Мелодія кави у тональності кардамону

Анна ледь випростала в коліні ногу і знов роззирнулася довкола. Десь там, не надто й далеко звідси, у Духовній семінарії навчається Андрій. От тільки навряд чи вона коли-небудь наважиться зустрітися з ним. Своїм поводженням відмежувала себе від родини і вже не може розраховувати на підтримку. Шкода, бо з Андрієм їй зовсім не хочеться втрачати контакт.

Легку паніку Анна відчула лише тоді, коли вони зупинилися перед недобудованим будинком. Навіщо Адам привіз її сюди? Будинок ще не надається для того, щоб у ньому мешкати. У подвір’ї, щоправда, є стайня, а поміж дерев запущеного саду видно стару, ще не до кінця поруйновану хату. Але що то змінить?

Вона запитально глянула на Адама, а він, випереджаючи її запитання, заговорив сам:

– Сама бачиш, замешкати тут поки що не можна, але я мушу залагодити одну термінову справу і хочу, щоб ти зачекала на мене в старій хаті. Не бійся, ти не змерзнеш. Я розпалю вогонь у печі. Коли повернуся, знатиму, що робити далі й де ти тепер мешкатимеш.

Дивлячись на Адама, Анна не могла нічого зрозуміти. Він не збирається залишати її в себе? Хоче винайняти їй якесь помешкання і навідуватиметься до неї сам? Отже, вона житиме, як звичайна утриманка!

Опустивши голову і намагаючись не розплакатися, Анна відгорнула з колін сукно, підшите овечою шкурою, і спробувала звестися на ноги. Невже вона сподівалася, що якось інакше ввійде у його життя? Якою наївною вона була.

– Не треба плакати, – Адам легенько взяв її за руку. – Ти зараз зігрієшся, а потім я повернусь і ми з тобою разом поїдемо кудись пообідати. Не боятимешся залишитися тут сама?

Зітхнувши, Анна заперечно хитнула головою. Пізно якось боятися.

Провалюючись у глибокий сніг, вона пішла за Адамом до хати. Добре, що нікого з сусідів не видно. Вмерла би з сорому, якби знала, що хтось дивиться на неї зараз. Відразу зрозуміло, ким для чоловіка є жінка, якщо її таємно приводять у таке підозріле місце, як цей занедбаний будинок.

Опинившись усередині, Анна старанно обтрусила сніг із сукні, черевичок та панчіх і роззирнулася довкола. Помешкання занедбане, захаращене різним непотребом і справляє геть кепське враження. Навіть світло знадвору лише ледь-ледь пробивається крізь маленькі запилюжені вікна і ліниво вихоплює з напівтемряви декілька пошарпаних стільців та стіл, завалений ні на що не придатним мотлохом, а ще стару, обдерту шафу з перекошеними дверцятами та скинуте у кутку біля пічки заіржавіле залізяччя. Здається, єдина функціональна річ у будинку – піч, а також не цілком понищені стіл, лава та стільці.