Мої і чужі таємниці

Джогенра побачив, як з керманичевого вуха збіг по щоці чорний струмочок крові.

Могутня повітряна хвиля вдарила в корабель і зірвала парус.

Джогенра зрозумів.

— Загинув! — прошепотів він. — Оваа мав рацію — острів поглине океан…

Водяна стіна навальне наздоганяла корабель, високо здіймаючи свою важку спину. Темна і похмура, вона невблаганно наближалася до судна. Ще мить — і вона розчавить його.

Джогенра швидко глянув на корабель.

Негри з жахом дивилися на багряний гребінь хвилі.

Керманич, зціпивши зуби, марно намагався повернути корабель назустріч велетенському валу.

Майстер паруса сидів навпочіпки біля поламаної щогли і, обхопивши у розпачі голову, механічно погойдувався.

Корабель був приречений.

Джогенра схопив великий уламок щогли і, притиснувши його до себе, кинувся у хвилі.

Корабель уже лягав на велетенський схил небаченого валу.

Могутній потік води підхопив Джогенру і виніс майже на самий гребінь. Останнє, що він побачив, було зелене днище судна, перекинутого хвилею…

Розділ 6 “ТОЙ, ХТО ОБРАЗИВ ФАРАОНА”

Дужі воїни, озброєні короткими бронзовими мечами, штовхнули Джогенру під похмуре склепіння храму Тота. Він упав на гранітні плити. Ланцюги, що скували його руки і ноги, задзвеніли. Воїни грубо схопили його за плечі, рвонули угору і поставили на ноги перед Хейнебі-Ше-Тотом.

Начальник майстрів непереможного бога знань сидів в урочистому білому вбранні. Перед ним були розкладені папіруси, які Джогенра врятував під час катастрофи. Морська сіль у багатьох місцях виїла дорогоцінні рядки.

Три доби носили хвилі Джогенру. З уламків, що плавали в морі, він зліпив щось подібне до плоту і лежав на ньому знесилений. Спека вбивала його тіло. Спрага сушила його. Тільки на четверту добу море викинуло його на берег.

А потім було повернення на батьківщину, де його схопили за наказом фараона.

Воїни знову штовхнули Джогенру, намагаючись примусити його схилитися перед верховним майстром. І знову Джогенра впав ниць, але не став на коліна. Та жрець нічим не виказав свого незадоволення.

— Облиште його, — наказав він.

Тільки коли воїни вийшли з приміщення, його покинув удаваний спокій. Навіщо приборкувати свої справжні почуття перед приреченим?..

— Ти порушив закони живого бога, Джогенро! — грізно вигукнув він.

— Богів немає! — твердо промовив Джогенра. — Знання вбивають богів.

Очевидно, розмова відбувалася не вперше, бо жрець чудово зрозумів його. Він схилився над в’язнем і люто просичав:

— Краще б ти загинув тисячу разів! Хай би знайшла тебе найлютіша смерть! Краще б ти повернувся божевільним, ніж непокірним! Краще б ти не виконав наказу фараона!

У запалі Хейнебі-Ше-Тот навіть забув додати обов’язкові титули “великий дім, життя, здоров’я, сила”. Але ось він заспокоївся і зручно вмостився на лаві. Настрій його змінився, коли погляд упав на купку папірусів.

— Ти сам знаєш, Джогенро, я покладав на тебе великі надії, — неголосно, наче сам до себе, промовив він. — Нелегко було послати тебе до Синів Неба. Але я боровся за тебе, бо вірив, що ти незрівнянно піднесеш могутність храму Тота. Я сподівався, що ти відкриєш знання тільки майстрам Носатого, які стали б справжніми володарями над смертними. Але ти посіяв серед черні руйнівні знання, які, наче шашіль, підточують віковічний стовбур влади. І тому тебе необхідно знищити!

Жрець змовк, щоб Джогенра глибше усвідомив свою приреченість. Людина стає м’якою, як річковий мул священного Нілу, коли її готують до зустрічі з богом смерті Анубісом.

— Але ти можеш пом’якшити собі кару, — знову почав він. — Якщо ти повернеш те, що взяло море, кат обере тобі найлегшу смерть. Ти навіки заснеш серед пахощів квітів, а коли засинатимеш, перед тобою, як у казці, танцюватимуть прекрасні рабині, чорні, червоні, жовті і білі… Отже, скажи, що таке “реактор”? Поясни мені, що таке “пульт”?

Джогенра ледь помітно посміхнувся. Як такому темному і забобонному чоловікові пояснити, що світ складається з мікроскопічних ядерних часток? І що ці частки, які не можна побачити у найдосконаліші прилади, мають величезну силу, яка може привести людину до справжньої величі або знищити її? Хіба він збагне, що Земля — куля, а зірки — міріади сонць? Як йому доведеш, що на космічному кораблі можна летіти на пошуки нових планет? Якщо зрозуміє, хіба він сам не знищить ці знання? Адже вірування у богів і знання — несумісні. І коли люди оволодіють знаннями, грізний Хейнебі-Ше-Тот буде нікому не потрібен…

Але жрець зрозумів мовчання Джогенри по-своєму. Його очі знову заблищали люттю.

— Ти хочеш, щоб жерці Ра вивищилися над жерцями Тота? — прохрипів він. — Але вони не врятують тебе! Чи говорив ти, що бідні колись матимуть все, а багаті втратять свої скарби і не матимуть нічого?

— Я говорив людям, — сказав Джогенра, — що було б справедливо, коли б хліб їв той, хто його вирощує, а не той, хто грабує народ. І це правда! І народ зробить так, бо він сильніший, ніж купка грабіжників.

— Чи говорив ти, ніби фараон, життя, здоров’я, сила — не бог, а звичайний смертний?

— А хіба ви самі не знаєте цього? — перепитав Джогенра. — Хіба не жерці спостерігають за розтином трупів і бальзамуванням “вічно живих богів” — фараонів?

— Замовкни! — жахнувся жрець. — Відповідай тільки “так” чи “ні”. Чи насмілювався ти піднімати голос проти всевладних богів?

— Так! — гордо підвів голову Джогенра.

Хейнебі-Ше-Тот якусь хвилину мовчав, приголомшений цією нечуваною зухвалістю. Потім він заговорив. Джогенра знав, що це — вирок.

— Тебе чекає страшна кара! Ти не тільки образив великий дім, ти завдав величезної шкоди храмові Тота, — голос його став повільним і урочистим. — Ти не помреш, коли тебе нещадно битимуть батогами і на рани сипатимуть пекучу сіль. Ти не помреш, коли тобі не даватимуть ні їсти, ні пити, а воїни сидітимуть поруч і їстимуть соковиті фрукти. Ти не помреш, коли у тебе вирвуть язик, випалять очі і відріжуть вуха. Ти ще житимеш деякий час німий, сліпий і глухий. І тільки тоді тебе, живого, кинуть священним крокодилам…

Це була жорстока помста.

Але як пильно не вдивлявся жрець у сміливе обличчя Джогенри, він не побачив на ньому ніяких ознак переляку або каяття. Джогенра мужньо зустрів свій вирок.

— Ви можете знищити мене, — вигукнув він, — але вбити знання ви неспроможні! Разом зі своїм могутнім спільником — часом — знання змете і жерців, і фараонів.

Обличчя Хейнебі-Ше-Тота потворно скривилося.

— Ти помреш раніше! — закричав він. — Така священна воля фараона!

Він тричі ляснув у долоні.