій.

Тут зразу й почалось. Довбиш узяв верзти щось таке, що є ще такі дурні, що христяться.

— На кого ти христишся, дурна голово!

Майборода зиркнув у куток. Ікони нема. А на стінці коло покуття портрет Леніна висить.

Хотів Майборода щось сказати, та промовчав. Петро Григорович по другій налляв шклянці й сказав:

— Кинь його, Іване, то такий. Його покійниця тітка змалечку ще по голові рогачем оперіщила, то він з того часу й христиться.

Майборода випив шклянку й сказав:

— Як так, Петро Григоровичу, то я піду. Чого я тут буду сидіти, як ви мене зобіжаєте. Ось тільки тараню доїм і піду.

II. Сатана

— Слухай, Майборода, — сказав Петро Григорович. — Сиди вже, коли прийшов. Я думав, що ти, може, порозумнішав, поки в літа вбився. Ти ж таки не дитина й не стара баба.

Майбороду неначе щось торкнуло. Вже й Петро Григорович починає його вчити.

Майборода випив третю й сказав:

— Ви, Петре Григоровичу, не совайтесь там, де не треба. Що ви там знаєте? Хіба ви знаєте, що вам на тім світі за такі слова буде? Уже ж ви чоловік літній, вам і вмирати скоро пора. Почепили ось Леніна... — Сказавши це, Майборода трохи злякався. Петро Григорович потемнів весь, трахнув кулаком о стіл, та як не гукне:

— Мовчи вже, попівська помийнице! Я бачу, з тебе люди не будуть, так не чіпай людей, гнидо!

І звівся з-за столу.

Майборода наладився тікати; допив четверту й устав і собі.