Моксель, або Московія. Книга трейтя

Нова династія Романових–Кобиліних позбувалася «пам’яті про старих царів». Бо кожному відомо, що старовинні фрески зберігаються тисячоліттями.

Архангельський соборпобудований у Московському Кремлі в 1505–1508 роках.

Звертаю увагу читачів: Архангельський собор у Кремлі зведений італійським архітектором Алевізом Фрязіним (Новим). І тут важлива одна дуже цінна деталь. Послухаймо:

«Алевіз Фрязін… у 1503–04 працював у Бахчисараї (Крим), де будував палац хана Менглі–Гірея (зберігся різьблений кам’(яний) портал). У 1504 на запрошення Івана III прибув до Москви, де, за свідченням літопису, побудував 11 церков (не збереглися) і Архангельський собор у Кремлі (1505–1508)» [18, том 1, с. 403].

Як бачимо, не збереглися ханський палац у Бахчисараї та 11 церков у Москві, зведених Алевізом Фрязіним на початку XVI століття. Бахчисарайський палац хана зруйновано в 1736 році Мініхом за заповітом Петра І, а церкви в Москві — за царською вказівкою ще за його життя. Деякі — раніше.

Виникає закономірне запитання: чому Петро І не зруйнував Архангельський собор у Кремлі?

Послухаймо відповідь:

«Теперішній настінний розпис Архангельського собору був зроблений у 1652–1666 роках за правління царя Олексія Михайловича, який наказав: «…писати церкву Михаїла Архангела наново стінним письмом, а старе — збити» [91, с. 8].

У Петра І не було підстави зносити Архангельський собор у Московському Кремлі. Собор уже був «доведений до ладу» батьком Петра. А оскільки син був набагато рішучішим за батька, то не став «возитися» зі збереженими до його часу церквами, які побудував Алевіз Фрязін. Він їх зруйнував. І причина виявилася «поважною»: церкви відмовлялися віддавати дзвони для переплавки на гармати і свої багатства для військових потреб. Петро І врахував усе до дрібниць. Навіть церкви знищували за наказами генералів, а не його особистими.

Московська влада завжди вміло маскувала свої злочини.

Отже, у двох найголовніших московських соборах, які були місцями поховання митрополитів, князів і царів Московії, було повністю збито штукатурку зі всієї поверхні стін і склепінь, вони були заново поштукатурені, а вже по новій штукатурці нанесли нові фрески, картини й орнамент, які ми бачимо сьогодні.

Звертаю увагу: стіни і склепіння Успенського та Архангельського соборів Московського Кремля були повторно розписані не поверх старих малюнків, а саме по новій штукатурці. Тобто люди, які приймали рішення про знищення старих розписів храмів, ставили собі конкретну мету — знищити назавжди сліди, які залишила по собі золотоординська династія московитів. Нагадаю: поховання в Успенському соборі починаються з митрополита Петра, а поховання в Архангельському соборі — з князя Івана Калти (Кулхана). 1319 рік!

Але московська влада не обмежилася цим. Вона й далі ховала «кінці у воду». На саркофагах, а їх 46, збито написи з надгробних плит. Через це над усіма похованнями виклали цегляні надгробки, а самі саркофаги опустили під підлогу. При цьому нас намагаються переконати, що всі маніпуляції пророблялися «в першій половині ХVІІ століття». Проте і це твердження брехливе. «Гра в хованки» зі своїми «старими царями» відбувалася у ХVІІІ столітті, за Петра І та його «послідовників». Нам сьогодні відверто брешуть, кажучи, що «написи на старих плитах точно відтворені на нових цегляних надгробках». Але, щоб виключити можливість перевірки, «в… XX столітті надгробки були укладені в мідні засклені футляри» [91, с. 25–26].

Це вже радянська влада продовжувала ті ж самі «ігри в хованки» зі своїми «старими царями».

Цікаво відзначити, що в Архангельському соборі поряд із царями московськими спочивають царі казанські й касимовські. Так, зокрема, там лежать нащадки Чингісхана: «Сафа–Гірей, цар Казанський», який прийняв православну віру; «Петро — син Ібрагіма, сина Маматака, царя Казанського» та інші. Відомості про цих царів замовчуються.

Благовіщенський соборзбудовано в 1484–1489 роках. Він, як зазначено у ВРЕ (третє видання), служив звичайною, повсякденною церквою московських князів і царів. У цьому храмі фресок не збивали, а замалювали зверху новими зображеннями. Вже в радянській імперії вибірково було відкрито окремі місця храму, де московські князі подані як родичі Христа і намальовані з Ісусом Христом в одному родинному ряді. Саме це проповідували Чингісиди!

Не будемо далі вести мову про три московські собори. Вони, звичайно, викликають захоплення — як геніальний витвір стародавніх зодчих (переважно італійців).

Вернімося до нашої теми фальсифікації московської історії. Як не намагалися московські правителі (Петро І, Катерина II та ін.) приховати правду про своїх попередників — «старих царів» з роду Чингісхана, проте правда виривалася на поверхню. «Вийшла» вона назовні і в московських старовинних храмах.

Виявилося, не все було зрубане і замазане. Не можна було збити штукатурку на колонах Успенського собору,тому що були б пошкоджені головні конструкції і обвалився б увесь храм. Там стара штукатурка збереглася. Уціліла мозаїка і в галереях Благовіщенського собору.Вони й стали свідками великої істини.

На них нанесена ханська тамга!Абсолютно тотожна тій, якою хани позначали свої монети, свої оселі, свою худобу. Отже, московські храми зводилися князями–огланами роду Чингісхана і були їхньою власністю. Успенський собор першої побудови звів на території сучасного Кремля Іван Калта, він же — Кулхан, перший з роду московських Чингісидів!

Нехай читачі не думають, що Катерина II та її «Комісія» вигадували якісь надприродні комбінації, запускаючи «доважки брехні» в розповідний каркас історії. їхня брехня проста до примітивності. Зате надійна.

Якщо потрібно було, скажімо, змінити родовід династії Кулхана, якого при прийнятті християнства назвали Іваном, то в «загальноросійському літописному зводі» до імені Іван додавали ім’я по батькові — Данилович. І «кінці у воду».

Як пам’ятаємо, саме Катерина II особисто уклала родовідний список російських князів. А щоб ніхто не міг звірити «загальноросійський літописний звід», знайдений у катерининські часи, із золотоординськими джерелами, то їх геть–чисто вимели з імперії.

А вся література арабів і персів, яка також могла пролити світло на це питання, досі у Російській імперії перебуває під цензурою і дозується. Згадайте «Збірники» В. Г. Тизенгаузена та сотні інших.

До речі, звертаю увагу читачів, що ім’я по батькові до імені у Московії стали додавати тільки з початку ХVІІІ століття. У старовинних оригіналах X-XV століть, які дійшли до нашого часу, ви не знайдете людини, названої на ім’я та по батькові. Згадайте хоч би Плано Карпіні, Рубрука, Рашид–ад–діна, Джувейні та ін. Отже, маємо ще один доказ цілеспрямованої фальсифікації «загальноросійських літописних зводів».

У зв’язку з цим звертаю увагу на ще одну величезну таємницю московської історичної науки, пов’язану з іменем князя–оглана Кулпи (Калти).

Хронологічний ряд великих ханів Золотої Орди наведено у кінці другої частини першого тому книги і доведено до хана Джанібека. Продовжимо цей ряд великих ханів Орди:

10. Хан Бердибек (1357–1359),

11. Хан Кулпа (Іван) (травень–листопад 1359).

Саме з убивства Великого хана Золотої Орди Кулпи в листопаді 1359 року почався «великий розбрат» у державі. При цьому відзначимо, що разом із Кулпою були вбиті і два його сини. Але ще цікавіше те, що всі вони були християнами. Про цей історичний факт говорять усі російські джерела, однак кожне замовчує ту чи іншу деталь, продовжуючи «гру в хованки».