Мiстер Мерседес
Шрифт:
– Пітьма, – вимовляє він, і великі цифри на екранах зникають, замість них з’являються зображення комп’ютерних робочих столів – сцени з «Дикої зграї» [139] , його улюбленого фільму.
Він пробував і «Апокаліпсис», і «Армагеддон» – на його погляд, набагато кращі стартові слова, сповнені остаточної фатальності, – але програма розпізнавання звуків має з ними проблеми, а останнє, чого йому хочеться, це щоб усі його файли було замінено через якийсь ідіотський глюк. Двоскладові слова безпечніші. Не те щоб на шести комп’ютерах із семи було чогось багато. З них тільки на Номері Три мається те, що жирний екс-коп назвав би «інкримінуючою інформацією», але Брейді подобається дивитися на шикування цієї комп’ютерної армади, як вона отак уся вмикається. Від цього підвальна кімната ніби дійсно стає якимсь командно-контрольним центром.
139
«The Wild Bunch» (1969) –
Брейді вважає себе не тільки руйнівником, але й творцем, хоча він пам’ятає про те, що поки що йому не вдалося створити нічого такого, що буквально б запалило цей світ, і його переслідує імовірність того, що ніколи й не вдасться. Що, в найкращому випадку, в нього розум другорядного творчого ґатунку.
Узяти, наприклад «Роллу». Ця ідея прийшла йому одного вечора спалахом осяяння, коли він чистив пилосмоком вітальню (як і порання біля пральної машини, ця робота нижче гідності його матері). Він тоді накидав рисунок пристрою, який скидався на ослінчик на коліщатках, з мотором і коротким патрубком під дном. Брейді розраховував, що, застосувавши просту комп’ютерну програму, можна сконструювати апарат, який сам їздитиме по кімнаті та всмоктуватиме пил. Якщо він наштовхуватиметься на якусь перешкоду – скажімо, на стілець або на стіну – він сам розвернеться і поїде в іншому напрямку.
Він уже почав будувати справжній прототип, а потім у вітрині крамниці дорогих електроприладів у центрі міста побачив, як діловито катається варіант його «Ролли». Навіть назва була похожою – «Румба» [140] . Хтось випередив його з цією ідеєю. І той хтось, мабуть, заробляє мільйони. Це було несправедливо, але що з того? Життя – це лайно-ярмарок з гівняними призами.
Він зробив перепрошивку телевізорам у їхній хаті, і тепер Брейді з матір’ю задарма приймають не лише базові канали, а й усі передплатні (включно з кількома екзотичними, на кшталт «Аль-Джазіри»), і нема жодного збіса способу, щоб «Тайм Ворнер», «Комкаст» чи «ЕКСФІНІТІ» могли цьому завадити [141] . Він хакнув DVD-плеєр, і той тепер грає не тільки американські диски, а й диски з будь-якого регіону світу. Це легко – три-чотири швидких операції з дистанційним пультом плюс шестизначний розпізнавальний код. Класно в теорії, але чи все це знадобилося? Ні, в будинку № 49 на В’язовій вулиці аж ніяк. Ма не дивитиметься нічого, якщо воно не подається їй з ложечки чотирма найбільшими телемережами, а сам Брейді майже весь час або працює на якійсь зі своїх двох робіт, або перебуває тут, у командно-контрольному центрі, де й займається своєю справжньою роботою.
140
«Roomba» – автоматичні пилосмоки, які з 2002 року випускаються компанією «iRobot»; самі їздять по підлозі, оминаючи перешкоди, визначають більш запилені місця, зупиняючись над ними довше, а також уникають сходів.
141
«Time Warner» – заснована 1985 р., наразі найбільша в світі мультимедійна корпорація; «Comcast» – заснована 1963 р., наразі найприбутковіша компанія з надання доступу до телеканалів і інтернету; «Xfinity» – підрозділ суто цифрових технологій компанії «Comcast».
Перепрошивка – це чудова справа, але ж водночас і нелегальна. Наскільки йому відомо, хакати DVD також незаконно. Не кажучи вже про його хакерство «Редбоксів» і «Нетфліксів». Усі його найкращі ідеї протизаконні. Узяти хоч Річ Першу та Річ Другу.
Річ Перша лежала на пасажирському сидінні «мерседеса» місіс Трелоні, коли він тим туманним ранком у минулому квітні їхав від Міського Центру – з кров’ю, що заштрихувала лобове скло й стікала з погнутого радіатора. Ця ідея прийшла йому в похмурий період три роки тому, після того як він врешті вирішив убити цілу купу людей – про той час він думав, як про свою терористичну фазу – але раніше, ніж він вирішив, як саме, коли і де це зробити. Весь переповнений різними ідеями, він тоді був нервовим, мало спав. У ті дні він почувався так, ніби заковтнув цілий термос чорної кави, присмаченої амфетамінами.
Річ Перша була модифікованим дистанційним пультом для телевізора з мікрочипом, що слугував їй мозком, і блоком живлення для збільшення радіусу дії… хоча дальність усе ще залишалася доволі невеличкою. Якщо навести її на світлофор з відстані ярдів двадцять-тридцять [142] , червоне світло можна змінити на жовте одним натиском кнопки, червоне на блимаюче жовте двома натисками, а червоне на зелене – трьома.
Брейді був у захваті від цього приладу й кілька разів його випробував (завжди сидячи в своєму старому припаркованому «Субару»; морозивний фургон набагато дужче впадав у вічі) на перехрестях з інтенсивним рухом. Після кількох промахів йому вдалося таки викликати справжню аварію. Лише удар бамперами, але все одно весело було спостерігати суперечку двох чоловіків, які з’ясовували, чия в цьому вина. Якийсь час здавалося, що вони ось-ось перейдуть до кулаків.
142
20–30 ярдів = 18–27 метрів.
Річ Друга народилася невдовзі по тому, але саме Річ Перша
визначила для Брейді вибір цілі, бо вона радикально підвищувала шанси на успішну втечу. Відстань між Міським Центром і занехаяним складом, який він вибрав тим місцем, де йому треба буде покинути сірий «мерседес» місіс Трелоні, становила точно 1,9 милі [143] . Уздовж запланованого ним маршруту втечі працювали вісім світлофорів, але з його прекрасним гаджетом він не мусив непокоїтися щодо жодного з них. Але того ранку – Ісусе Христе, хіба ти цього не знав? – усі вони горіли зеленим. Брейді зрозумів, що якусь роль у цьому грало те, що був ранній ранок, але все одно це його збісило.143
1,9 милі = 3,05 км.
«Якби в мене не було мого гаджету, – думає він, ідучи до комірчини в дальнім кінці підвалу, – щонайменше чотири з тих світлофорів, горіли б червоним. Саме таким чином відбувається все в моєму житті».
Річ Друга виявилася єдиним його творінням, яке насправді приносило гроші. Невеликі гроші, але, як кожний знає, гроші – це не все. Крім того, без Другої Речі не було б і «мерседеса». А без «мерседеса» і Бійні біля Міського Центру.
Добра, мила Річ Друга.
На петлях при дверях комори висить великий єльський замок [144] . Брейді відмикає його одним з ключів, що висять у нього на низці. Світло всередині – також влаштоване ним флуоресцентне – уже горить. Комора маленька, а завдяки широким, простим дерев’яним полицям здається ще меншою. На одній із полиць стоять дев’ять коробок від взуття. Усередині кожної коробки лежить фунт саморобної пластикової вибухівки. Брейді випробував трохи цього продукту в далекій сільській місцевості в покинутому гравійному кар’єрі, і діє він просто чудово.
144
Створений 1877 р. фірмою «Yale & Towne» стандартний навісний замок, під час відмикання якого дужка автоматично відкидається набік.
«Якби я жив десь там, в Афганістані, – думає він, – носив чалму і отой химерний халат, я міг би зробити собі непогану кар’єру, підриваючи бронетранспортери».
На іншій полиці у ще одній взуттєвій коробці лежать п’ять мобільних телефонів. Це одноразові апарати з тих, що їх наркоторговці у Лоутавні називають «пальниками». Ці телефони, які продаються в нормальних аптеках і цілодобових крамничках, і є проектом Брейді цього вечора. Їх треба модифікувати так, щоб після набору одного номера всі вони задзвонили разом, створивши імпульс, достатній для одночасної детонації того вибухового пластиліну, що лежить у решті коробок. Він ще не вирішив остаточно, чи використовуватиме пластит, але в душі йому цього хочеться. Так, дійсно. Він написав тому жирному екс-копу, що не прагне повторити свій шедевр, але це теж було черговою брехнею. Багато чого залежить від самого жирного екс-копа. Якщо той зробить те, чого бажає Брейді – як місіс Трелоні зробила те, чого бажав від неї Брейді, він упевнений, тоді це прагнення втихомириться, принаймні на якийсь час.
Якщо ж ні… ну…
Він хапає коробку з телефонами, робить крок до дверей комори, потім застигає і кидає погляд назад. На одній з інших полиць лежить лісорубський стьобаний жилет «Л. Л. Бін» [145] . Якби Брейді дійсно збирався ходити в ліс, йому б згодився жилет середнього розміру – він худенький, – але цей має розмір XL. На грудях у нього наліпка-посмішка, того типу, що в темних окулярах і з вискаленими зубами. У жилеті лежать ще чотири фунтових блоки пластикової вибухівки, два в зовнішніх кишенях, два у внутрішніх, прорізних. Поверхня жилета бугриста, бо він заповнений підшипниковими кульками (точно такими, як у Ходжесовому Веселому Ляпанці). Брейді довелося розпороти підкладку, щоби їх туди засипати. Йому потім навіть майнуло в голові, чи не попросити Ма, щоб вона зашила розпороті місця, і він щиро реготав з такої думки, поки заклеював прорізи липкою стрічкою.
145
«L. L. Bean» – заснована 1912 р. у Фріпорті, штат Мейн, Леоном Ленвудом Біном сімейна компанія, яка виробляє й продає туристичний одяг і спорядження; крамниці під брендом «Л. Л. Бін» існують по всьому світу.
«Мій особистий самогубчий жилет», – думає він з любов’ю.
Він його не використовуватиме… ймовірно, не використовуватиме… але ця ідея також має свою привабливість. Це поклало б кінець усьому. Більше жодного «Дискаунт Електронікс», жодних поїздок на виклики кібер-патрульним, щоб виколупувати арахісове масло або крихти печива з центрального процесора якогось ідіота, жодного фургона з морозивом. А також жодних змій, які ворушаться на задвірках його мозку. Або під пряжкою ременя.
Він уявляє собі, як робить це на рок-концерті; він знає, що у червні на Приозерній арені мусить виступати Спрингстін [146] . А як щодо святкового параду Четвертого липня на Озерній вулиці, головній торговельній вулиці міста? Чи, може, краще відкриття Літнього вуличного ярмарку і фестивалю тротуарних малюнків, який відбувається щороку в першу суботу серпня. Це було б класно, але чи не матиме він смішний вигляд у стьобаному жилеті посеред спекотного серпневого дня?
146
Bruce Springsteen (нар. 1949 р.) – рок-бард, який, завдяки своєму впливу на американську музично-поетичну культуру дістав прізвисько «Бос».