Нація

Балада про коня

…обминаючи плай — по вершіях,Між каміння, ожин, води,Одинокого мертвого вершникаКінь розумний три дні водив.#Був не воїном і не зрадником —Був заблудлим дитям епох…Стих учора кривавий ярмарок —Він лишився з конем удвох.Жінка буде ночами вити:«Хто в цю пастку тебе зловив?!»…Та носив його кінь, убитого,Воя-вершника без голови.…Вила вовчо отецька хата:Не придумав би й не приснив —Кінь синочка приніс до тата,Але татові не лишив.Кінь розумним вродився, добрим:Для ґазди він збудує дах,Щоб йому не кидали гробомЗлі собаки на двох ногах.#…прийняла їх глибока вершіть.Слід кривавий їм дощ затер.…кінь лишився із мертвим вершником.Кінь ірже там ще й дотепер.

«…мамко…»

* * *…мамко……що тобі дати, дитинко…Казав татко……нема татка……а що є……нема нікого……а ми……і нас нема……а де ми ділися……Завтра сядемо в саниі поїдемо до Миколая за гостинцями……а Миколай не прийде сам……не прийде……а той, хто приходив на Миколаяз ґвером, то хто……то наша погибель……погибель — це що……це той, із ґвером, що був на Миколаябез гостинця……а гостинець……а гостинець — це дорога,якою ми завтра поїдемо саньми……куди, мамко……у преісподню… спи…

Розтоки. 1988

Володимирові Захарчуку

Донині є: і Кінашка, і Бозна,Мов кладовища — кропиви, хрести.І півсела світами.Хтозна?Бог зна!Хто чорно так цей край колись хрестив,Що й півземлі — у незагойних ранах,Що й цвіт цвіте — голівочками ниць?!І ходить десь отам по магаданахТвоя душа із запахом ялиць.Голосить неприкаяно, ридає,Із туги, як за мамою, рує, {{ Русти (діал.) — рикати. }}І стратитися — дерева немаєБукового, й смерічки не стає.І десь в Караганді чи на уралах,Чи бозна-де і у яких світахРозтоцькі Джуряки,Калинині,МатіосиНе ви-вми-ра-ли!!!Бо ще живуть.На Кінашці.В хрестах.

Реквієм

За Казісом Брадунасом

Боже мій!Єдиний і жаданий!В благодатну для душі поруНе здирай, прошу тебе, із менеШкіру,Наче з дерева кору.Як же я в такім житті затерплімПеретерплю наготу і страх?!…Нахились за ягодою теплою —Я розтану є тебе на губах…

Могили лісових велетів

За Казісом Брадунасом

1

Забутий могильний горбикЗ калиновим пожарищем.Тут сумно ночами чорнимиЯзичницький вітер свище.Дерева згортаються з місця —Бредуть ледве чутним строєм.І падає з неба місяць —Неначе виходить з бою.З очниць лісового братаТрави проростають крила.Розпалась за ребер ґратамиСталь, що всеньких їх погубила.Край мордований,Шрамами вкритий,І розп'ятий…розіп'ятий…клятий…О, як дзвінко звучать копита!О, як глухо гуде розплата!..

2

На могилах, що вітри мордують,Зріють краплі лютого пиття.До вітчизни притиснись.Ти чуєш,Як її, великої, — мало для життя?!Тут немає скромної каплиці.Жаль глухий волає в небеса.Крапля світиться під гілкою чорниці —Мов горить невитерта сльозаУ очах землі.Бо кості їхні —Чаші поминального вина.Подивись: у смерті в чорних кігтяхВічностей убитих імена…

«Головосіки — голову відсікти…»

* * *

«Я не вірю в повернення війська…»

(І. Малкович)

Головосіки —Голову відсіктиВ пропасниці,В пропасниціЗлодійській.І сподіватисьНа визвольнуМісіюНе зайшлого — свого —Із лісу —Війська.Головосіки.Голову відсікти.І плакати з жалю,А чи розсістись!Але дрижить у відчаї рука,І серце обливає тихо млістю,Що все одно гуртується десь військо.…хіба у віршах Герасим'юка…

«…і гнуться не плечі — горби верблюжі»

* * *…і гнуться не плечі — горби верблюжі.І падає в пропасть безкровна рука.Я хочу напитися голосу дуже.Чи вісім рядочків Герасим'юка.Чи вмерти, як вояк, в отім потоці,Де честі й безчестю страшний кордон.Де не ночував ні в одному оціНі сон, ані плач.Ані плач,Ні сон.

«…бо день якийсь такий…»

* * *…бо день якийсь такий,Що всім би все прощала,І за здоров'я всіхПалила би сто свіч.За тих, кого люблю,І тих, що проклинала…Бо день якийсь такий…Бо день такий — мов ніч.Життя якесь таке,Що ми воює всі торговці,Життя якесь таке —Лише порізи.Шви.Та я палю свічкиВ малесенькій церковціІ думаю про тих,Що є і відійшли.О, ноша нелегкаВгинає наші плечі,Кладе печать жалюНа лиця і на дні.І я палю свічкиВ церковці на Горечі,І думаю, що хтосьЗапалить по мені.Однак, які легкіМоїх набутків клунки!Та все мені прощаХриста прозорий лик.І думає, мабуть,Про це стара румунка,Що тихо поправляНа образі рушник.

«Сіда-ріда…»

* * *Сіда-ріда,ой, сіда-ріда…Плач,Ридайчи тужи в кулак.Вінегретом цим чорним снідай.Сій з ридання солоний мак.І не чахни.Ой, сіда-дана…Чорні трави коси вночі……Під Покрову чи до ІванаВізьмуть музику:трембітачів.

Одкровення

Анна-Марія

ДО ЗАКІНЧЕННЯ тілесного посту Іларієві лишалося три дні. Ну, гай, най буде лише два з половиною, бо таки спізна в суботу він розговіється.

О, з суботи на неділю найстаріший у Розтоках парубок Іларій Гуцуляк урве свій добровільний восьмитижневий піст.

Така подія, певно, буде записана в котрусь книгу буття, це буде зараховано на суді Господнім, бо ні один чесний християнин, токмо християнський парубок його віку, безпричинно не тримає такого довгого посту.

Іларій дає голову навідріз, що це саме так. Правда, мало котрий християнський хлоп у їхньому селі досидів до таких, як Іларій, років невінчаний…

Але, що би там не говорити, а вісім неділь посту — то таки, може, було би й забагато, якби не Гафтинякова Анна.