Моксель, або Московія. Книга трейтя

В російській історіографії досі користуються так званими списками «Слова о полку Ігоревім» О. І. Мусіна–Пушкіна, Катерини II, І. П. Єлагіна, О. Ф. Малиновського та ін.

Однак не виникає сумнівів, що перший переклад тексту «Слова» виконав наш земляк, який закінчив Києво–Могилянську академію, Микола Миколайович Бантиш–Каменський. Послухаймо Б. І. Яценка: «Намагання О. І. Мусіна–Пушкіна самотужки розшифрувати і перекласти «Слово» були невдалі, хоч він, можливо, залучав до цієї роботи І. Болтіна та І. Єлагіна. Лише український археограф Микола Бантиш–Каменський зумів правильно прочитати текст пам’ятки. Після цього чернетка розшифровки була переписана двома писарями, з яких один орієнтувався на київський скоропис (арк. 1,2, 5), а другий—на московський скоропис (арк. З, 4, 6, 7, 8, 9) [101, с. 259].

Зверніть увагу на той факт, що переклад М. М. Бантиш–Каменського був переписаний двома писарями: один із них користувався київським правописом, а другий — московським. Навіть людина необізнана розуміє: від М. М. Бантиш–Каменського такий документ, написаний двома різними правописами, вийти не міг. Адже М. М. Бантиш–Каменський (і його писар) використовували єдині правила написання букв. Це очевидно. Інакше, перевіряючи написане, Микола Миколайович вніс би правки. Таким чином, ми бачимо пізнішу фальсифікацію тексту.

У нашому випадку йдеться про первинну копію тексту, зроблену митрополитом Ростовським (Тупталом) у 1708 році. Позначимо цю первинну копію літерами СМП (Список Мусіна–Пушкіна). Водночас не слід забувати, що в 1707 році оригінал «Слова о полку Ігоревім» зберігався на Московському Печатному дворі (згодом це — Московський центральний архів Міністерства закордонних справ).

Дослідники вважають, що у процесі роботи над «Словом» з’явилися дві похідні — так звана катерининська копія (позначимо літерою К) і копія, з якої у 1800 році вперше було надруковане «Слово о полку Ігоревім» (позначимо літерою П).

За офіційною версією московської історіографії, копія П також згоріла у Москві в 1812 році. Про оригінал (протограф) від часів Катерини II ніхто мови не вів.

Але що цікаво: особисто О. І. Мусін–Пушкін про цю копію П «Слова» писав у 1796–1798 роках у приватному листі: «Сія поема писана наприкінці XII ст. словеноруською мовою, але стільки трапляється у ній малоросійських назв, що тому, хто не знає польської мови, важко й розуміти. У перекладі ж сім не збережено ні оригінальності старовинного, ні ясності нинішнього діалекту, тому з цією думкою мені й хотілось його очистити від усіх дріб’язків, зробити приємним для читання і в примітках пояснити обставини історичні. Але оригінал загубився у Миколи Михайловича (Карамзіна. — В. Б.), а в мене також був список перекладу, вже дещо виправлений, не пригадую—комусь я дав його прочитати і назад не отримав» [101, с. 167].

О. І. Мусін–Пушкін ще задовго до 1812 року засвідчив, що так званий його «оригінал» П був згублений у 1796–1798 роках, відразу ж після смерті Катерини II. Водночас він десь загубив і свій «список перекладу».

Як бачимо, балачки про загибель «оригіналу списку» «Слова о полку Ігоревім» під час пожежі Москви 1812 року — звичайна російська побрехенька. Це випливає зі слів М. М. Карамзіна.

До нашого часу з дев’яностих років XVIII століття дійшов лише один список «Слова о полку Ігоревім», так званий катерининський (К), знайдений серед особистих паперів імператриці.

Історик Борис Іванович Яценко своїми дослідженнями встановив: «у текстів К і П був спільний протограф» [101, с. 124].

Напевне, для текстів К і П протографом служив текст «Слова о полку Ігоревім», переписаний у 1708 році митрополитом Ростовським (Тупталом). Цікава примітка: катерининський варіант «Слова» написаний людиною, яка використовувала київський правопис літер: текст П, як ми вже зазначали, виконаний двома писарями з використанням київського правопису.

Текст П після тривалих досліджень був відновлений спеціалістами, і вважається, що його звірили зі списком митрополита Дмитра Ростовського, який ми позначили СМП і який був вилучений Мусіним–Пушкіним у 1791 році з Ростовського Архиєрейського Дому.

Навіщо автор так ретельно описує всі ці деталі? Річ у тім, що всі дослідження зовсім оминають або замовчують факт участі Катерини II в роботі над «Словом» і, звичайно, в них навіть не йдеться про участь у підготовці до видання геніального твору знаменитої катерининської «Комісії». Адже визнання цих фактів потягне за собою і необхідність визнання факту участі Російської держави у фальсифікації історії.

Ось чому дослідники «Слова» ведуть мову про звичайних аматорів–ентузіастів, забуваючи, що абсолютно всі люди, причетні до «Слова» в дев’яності роки XVIII століття (О. І. Мусін–Пушкін, М. М. Бантиш–Каменський, І. М. Болтін, І. П. Єлагін, О. Ф. Малиновський та ін.), передовсім були державними службовцями імперії та перебували в складі державної «Комісії для складання записок про стародавню історію, переважно Росії». А вся діяльність «Комісії» була під суворим контролем Катерини II.

Тому в історичній науці діяльність вищеназваних людей слід кваліфікувати не як аматорство, а як свідоме виконання державних обов’язків. Кожен з них виконував доручену справу. І контролювала всю роботу над «Словом» у 1792–1796 роках особисто Катерина II.

Це не викликає ні найменшого сумніву, як би не бажали сприймати подібну думку історики.

Катерина II знала про вилучення О. І. Мусіним–Пушкіним «Слова» з Ростовського Архиєрейського Дому в ті дні, коли воно було вилучене. Ми вже про це говорили. І вже в тому ж 1792 році О. І. Мусін–Пушкін зробив для імператриці переклад тексту «Слова».

Послухаймо Б. І. Яценка: «Справді, копія К була підготовлена 1795 р., тобто пізніше перекладу К (1792 р.). На аркушах, де записаний переклад, з лівого боку було відведене місце для оригінального тексту, але він не був вписаний, існував окремо. Зовнішній вигляд аркушів з перекладом К вказує на те, що тривалий час він був робочим списком інтерпретатора (аркуші обрізані з трьох сторін)» [101, с. 145].

Як вам це свідчення?

У Катерини II вже у 1792 році на столі лежав переклад «Слова», зроблений О. І. Мусіним–Пушкіним, недосконалий і неповний. Але головне, з цим перекладом постійно працювали, і тому аркуші паперу були обтріпані, а згодом — обрізані. Тобто протягом 1792–1796 років імператриця постійно працювала з текстом.

Послухаймо професора далі: «У науковій літературі остаточно встановлено, що переклад К був зроблений О. І. Мусіним–Пушкіним. Але, як видно з приміток до перекладу і особливо зі спеціально написаного «Содержания» (арк. 149–150 у паперах Катерини II), О. І. Мусін–Пушкін більшу частину «Слова» знав мало. В основу «Содержания» взято виклад подій 1185 р. за «Историей» В. М. Татищева: Ігор, «завидуя славе князя Святослава Всеволодовича», «выступил в поход, не объявя о том ни князю великому, ни прочим князьям», «пять тисяч войска взяты в плен» та ін…. На його думку, автор «Слова» прославляє: 1) Ізяслава Васильковича, який «один без братьев своїх Брячислава и Всеволода одержал славную над литовцами победу»…; 2) князя Всеслава, який «в весьма короткое время сделал многие завоевания»…; 3) серед князів, що заслуговують на особливу відзнаку, О. І. Мусін–Пушкін називає і Святослава Олеговича, «который несравненно удачнее воевал с теми же половцами. Ибо он сталько их утеснил, что они и помислить не смели нападать на Россию»… Орієнтуючись на цей останній факт (про подвиг Святослава розказано на арк. 4 в копії К),… О. І. Мусін–Пушкін зміг самостійно перекласти приблизно третину тексту «Слова» (арк. 1–4)» [101, с. 146–147].

Для фахівця, який вивчав «Слово», цілком очевидно: в окремих місцях О. І. Мусін–Пушкін пише елементарну нісенітницю, що на нього ніяк не схоже. У чому ж річ? Адже обер–прокурор російського Синоду дурнем не був.

Досліджень на подібну тему в російській історичній науці ніхто ніколи не проводив. Сподіваюся, читачі розуміють, чому? Ця тема заборонена.

Диваком О. І. Мусіна–Пушкіна можна вважати тільки в тому разі, якщо припустити, що в 1792 році він робив переклад тексту, який з’явився в 1795 році. Це вже само собою—нонсенс! Навіть не нонсенс, а просто дурниця!