Менсфілд-парк

Вона майже весь час проводила на самоті, вільно знайомилася з будинком і маєтком, і дні її збігали щасливо, а ті, хто за інших обставин міг би приділити їй увагу, залишалися сидіти в чотирьох стінах або кожен присвячував себе тому з рідних, кого в цю мить міг хоч трохи втішити. Едмунд намагався притлумити своє власне горе турботами про брата, а Фанні, віддана тітоньці Бертрам, повернулася до своїх колишніх обов'язків, виконуючи їх іще сумлінніше, ніж колись; та їй здавалося, що вона ніколи не зможе повною мірою віддячити тій, кому була так потрібна.

Говорити з Фанні про сімейне нещастя, говорити і оплакувати те, що сталося, — це було єдиною розрадою для леді Бертрам. Виплакати все, що наболіло на серці, і почути у відповідь ласкаві, співчутливі слова — тільки цим вона й могла втішитись. Ніщо інше її не заспокоювало. Те, що сталося, не залишало надії на спокій. Леді Бертрам не вирізнялася глибокодумністю, проте, прислухаючись до суджень сера Томаса, вона вірно судила про всі важливі питання; і тому, розуміючи, яке скоїлося лихо, вона не намагалася заспокоїти себе і не чекала від Фанні, що та стане применшувати провину та безчестя її доньки.

Вона не була здатною до сильних почуттів, не звикла серйозно замислюватися. Через деякий час Фанні відчула, що можна спробувати її відволікти, привернувши її увагу до занять, що колись були їй цікаві; але щоразу, повертаючись думками до горезвісних подій, леді Бертрам бачила їх лише в одному світлі: вона втратила доньку, і честь її заплямована довіку.

Фанні дізналася від неї всі подробиці, які досі не були відомі. Тітонька не вміла розповісти все до пуття, але з листів сера Томаса і з того, що вже знала раніше, Фанні змогла скласти для себе уявлення про хід подій і всі супутні обставини.

На Великодні свята місіс Рашворт поїхала до Твікенхема разом з родиною своїх недавніх знайомих; ця родина вирізнялася живими приємними манерами і, певно, такими поняттями та вільним поводженням, які її цілком влаштовували, оскільки в їхньому домі містер Кроуфорд о будь-якій порі був бажаним гостем. Про те, що він жив по сусідству, Фанні вже знала. Містер Рашворт у цей час вирушив до Бату, щоб провести кілька днів з матір'ю, а потім привезти її до Лондона, і Марія, гостюючи у своїх друзів, не була зв'язана нічим — навіть присутністю Джулії, оскільки та вже три тижні як покинула дім на Уїмпол-стрит і оселилася в родичів сера Томаса. Батьки тепер підозрювали, що цей переїзд було задумано заради можливості частіше бачитися з містером Йєтсом. Невдовзі після повернення Рашвортів на Уїмпол-стрит сер Томас отримав листа від свого давнього і близького друга в Лондоні, який, почувши і побачивши досить багато, щоб стривожитись, радив йому приїхати до Лондона і використати свій вплив на доньку, аби покласти край небажаній близькості, яка вже викликає несхвальні зауваження і непокоїть містера Рашворта.

Сер Томас уже збирався дотриматися цієї поради, не розповівши про неї нікому в Менсфілді, коли раптом отримав з посильним нового листа, у якому друг сповіщав його про вельми неприємні події в житті молодого подружжя. Місіс Рашворт покинула дім свого чоловіка; містер Рашворт у страшному гніві та розпачі звернувся до нього, містера Хардінга, за порадою. Містер Хардінг вважає, що тут ідеться щонайменшепро вельми прикру необачність. Служниця місіс Рашворт-старшої погрожує прилюдним викриттям. Він робить усе можливе, щоб запобігти скандалу, сподіваючись на повернення місіс Рашворт, але в домі на Уїмпол-стрит йому протистоїть мати містера Рашворта, тому слід підготуватися до гіршого.

Цю страшну новину неможливо було приховати від інших членів родини. Сер Томас поїхав, Едмунд його супроводжував, а ті, хто лишився, були у глибокому відчаї, який лише посилювався з кожним наступним повідомленням. На цей час у світському товаристві вже пішов поговір. Служниця місіс Рашворт-старшої мала неспростовні докази і, заручившись підтримкою своєї пані, змогла їх оприлюднити. Дружина й мати містера Рашворта за той короткий час, що прожили в одному домі, не поладнали між собою; і тепер старша була жорстоко скривджена неповагою, яку виявила до неї невістка, та ще більше лютилася за сина.

Як би там не було, вона лишалася несхитною. Та навіть якби вона виявила більшу поступливість чи мала менший вплив на сина, який завжди слухався того, хто говорив з ним останній та міг підкорити його своїй волі і змусити мовчати, становище все одно було безнадійним, оскільки місіс Рашворт не з'являлася, і були всі підстави вважати, що вона десь переховується з містером Кроуфордом, який покинув дім свого дядечка і нібито поїхав подорожувати саме в день її зникнення.

Сер Томас, однак, ще деякий час прожив у Лондоні, сподіваючись розшукати доньку і втримати її від подальшого переступу, хоч вона вже й так знеславила себе назавжди.

Думка про те, як тяжко йому доводиться зараз, була для Фанні нестерпною. З його дітей лише один не завдавав йому болю. Здоров'я Тома, враженого поведінкою сестри, знову похитнулося, і стан його був настільки загрозливим, що навіть леді Бертрам злякалася цієї зміни і писала чоловікові тривожні листи; а втеча Джулії була іще одним ударом, що чекав його по приїзді з Лондона і, хоч в той час не відчувався з усією силою, все одно змусив його страждати. Фанні це розуміла. Це було ясно з його листів. Шлюб із Йєтсом був небажаним у будь-якому разі; але через те, що все відбулося таємно, та ще й так невчасно, почуття Джулії постали в дуже невигідному світлі, а її вибір виглядав ще більш нерозважливим. Сер Томас назвав це неподобством, що скоєне найгіршим чином і в найгірший час; і хоча Джулію можна було вибачити скоріше, ніж Марію, оскільки нерозважливість заслуговує прощення скоріше від розпусти, він не міг не зауважити, що її вчинок дає підстави чекати від неї в майбутньому подібної до сестриної поведінки. Такою була його думка про шлях, на який вона ступила.

Фанні співчувала йому всією душею. Тепер він не знаходив розради ні в кому, окрім Едмунда. Кожен з інших дітей розбивав йому серце. Вона вирішила, що про неї він іншої думки, ніж місіс Норріс, і тепер не стане її засуджувати. Містер Кроуфорд мав змиритися з її відмовою; це здавалося їй найважливішим, але навряд чи втішало сера Томаса. Осуд дядечка глибоко її засмучував; проте що для нього її виправдання, її вдячність та любов? Його єдиною підтримкою був Едмунд.

Вона, однак, помилялася, гадаючи, що Едмунд не завдає батькові страждань. Ці страждання були іншого роду; сер Томас вважав, що сина зробила нещасним поведінка сестри та друга, бо тепер він мусив розлучитися з жінкою, до якої плекав справжнє почуття, не без підстав сподіваючись на взаємність, і яка була б для нього вельми гідною партією, якби не її осоружний брат. Сер Томас розумів, що під час їхнього перебування в Лондоні Едмунд мусив страждати не тільки за інших, але й за себе; він знав або здогадувався про синові почуття і, з деяких причин вважаючи, що одназустріч із міс Кроуфорд все-таки відбулася і завдала Едмундові ще більшої муки, вирішив відправити його з Лондона; доручивши йому відвезти Фанні додому, сер Томас дбав про його душевний спокій не менше, ніж про саму племінницю та її тітоньку.

Для Фанні почуття дядечка не були таємницею, так само як сер Томас не обманювався щодо характеру міс Кроуфорд. Якби він знав про її розмову з Едмундом, він не побажав би бачити її дружиною сина, хоч би в неї було сорок тисяч, а не двадцять.

Фанні не сумнівалася, що віднині Едмунд довіку розлучений з міс Кроуфорд; і все ж, не пересвідчившись, що він відчуває саме так, вона не могла бути в цьому певною. Вона так думала, але хотіла переконатися остаточно. Якби він тепер заговорив з нею відверто, що подеколи раніше бувало для неї тяжким випробуванням, це б її втішило; але тепер це здавалося неможливим. Вона рідко його бачила, а наодинці — ніколи; він вочевидь уникав лишатися з нею сам на сам. Що це мало означати? Мабуть, він вирішив покірно нести свій тягар, що випав йому на долю в сімейному нещасті, але цей тягар ще гнітив його надто сильно, щоб розмова могла дати полегшення. Напевне, його почуття були такими. Він скорився, але з таким болем, що не здатний про це розмовляти. Мине багато, багато часу, перш ніж він зможе вимовити ім'я міс Кроуфорд або у Фанні з'явиться надія, що між нею та Едмундом відновиться колишня близькість.

Часу й справді минуло багато. Вони прибули до Менсфілду в четвер, і лише в неділю ввечері Едмунд заговорив з нею про те, що сталося.

Сівши поруч з нею того недільного вечора — дощового недільного вечора, коли хочеться відкрити серце другові, все, все розповісти, — у присутності самої лише матері, яка, наслухавшись ласкавих умовлянь, заснула в сльозах, він не міг не заговорити. Тому, за своїм звичаєм, не одразу приступивши до головного, з нескінченими застереженнями, що, як вона погодиться його послухати кілька хвилин, він ніколи більш не зловживатиме її терпінням, це не повториться, розмову буде завершено раз і назавжди, — він дозволив собі розкіш розповісти про все, що сталося, і про свої страждання тій, у чиєму ніжному співчутті був цілком певний.