Меч королів

Підвів голову Зульфікар, і одразу виголосив єпископ Сардар:

— Слава Небесному принцові!

Заревів натовп, і одразу до принца підійшов король, поцілував і жестом дозволив підносити дари спадкоємцеві престолу. На мить Зульфікар заплющив очі: величезна вогняна куля росла в небі і палила місто людей, таких схожих на прангів. Зусиллям волі він відкинув цю маячню і повернувся до зали: вже підходив до нього, перший за правом, принц Азиз Мезумський і ніс дарунок — старовинну, у палітурці з чорної шкіри, перлами та камінням оздоблену, з золотими замочками, книгу. У дитинстві Зульфікар бачив її у майже дорослого брата, але не те що читати — торкатися її йому не дозволялося, бо був то чи не єдиний відомий у світі примірник «Сильбертальських хронік».

Єпископ Сардар кивнув головою — двоє у балахонах затягли здоровенну срібну вазу, на одному боці якої було зображено карту Королівства — всіх дванадцяти островів, а на іншому — він сам. Золотом горів надпис: «Зульфікар Гадруз, Небесний принц Королівства Гряди».

Принц дякував, як навчав сам же Сардар, належним чином — увічливо та гідно.

Адмірал Устін Блек подарував пару чудових пістолів. «Із Партерена», — пояснив, і принц здогадався: ще з тих, незабутніх для старого воїна часів, і — оцінив подарунок.

Несли дари і знать, і ремісники. Чого там тільки не було: зброя, посуд, килими…

А староста цеху кравців підніс чоботи дивного сап’яну на ядранський кшталт — за новою модою.

Зульфікар (молоде і є молоде, хай хоч і принц) одразу взувся: як по мірці шито! Поцікавився у ремісника: як угадали?

— Серцем, — відповів той. Насправді ж місяць тому цех сплатив чималого хабара маршалкові принцового двору за старі стоптані Зульфікарові чоботи…

— Прошу шановне панство до столу, — запросив, нарешті, Зульфікар і повів батька до сусідньої зали, де вже було все накрито. Лише один раз за правління короля прангів представники всіх трьох станів опиняються за одним столом: у день посвячення Небесного принца. Це начебто майбутньому королеві показували: дивись, ось твій народ, а народові — ось твій король. Назагал одне одному вони сьогодні подобалися.

За годину спадкоємець престолу скористався своїм правом після восьмої чарки покинути трапезу.

Він пройшов до своїх покоїв, узяв таку бажану у дитинстві книгу і зручно вмостився на канапі. Помітно застарілою мовою перша хроніка розповідала про боротьбу п’ятьох синів сильбертальського короля за трон по смерті батька. Підступних і підлих братів перемагав чесний та шляхетний законний правонаступник — старший син короля.

«Це у них — не так, як у нас», — подумав Зульфікар і заснув.

Глава 6

Передавання меча — обряд майже сімейний. Запрошуються члени правлячої династії, найвищі урядовці, військовики, священики.

Хіба що каптурник Зенон допущений — не Гадруз, не вельможа, не губернатор чи адмірал. Особистий духівник принца. Стоїть у кутку, чотки тонкими перстами перебирає, лице у клобук заховав.

Єпископ Сардар молитву сотворив; не так, як учора — громоподібно, — проникливо та душевно. Втретє бачив його Зульфікар — наче третя людина поставала перед ним. «Який він насправді?» — подумав.

Тільки-но біскуп скінчив, вдарив ґонґ і чотири ґвардійці внесли на величезному старовинному щиті довгий футляр чорного дерева, інкрустований сріблом і перламутром. Ґвардійці завмерли, а король Доар із повільною величчю пройшов до них, витяг із кишені маленького срібного ключика, відкрив замки і відкинув віко.

В’язка тиша зупинила повітря у просторому Зеленому залі палацу: оздоблений усередині червоним оксамитом футляр був порожнім!

Сполотнів Зульфікар, зімкнув губи у тонку лінію єпископ, важко засопів, наливаючись кров’ю, адмірал Устін Блек. А король, спокійний та врівноважений, відчепив свого меча і простягнув синові, промовляючи встановлені обрядом слова:

— Даю для слави.

— Хвала Небу і королю! — відповів Небесний принц.

— Хвала Небу і королю! — підхопила присутня еліта. Виночерпії внесли чаші. А коли гості випили та з поклонами вийшли, король прогарчав:

— Такого ще не бувало! У палаці Небесного принца із замкненої кімнати, з футляра, єдиний ключ від якого у короля — вкрали меч Гадрузів! Це — особиста образа! Мене, Доара Гадруза, обікрали і зробили посміховиськом! Блек!

— Так, ваша величносте! — обізвався старий вояк.

— Накажи начальникові порту: жоден корабель не може залишити Малу Черепаху! Перерити всю Квінізорайю, всі кораблі, весь острів, якщо треба, а меч Гадрузів — знайти!

— Слухаю, — вклонився адмірал і несподівано спритно зник.

Зціпивши зуби, білими від напруги пальцями стиснувши батьків меч, стояв Зульфікар із очима, повними безсилих сліз. Віками передавали його предки той клинок від батька до сина, а вкрали — у нього. Старший брат, принц Азиз, сидів на маленькій канапці, цмулив вино і сумно зітхав. Король стояв біля вікна, нетерпляче барабанив пальцями по склу і неголосно лаявся. Нарешті з’явився адмірал.

— Що? — кинувся до нього Зульфікар.

— Все зроблено, але… — не зміг упоратись із задишкою старий воїн.

— Але? — прошепотів король. Ти — мені кажеш — але?

— …Але, — іґноруючи погано приховану погрозу, вів далі адмірал. — Дві години тому, єдиний за останню добу, знявся з рейду і пішов курсом на південний схід кліпер «Морська ворона» під ядранським прапором.

— Я наздожену його, — підхопився принц.

— Хай його наздоженуть Гирей та Да Карро, — заперечив король.

— «Лазурову лілею» кренґують у дальніх доках, — повідомив Устін Блек.

— Я дожену його і вб’ю, дозволь мені, батьку! — з порушенням протоколу звернувся до короля Зульфікар. Доар вагався, і принц виклав останній козир:

— Цей меч може носити тільки Гадруз, і тепер — моя черга.

Мить — і король наважився:

— Візьми ґвардійську півроту і пливи, хай береже тебе Небо!

Блискавично гайнув у двері Зульфікар, а за ним — не відстаючи — молодий каптурник. Адмірал вистрілив поглядом у єпископа — той смиренно потупив очі.

Принц піднявся на «Світанкову зорю», й одразу перед ним виріс Гирей:

— Ваша високосте…

Принц перебив його:

— Не треба. Який боєзапас на борту?

— Повний.

— Харчів?

— На чотири місяці. — Гирей поглянув на причал, де вишикувалася братова піврота, і додав. — Якщо тих вояків беремо, то — менше…

Небесний принц дав Брайтові сиґнал піднятись на борт і повернувся до капітана:

— І на місяць не треба. Ми мусимо наздогнати кліпер «Морська ворона», який три години тому вирушив у напрямку Ядрану.