Майстри часу

Ю р к е в ич. Ти, як Генрiх IV, мрiєш про курку в супi у кожнiй хатi.

Л i д а. Що там твiй -Генрiх! Нiякому Генрiховi й не снилося, що може дати лише один такий радгосп, як наш. Їдьмо до нас - я тобi покажу наше господарство. Нашi iнкубатори, палiсадники, де гуляють кури, пташники, де вони зимують, "брудергауз" - пансiон для молодих курчат. Кожна майже курка несе в нас по сто п'ятдесят, по двiстi яєць на рiк. Ось i порахуй - скiльки м'яса i скiльки яєць. Дев'ять пудiв курячого м'яса i пiвпуда яєць на рiк вiд однiєї лише курки! А в нас їх п'ятнадцять тисяч штук - i все племiннi. Значить, на рiк сто тридцять п'ять тисяч пудiв самого лише м'яса. Але ж це тiльки початок. Через два-три роки ми дамо пiвмiльйона, мiльйон пудiв м'яса!

Ю р к е в и ч. Мила Лiдо! Ти все така ж палка - i на вiйнi, i в мирний час.

Л i д а (сумно посмiхається). Смiєшся... Так, колись воювала, весь Сибiр, Забайкалля конем проїхала, з Врангелем билася, з Колчаком, японцями. А тепер - куряча мама, квочка, курчат виводжу. (Одвертається).

Ю р к е в и ч. Та що ти, люба! Хiба я хотiв тебе образити.

Л i д а (зiтхнувши). Нiчого. Ну, а ти як? Та я знаю, читала - став вiдомим письменником. Чула про твої успiхи. Про тебе говорять, пишуть...

Ю р к е в и ч. I лають при цьому чимало.

Л i д а. Вартий, мабуть, коли лають... Не збивайся з дороги... Так, рiзнi в нас вийшли шляхи.

Ю р к е в и ч (лагiдно). Ти сама свiй вибрала, Лiдо...

Л i д а (знову повеселiвши). Так, а де ж ця моя красуня? Я й забула зовсiм про неї. Товаришу Таратуто, агов!

Ю р к е в и ч (здивовано). Як, Таратута? Та хiба вiн тут?

Л i д а. Ну, аякже! Вiн у нас i завгосп, i завтранспорту, i оператор по виводженню курчат.

Ю р к е в и ч. Таратута виводить курчат! Таратута - гроза всiх курей, куряча смерть, а тепер... Чудеса! Курчат виводить.

Л i д а. Та ще як виводить! За кожним немов нянька ходить.

Ю р к е в и ч. I не давить?

VI

Цiєї хвилини входить Таратута. Як i колись, веселий i шумний. В руках у нього середнiх розмiрiв ящик, теж з закордонними наліпками.

Л i д а. Ну, що? Ну, що? Як вона, Таратуто? Доїхала добре, наша принцеса?

Т а р а т у т а (весело). Живiсiнька! Живенька бувша принцеса, нетрудовий елемент. Балакає. Ми з неї швиденько пролетарку й ударницю зро... (Помiчає Юркевича). Га! Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Ха-ха-ха! Яким вiтром! Чудеса - i все на свiтi!

Ю р к е в и ч. Таратуто! Друже мiй любий! (Цiлуються i довго тиснуть один одному руки). Та невже ж ти споважнiв i на землю сiв?

Т а р а т у т а. Ох, сiв, товаришу Юркевич, та ще як сiв - прямо на курячi яйця. Часи тепер, брат, не тi - i все на свiтi.

Ю р к е в и ч. Але ж ти перемiг час, Таратуто.

Т а р а т у т а. Де його перемогти! В нього, браток, свої закони - ач куди привiв - соцiалiзм будуємо.

Ю р к е в и ч. Ну то й добре. Адже ж ти сам за нього свого часу бився - мчав йому назустрiч i по шляхах, i без шляхiв.

Т а р а т у т а (у захватi). А якi ж часи були, товаришу Юркевич, якi часи! Ех! Пам'ятаєш, товаришу директор, нашу молодiсть? Як скакали, не жалiючи голови, без дорiг, через степ, через час, через усе на свiтi. Тiльки вiтер у вухах свистiв та роки мигтiли. Ех, навiть згадати - так дух забиває!

Л i д а. Так... Неповторнi були роки... легенда... казка...

Ю р к е в и ч. Та не весь же вiк мчати, Таратуто, треба ж колись i приїхати. Для того й революцiю робимо, щоб потiм будувати. А то виходить Бернштейнiвська теорiя - рух, мовляв, усе, а мета - нiщо. Тiльки б, мовляв, їхати.

Т а р а т у т а (зiхтає). Так-то воно так, товаришу Юркевич, а все-таки як подумати... Чим я був i до чого дiйшов. Ех! Мчав через поля i гори, скiльки курей передушив на своєму вiку, а тепер сам квочкою став. Курчат виводжу в iнкубаторi. На яйцях сиджу, як курка.

Ю р к е в и ч. Це тобi вiдплата, Таратуто, за курячi душі.

Л i д а (смiється). Та годi тобi, Таратуто, пора. Покажи менi краще нашу принцесу.

Ю р к е в й ч. Та яку принцесу? Боже мiй, невже?

Т а р а т у т а. Бувшу, товаришу директор. Зводьте. (Знiмає передню стiну з ящика i ставить його на стiл). Ех, щастя твоє, ципочко, що не попалася ти менi десять рокiв тому. Лежала б ти догори нiжками - i ваших нет.

Л i д а (смiється). А яка ж красуня - дивись, дивись, Лесю! Дивись, яка розкiш!

Ю р к е в и ч. Курка!

Л i д а. Ну, звичайно ж, курка. Це наша принцеса Буль-Буль ель Газар, - пам'ятаєш?

Ю р к е в и ч. Та що ти!

Л i д а. Пам'ятаєш, як ти промiняв мене колись на курку, ну, а тепер...

Ю р к е в и ч. А тепер ти вiдплатила менi тим самим.

Л i д а. Та вже розумiй як хочеш. Мила! Подивись, яке в неї пiр'ячко, якi груди, голiвка. Як золото горить!

Ю р к е в и ч. Та невже ж це й справдi та сама Буль-Буль ель Газар, про яку стiльки рокiв мрiяв наш приятель граф!

Т а р а т у т а. Бувший, товаришу Юркевич.

Л i д а. Ну, аякже! На чому iншому, а на курях вiн розумiвся добре. Я таки дiстала її з Парижа - знайшла. О, вона не дешево нам коштувала, мабуть, не дешевше, нiж хотiли за неї колись з твого графа - зрозумiло, на радянськi грошi.

Т а р а т у т а. З бувшого, товаришу директор.

Л i д а. Що з "бувшого", Таратуто?

Т а р а т у т а. З бувшого, кажу, графа.

Ю р к е в и ч. Та вже вiн тепер i справдi "бувший", Таратуто, - вмер. I як дивно... За десять хвилин перед цим несли його труну в вагон, i, може, в цей самий час вносили сюди ящик з його курочкою, з його улюбленою мрiєю. Ось коли дiждався вiн своєї принцеси.

Т а р а т у т а. Так це його тягли? Чудеса!

Ю р к е в и ч. I ось знову курка! Хвалити бога, цього разу не на моїй дорозi. А подумати - скiльки разiв влiтала вона, сокочучи, в моє життя! Ну, що ж, ти задоволена тепер з своєї курочки, Лiдо?

Л i д а. Ще б пак! Вона буде в нас родоначальницею нової породи. Знаєш ти, скiльки яєчок несе вона на рiк? 300 яєчок - мало не щодня по яєчку. Ось i порахуй. Вона сама нагодує через десять рокiв своїм потомством цiлу республiку. Радiсть моя! Красуня моя золотава!

Т а р а т у т а. Чуєш соцiальне замовлення, бувша принцесо? Тож-бо! У нас, брат, дайош зустрiчний. Це тобi не Париж. Старайся.

Л i д а. I знаєш, коли я дивлюся на цю курочку, я починаю розумiти, що таке час. Час - це те, що ми захочемо з ним зробити, що ми зумiємо в нього вкласти. Коли твiй граф...

Ю р к е в и ч. Та який вiн мiй?

Л i д а. Ну, все одно. Твiй граф десятки рокiв розводив кури i мав з них дурну втiху тiльки для себе самого. I коли б вiн навiть здобув собi цю курочку, цю принцесу Буль-Буль ель Газар, - вiн милувався б нею сам, мов якоюсь золотою мрiєю. I марно проходив би час, i даремно несла б вона свої золотi яєчка - ця мудра курочка часу: вони б нiкого не радували, нiкому б не дали життя. А ти знаєш, яєчко - це ж час, запечатана потенцiя часу.