Мисливці за орхідеями

Бідолашний Дієго! Як він настрахався! Коли згодом друзі сиділи біля вогнища, він сумно шепотів Єнікові на вухо:

— Коли я вмру, закопай мене глибоко-глибоко, щоб не зміг дістати жоден хижак!

— А чого б ти мав умирати? — здивувався Єнік. — Рука твоя швидко загоїться.

— Рука загоїться, це правда, а от гірка отрута… — Дієго засмучено похитав головою.

А Єнік щиро зареготав:

— Невже ти гадаєш, що дядечко міг тебе отруїти? Ми тебе так любимо!

І під столітніми деревами на березі ріки, там, де досі, мабуть, не ступала нога білої людини, щиро обнялися двоє хлопців: індіанець і білий.

Вони заприсяглися в дружбі до самої смерті.

Цього дня Єнік заснув з почуттям, що сьогодні йому пощастило принаймні хоч трохи сплатити давній борг. Він поклав хворого Дієго до себе в шатро й багато разів прислухався вночі, як дихає його друг — чи не починається в нього гарячка?

Заснув Єнік лише перед світанком, знеможений утомою.

XVII ЩАСЛИВА ЗУСТРІЧ

Що далі просувався караван уздовж ріки, то важче було йти. Незліченні потоки, які впадали у ріку, примушували наших мандрівників або переходити їх тут же, біля гирла, або давати великого гака, шукаючи броду. І тим більшою була їхня радість, коли через тиждень вони вийшли на велику просіку, вирубану сокирами людей.

У Британському Гондурасі лісорубів дуже багато. З його пристаней вивозиться на численні європейські ринки чорне, червоне та кедрове дерево.

Наші мандрівники вийшли до пристані, де двадцятеро чоловіків зв'язували плоти, а з п'ятдесятеро ставних горян — світлошкірих, мускулястих людей — звозили до ріки сотні й сотні колод.

Наглядач-англієць радісно привітав членів експедиції. Він і не сподівався, що тут, у джунглях, зустріне білих людей, які розмовляють по-англійському. Довідавшись, що наші мандрівники збирають орхідеї для лондонської фірми, він негайно запропонував землякам свою допомогу.

— Звідси ріка для плотів уже судноплавна, — сказав він. — І якщо хочете зручно та без зайвих зусиль подорожувати далі — сідайте на плота! Звичайно, пліт пливе досить повільно, та навряд чи ви дістанетеся суходолом швидше, бо вам часто доводиться давати гака.

Дядечко Франтішек з великим задоволенням прийняв цю пропозицію: він тільки зауважив, що їм потрібен короткий пліт, — таким плотом і керувати легше, і пливе він швидше.

— Гаразд, — погодився англієць. — Я накажу змайструвати для вас пліт із легких колод; краї його ми зробимо трохи вищі — це скоріше буде барка, аніж пліт. У ній ви попливете за течією швидко та безпечно.

Люб'язний англієць виконав свою обіцянку. Він не тільки звелів змайструвати пліт із бортами, але й послав одного із своїх плотарів супроводити експедицію до Бун Тауна, а звідти вже можна пливти далі пароплавом. До столиці Британського Гондурасу Беліза від Бун Тауна лише день дороги.

Єнік радів з майбутньої подорожі: знову буде щось нове! Вони попливуть великою тропічною рікою! У них буде власний пліт і власний лоцман!

Спільна вечеря біля вогнища лісорубів минула дуже жваво. Розмовляли, сміялися й так щиро веселилися, як уміють веселитися лише прості люди. А коли трохи згодом змовкла музика — якщо, звичайно, можна назвати музикою пронизливе верещання немудрого інструмента — й робітники обляглися на спочинок, білі щільно всілися коло догораючого вогнища й поринули в спогади про далеку батьківщину.

XVIII НА ПЛОТУ

Ще й на світ не зазоріло, а наші друзі були вже на ногах.

Лісові голоси поступово змовкли, свіжий вітрець перебігав по верхівках дерев і вкривав брижами гладінь ріки. Народжувався новий день.

Індіанці, що супроводжували Долежалову експедицію, поскладали вже на плоту всі ящики й кошики з орхідеями й чекали, коли Франтішек накаже перевести на пліт в'ючаків. Але той барився. Практичний англієць умовляв Франтішка продати в'ючаків.

— Гроші за них я перекажу на нашу контору в Белізі, — сказав він. — В'ючаки вам зараз не потрібні, до Гондурасу й Коста-Ріки ви їх теж не повезете, бо в'ючаки там дуже дешеві, й ви зможете купити собі інших.

Дядечко Франтішек визнав, що наглядач має рацію: справді, в'ючаки їм більше не потрібні, а тут вони дуже знадобляться для перевозки деревини.

Тим часом на пліт навантажили харчі, й усе вже було готове до відплиття.

Наші мисливці сердечно попрощалися з молодим англійцем і зійшли на своє нове судно. Пліт і справді був добрий — мав дванадцять метрів завдовжки й чотири завширшки, корма й ніс були оснащені стернами. Ним можна було легко керувати, він був невеликий і немалий — якраз для Долежалової експедиції та його незвичайного вантажу.

Робітники-індіанці спритно орудували тонкими довгими жердками. Англієць іще встиг гукнути їм, щоб остерігалися алігаторів, і пліт, відпливши від берега, повільно рушив за течією.

Індіанці відштовхувалися жердками від дна ріки, й пліт плив досить швидко — як добрий човен. Посередині на плоту розіп'яли шатро, по краях бортів спорудили огорожу з ящиків, щоб хижі каймани не могли дістатися на пліт. Крім того, дядечко Франтішек заради безпеки звелів поставити варту. Вартові час від часу мали змінювати один одного.

Дієго, правиця в якого була в лубку, не міг вартувати з рушницею, як інші, й це його дуже засмучувало. Зате негр Хосе розкошував: він заздалегідь, ще коли споруджували пліт, подбав про свою кухню, й тепер його триніжок та казан зручно розташувалися над кам'яним вогнищем.

Пліт швидко плив за течією, береги бігли назад. Дядечко Франтішек не виходив з шатра: він щось записував у свій щоденник. Зате Вацлав і Єнік, вмостившись на ящику, з рушницями на колінах захоплено дивилися на казковий пейзаж, що раз по раз змінювався, немов декорації в театрі.

Лготка сиділа поруч Вацлава та Єніка. Очі й вуха в неї так і грали. Час від часу вона жалібно скавуліла, немов шкодуючи, що не можна стрибнути у воду, сколошкати зграю качок чи прогнати койота, який прийшов на водопій. А одного разу собака мало не перескочила через ящики, охоплена нездоланним бажанням напасти на тапіра, що ховався на березі. Він був дуже гарний, цей тапір, який так хвилював Лготку. Європейцям ці тварини з короткою чорнобурою шерстю нагадують кабана з довгастим рилом. Зачувши гавкіт собаки, тапір перелякано метнувся в густу траву савани, і наші друзі більше його не бачили.