На каравелі "Улюбленець Нептуна"

Кудряш мимоволі посміхнувся, уявивши собі, яке враження справили б на Франсіско та його сучасників швидкохідні океанські лайнери, а тим паче кораблі на підводних крилах, що долають за годину стокілометрові відстані.

“Як же він визначає швидкість уночі, в тумані? — думав хлопчик. — Адже тріски тоді не видно? А в бурю це зробити взагалі неможливо… А якщо тріску затягне під днище, що тоді? Кидай ще одну? Так можна цілий день тільки те й робити, що кидати трісочки, а швидкість так і не визначиш… Ні, цей спосіб дуже ненадійний. До того ж молитву людина може читати по-різному: то швидше, то повільніше. Сюди б гідравлічний лаг, — подумав Кудряш. — Навіть не гідравлічний, а звичайний, вертушковий: просто й зручно. Причепив його на тросі за кормою, і лічильник сам швидкість визначає”.

Тим часом Франсіско, присівши на борт баркаса, розгорнув карти.

— Ну, що ж, герцог, подивимось, де знаходиться каравела… Опівночі я визначив нашу довготу й широту. Слід врахувати тепер швидкість, напрямок вітру, і все буде ясно.

Стерничий почав щось обчислювати.

Кудряш поцікавився, як Франсіско визначає довготу й широту, і запитав у нього про це.

— Дуже просто, — пояснив стерничий. — Відшукую Полярну зірку, потім обчислюю за допомогою астролябії й таблиці руху планет… — Франсіско глянув на карту. — Ви погляньте, як майстерно накреслені ці портулани.

Кудряш і сам уже з цікавістю розглядав старовинні карти, прикрашені хитромудрими малюнками. Невідомий картограф зобразив замки, прекрасних дам і кавалерів, дерева з дивовижними плодами, казкових звірів і птахів, чудернацькі кораблі з туго напнутими вітрилами… Не забув він і вкритих лускою русалок з розпущеними косами й риб’ячими хвостами, китів і дельфінів. В кутку карти красувалась троянда вітрів…

Старовинні карти були дуже мало схожі на сучасні. Федя добре таки поморочився, щоб розібратись, де знаходиться та чи інша частина світу, визначити, які моря й океани зображені на портуланах. Він не знав, що на картах середньовіччя північ позначали внизу, а південь угорі. Напевно, Кудряш ще довго розглядав би дивовижні карти, коли б зненацька не згадав про справу, яку неможливо було відкласти.

“Що зараз роблять Гуго й Педро? — подумав він. — Треба негайно знайти Ніанга і розповісти йому про все…”

Зіславшись на голод, Кудряш поспіхом залишив стерничого.

Розділ тринадцятий Ліворуч по носі “португалець”!

Розшукуючи Ніанга, Федя обійшов усю каравелу. Негра ніде не було. Залишалася лише капітанська каюта. Звідти долітали збуджені вигуки, розкотистий сміх, прокльони. Кудряш відчинив двері й побачив Дієго, алхіміка, Доменіко, Луїса та Ніанга, що слугував їм.

Стіл був заставлений олив’яними кухлями і глеками з вином. З одного боку столу капітан і Гуго кидали кості. Гравці були у піднесеному настрої. Обличчя Дієго розчервонілось від напруження, алхімік же був ще блідіший, ніж звичайно. Біля кожного з гравців лежали купки золотих монет.

Глядачі бурхливо реагували на гру. Голосніше за всіх кричав темпераментний Габріель. Стоячи за спиною капітана, він за кожним вдалим кидком Дієго підскакував, плескав себе долонями по боках і підсміювався з Гуго. Коли ж хазяїн програвав, кок стогнав, хапався за голову, пускав очі під лоб, не забуваючи однак попросити в Ніанга черговий кухоль вина.

Веселу гру обірвала несподівана поява боцмана, що, важко відсапуючись, кинув з порога:

— Ліворуч по носі “португалець”!

— Усі на палубу! За мною! — похапцем, сунувши в кишеню вигране золото, наказав капітан.

Він перший вибіг з каюти.

Слідом за ним, тримаючи в руках пістолети, кинулись Доменіко і Габріель. Гуго, збентежений несподіваною звісткою, тремтячими руками став збирати монети у шкіряний гаманець. В ту ж мить почулася голосна команда капітана:

— Додати вітрила! Змінюй галс, іржавий якір тобі в бік! Курс на північ і чверть на північний захід! Забирайся геть, брудна каналія! Франсіско, ставай за стерно!

Каравела різко нахилилась. Монети сповзли зі столу і з дзенькотом розкотилися по підлозі. Повзаючи на колінах, алхімік став їх збирати. Луїс не забарився з допомогою.

Скориставшись з того, що Гуго забрався під ліжко, конопатник схопив з підлоги й поспіхом сховав до рота дві золоті монети.

Помітивши це, хлопчики тільки перезирнулися.

Залишатися далі в каюті Луїс, очевидно, не мав бажання, тому що, хитро блиснувши своїми маленькими очицями, вигукнув:

— Час на палубу! А то Кривий… — не договоривши, він мерщій зник за дверима.

Гуго все ще повзав під ліжком. Поспішати йому було нікуди; він навіть радів, що випадок давав змогу лишатися в каюті якомога довше й не брати участі в побоїську, яке ще невідомо чим скінчиться.

Зате хлопчики більше залишатися в каюті не могли. Їх, немов магнітом, тягло на палубу — на власні очі побачити справжній морський бій. Федя вирішив, що він іще матиме час, щоб розповісти Ніангу про змову, порадитись, як упередити бунт. Тепер же, схопивши друга за руку, він мерщій вибіг із каюти.

Каравела нагадувала стривожений мурашник. Сюди й туди бігали люди — всі готувалися до бою. Матроси одягали лати, кольчуги, натягували шоломи, хапали сокири, абордажні гаки, метальні списи. Хлопчики ледве впізнали Габріеля — так змінився він, натягнувши на себе блискучі лати. Вимахуючи абордажним гаком, кок закричав:

— Зараз намнемо боки цим ліссабонським пацюкам! Хай знають, як воювати з іспанцями!

Біля бізань-щогли голий до пояса високий матрос у червоній хустці намагався натягти на товстуна-конопатника лати, без сумніву тісні для нього. Бідолаха Луїс тільки важко дихав, як риба, що її хвилею викинуло на берег. Матрос лаявся:

— Тобі, Тюлень, ченцем бути, а не моряком! Забирайся геть у свій трюм! Від тебе все одно користі, як із цапа молока…

Луїс став виправдовуватись, але матрос у хустці більше не слухав його і поспішив на ніс каравели.

Гармаші вже стояли біля гармат готові до бою. Кілька матросів, обливаючись потом під промінням пекучого сонця, бігцем підносили з трюму до гармат свинцеві й кам’яні ядра, порох…

Боцману здалося, що матроси підносять боєприпаси надто повільно, і він підганяв моряків, не скуплячись на лайки й прокльони.

— Швидше ворушись! — хрипко кричав Луїс. — Давай, давай!.. Король Іспанії ваших заслуг не забуде!

Альфонсо, який не визнавав лат, що стримували рухи, стояв у своєму звичайному вбранні. Видершись на ванти, він погрозливо вимахував толедським клинком і, люто блимаючи білками очей, щось відчайдушно вигукував. Однак голос його тонув у неймовірному галасі, що панував на палубі.

Високий моряк, який допомагав Луїсу одягати лати, вже встиг натягнути на себе кольчугу. Він стояв біля борту й незважаючи на те, що до португальського корабля було ще далеко, стріляв із пістолета, ще більше посилюючи хаос, який здійнявся на палубі.