Мертва голова

Діти ще посміливішали і вже підходили до мене. Нарешті я обережно простяг хобот і запропонував хлопчикові сісти на нього й погойдатись. Хлопчик після деякої о вагання зважився і, сівши на кінець зігнутого хобота, почав гойдатись. Після цього я погойдав і дівчинку. Признатись, я так зрадів товариству цих веселих маленьких білих людей, що сам захопився грою і не помітив, як до нас підійшов високий худий чоловік з жовтуватим обличчям і запалими очима, які свідчили про те, що в нього недавно був приступ тропічної пропасниці. Він дивився на нас з невимовним подивом і, здавалось, онімів. Нарешті його побачили й діти.

— Тату! — вигукнув хлопчик по-англійськи. — Дивись, який у нас хойті-тойті!

— Хойті-тойті?! — повторив батько глухим голосом. Він стояв, опустивши руки, і зовсім не знав, що робити. А я почав люб’язно кланятись йому і навіть… став перед ним на коліна. Англієць посміхнувся й поляскав мене по хоботу.

“Перемога! Перемога!” — радів я…”

* * *

На цьому й закінчується розповідь слона. Власне кажучи, на цьому можна закінчити і його історію, оскільки дальша доля Хойті-Тойті не становить особливого інтересу. Слон, Вагнер і Денисов зробили чудову прогулянку в Швейцарію. Слон, дивуючи туристів, гуляв на околицях Веве, де колись любив гуляти Ринг. Іноді слон купався в Женевському озері. На жаль, того року рано похолодніло, і нашим туристам довелося вернутися в Берлін у спеціальному товарному вагоні.

Хойті-Тойті і досі працює в цирку Буша, чесно заробляючи свій щоденний трьохсотшістдесятип’ятикілограмовий пайок і дивуючи не тільки берлінців, а й багатьох іноземців, які спеціально приїжджають в Берлін подивитись на “геніального слона”. Учені ще й тепер сперечаються про причини цієї геніальності. Одні кажуть — “фокус”, другі — “умовні рефлекси”, треті — “масовий гіпноз”.

Слона доглядає Юнг, надзвичайно ввічливий і запобігливий. Глибоко в душі Юнг побоюється Хойті-Тойті і підозріває, що тут не без чортовиння. Уявіть собі: слон кожного дня читає газету, а одного разу витяг з кишені Юнга коробку з двома колодами карт для пасьянса — і що ж? — коли Юнг випадково прийшов до слона, то застав його за розкладанням пасьянса на днищі великої бочки. Юнг нікому не розповів про цей випадок: він не хоче, щоб його вважали брехуном.

* * *

Написано за матеріалами Якима Івановича Денисова. І.С.Вагнер, прочитавши цей рукопис, написав: “Усе це було. Прошу не перекладати цього матеріалу на німецьку мову. Таємниця Ринга мусить бути збережена принаймні для близьких”.

Зміст

Людина-амфібія. Переклад Л.Є.Вовчик

Білий дикун. Переклад К.І.Юречко

Мертва голова. Переклад Ф.М.Динька

Хойті-Тойті. Переклад Н.І.Свєчникової