Месник

– А тих, хто не продається?

– Таких мало. Але є. Їх теж усувають. Компрометують, ізолюють…

– Так шеф не бізнесмен?

– Бізнесмен. Але гроші заробляє в політиці. Він у дуже близьких стосунках із високими персонами, і не тільки в цій країні.

– А Саня?

– Такі, як Сашко, в нього працюють у більшості областей. Вони або чисті бізнесмени, або утримують засоби масової інформації, але ніяк не світяться в політиці.

– А що ж вони роблять?

– Намагаються працювати так, щоб переконати всіх, що вони нейтральні. Або нікому, або і вашим і нашим.

– А тобі… доводилося брати участь в усуненні?

– Це – питання. А у нас розмова. На питання я відповідати не буду, а розмову закінчимо, якщо вже почали. Отож, найбільш активний час роботи таких фірм у передвиборний період, місяців за шість-вісім до виборів, хоча буває робота й у міжсезоння… Скільки партій у країні?

– Більше ста.

– Отож. А скільки партій розкололося на дві, три і так далі? Думаєш, вони самі розмножуються? Дзуськи! Отут «сані» попрацювали під чітким керівництвом шефа. З ними так легше справитися. Незабаром знову почнеться брунькування, от побачиш.

– Я думав, керівники самі між собою владу поділити не можуть у своїх партіях, у гетьмани лізуть.

– Думав… Звичайно, самі, але їм дуже допомагають сваритися. Це серйозна робота і великі гроші. Жабов не з приводу вчорашньої бійки до столиці їде.

– Тобто?

– Після його поїздки тут у таборі політичних супротивників що-небудь вибухне, чує моє серце.

– А ті? Ніяк не реагують?

– Вони тими ж нитками шиті! Але в них менше можливостей, та й немає в них такого єзуїта, як наш шеф. До речі шеф має серйозний вплив на адмінресурс.

– Як?

– На керівників міста й області. Адміністративний ресурс. Хто його використовує, той має більше шансів, а використовує той, хто платить, а наш шеф платить.

– Шеф прямо сірий кардинал…

– Його так і називають. – Лана підвелася. – Я ще зварю каву.

– Давай. Так що ж виходить, мені доведеться у всьому цьому брати участь?

– Не переймайся, ми з тобою – живий паркан, що охороняє Сашка від можливих вторгнень… А знищують, дискредитують, компрометують, ізолюють тощо інші, спеціально навчені. Хоча, може бути, Сашко і тобі запропонує. Я особисто відмовилася.

– Цікаво…

– До речі, є ще одна сфера діяльності, якою займається Жабов, і тобі доведеться, очевидно, до неї докласти рук. Він саме в цьому зв’язку тебе і згадував.

– Яка?

– Шеф – великий збирач антикваріату. Антикваріатом він називає твори мистецтва і ювелірні вироби. Чим давніша річ, тим яскравіше горять у нього очі.

– Так он чого Саня мені про скарби Холодного Яру нагадав!

– От-от! Тепер я точно пам’ятаю, ім’я твоє і звучало в контексті розмови про скарби, якийсь яр чи що.

– Та казки все це!

– Були б казки, якби Сашко не повідав це все під чарочку шефу, а шеф таких розмов не забуває.

– Ти що, чула? А говорила, що не світив тебе Саня шефу.

– Так сам же він мені все і розповів, мовляв, виклав усе шефу по п’яні, а тепер на гачку, треба Модеста витягати, нехай виручає зі скарбами. Відкіля я про тебе і знаю, ім’я ще запам’ятала.

– Ну, пару ікон старих у селі є, це точно… Намисто ще у бабці Насті… А більше нічого такого не знаю.

– Сашко говорив про золотий браслет-оберіг, цей браслет шеф йому щоразу пригадує.

– Дурня! Легенда давня, нам її дід Башкир розповідав… Не вірю я.

– Це ти шефу скажеш!

– І скажу!

– Не злізе він із тебе, будеш шукати.

– От іще!

– Ти краще вислухай шефа і не супереч, кивай. Я дуже хочу, щоб у тебе не було неприємностей.

– Все буде нормально.

– Нехай я дурна, але я знаю, що кажу, вислухай все, погодься, а приїдеш – порадимося, разом вирішимо, як бути. Пообіцяй мені.

Лана вчепилася в руку, дивилася благальними очима.

– Добре, не бійся, так і буде.

– Модю… – Лана схилила голову на плече і не відводила очей.

– Що, дівчинко?

– Здається мені, що затребує тебе столиця… Чуйка в мене… Ти ж знаєш, вона мене не підводить.

– Та знаю! Даремно ти це говориш… Пішов я, час.

– Поцілуй мене.

Ніжно поцілував Лану в маківку, торкнувся щоки.

– Чекай… Повернуся… І… будь обережна.

* * *

У статусі охоронця Модест мав би їздити в джипі поруч з водієм, а Жабов позаду. Але із самого початку Сашко визначив йому місце на задньому сидінні. Часто Сашко сам сідав за кермо, тоді він вмощувався поруч.

У столицю виїхали удвох. Модя зайвого не запитував – значить, так треба. По місту їхали мовчки, заправилися, за містом Сашко додав – потужна машина дозволяла, а документи для даїшників у нього були.

– Як тобі Лана?

Цього питання Модест не чекав.

– Класна, – видихнув.

– Дивись, не западай, вона не під одним була, зіграти може, вміє – будь здоров.

– Сам розберусь!

– А ти не кип’ятись, я тобі від душі раджу, повір, у жінках розбираюся.

– Розмова марна, давай про що-небудь інше, з Ланою я сам розберуся.

– Як знаєш…

Помовчали. Жабов безперервно димів своїм «Мальборо» і крутив ручку радіоприймача.

– Слухай, Модю, ми їдемо до шефа, – глянув через плече, – я маю тебе підготувати.

– Я буду грати якусь особливу роль?

– Особливу – не особливу… Ти, крім усього іншого, мій давній товариш… До шефа не кожен вхожий.

– Ти ж із ним працюєш, спілкуєшся, а я усього лише охорона.

– Начальник охорони.

– Ти мене вже підвищив?

– Ти – начальник охорони, і тобі будуть особливі завдання, особливі доручення, можливо, прямо від шефа.

Притиснувши зубами чергову сигарету, Сашко різко пішов на небезпечний обгін.

– Шефу ти сподобаєшся, він про тебе вже знає і заздалегідь симпатизує. А особливі завдання – конкретні гроші.

– Ми не продаємося, ми продаємося дорого, так, чи що?

– Так, Модю, від грошей ніхто не відмовляється, час такий.

– Які ж такі доручення?

– Ну, по-перше, потрібно для початку зустрітися із шефом, а по-друге, буде так, як він вирішить. Може доручити через мене, а може і напряму.