Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3
Шрифт:
№473 [443]
Москаль побачив, що у мужика на горищі [444] вісе сало, да тихесенько й поліз, щоб то, бач, його зняти. Зняв сало, да вмісці з салом як загуркотить [445] , бо стеля [446] була у хаті уже трухлява [447] . Ото він і впав у хату, а у хаті чоловік з жінкою да з дітками вечеряли [448] . Шо тут робити москалеві? Він зараз скочив на ноги да і пита у мужика: «А што, брат, не были ль здеся наши колядники [449] ?» — «Ні, не було». — «А коли не были, так прощай!» І з сим словом москаль вибіг з хати. «Оце лихо! — кає жінка чоловікові [450] , — мені здається, що у москаля було наше сало?» — «І то бач, — кає мужик, — а полізь лишень на горище да погляди». Полізла жінка, побачила, що нема сала, да й кає: «Нема, чоловіче!» — «Оле! Ну вже ж хоч москаль і вкрав сало, зато ж і сам страху набрався!»
443
AT 1525 M* (Кража сала). Текст украинский. Сюжет, учтенный в AT только в русском фольклорном материале. Русских вариантов — 1, украинских — 8, белорусских — 3. Анекдот о краже сала вошел эпизодом в роман «Симплициссимус» Гриммельсгаузена, где получил ироническую трактовку, и известен по ряду литературных сборников, интермедиям, песенкам XVI—XVII вв., преимущественно немецким.
444
На чердаке.
445
Громко
446
Потолок.
447
Дряблая, гнилая.
448
Ужинали.
449
Те, кто славят по дворам на праздник коляды.
450
Мужу.
№474 [451]
Йшов мужик з поля; підходе до своєі хати, зирк в вікно, а у хаті москаль цілує його жінку. Мужик мерщій у хату, а москаль примітив мужика да мерщій на покуття, вкрився — нібито спить. Мужик шасть у хату і баче, що москаль спить, а жінка порається біля пічки [452] . «Хіба ж то я нічого й не бачив!» — кає мужик. «А що ти там бачив?» — пита його жінка. «Як, що, бісова дочка!» — «За що ти лаєшся, вражий сину?» — «Як за що! Хиба ж я не бачив, як тебе москаль цілував». — «Коли?» — «Як коли! Господа служба! Господа служба! — кає мужик москалеві. — Бач, нібито й спить! Оце лихо, в очі обдурюють!» — «Што за шум!» — кає москаль, придиряючи очі, — бач, хоче показати, що спав. «Як що за шум! А на що ви мою жінку цілували?» — «Када?» — «Як коли! Да зараз». — «Што ты, ошалел, што ли? Я к начальству пойду, пожалюсь, што ты мне покою не даешь; на ученье был, устал...» — «Да таки і підіть, господа служба! — кає жінка. — Пожалуйтесь на його. Се йому від п’янства так вздрілося» [453] . — «Оце лихо! — кає мужик. — Далебі [454] що сам бачив». — «Да што ты, одурел, што ли?» Мужик здвигнув плечима і дума: «А може мені й показалося». — «Как же ты видел?» — пита його москаль. «Да у вікно», — кає мужик. «А постой, я пойду погляжу».
451
AT 1423 (Чудесное окно). Язык украинский. В AT учтены многочисленные фольклорные тексты на европейских и турецком языках. Русских вариантов — 1, украинских — 3, белорусских — 1. Сюжет получил широкое международное распространение в литературе. Он известен, например, по «Декамерону» Боккаччо (9-я новелла 7-го дня) и в обработке других итальянских новеллистов (см. Rotunda, индекс K 1518) и по французским фабльо (см. B'edier, p. 468), а также по арабским литературным памятникам (см. Chauvin, VI, № 332, p. 175; VIII, № 69, p. 98).
452
Возится, убирается около печи.
453
Показалося.
454
Ей, поистине.
Пішов москаль да і глядить у те саме вікно, у которе глядів і мужик, да і каже: «Вот и ты цалуешь!» — «Да ні, господа служба! Далебі-то що ні». — кає мужик, дивуючись. «Нет, брат, цалуешь!» — «Оце оказія! — кає мужик. — А ідіть ви, служба, у хату, а я ще піду подивлюсь». Москаль ввійшов у хату да знов став жінку цілувати, а мужик дивиться у вікно да кає: «Цілуєте, господа служба, далебі що цілуєте!» — «Вот я тебе говорю, што это окно так показывает!» — «А і справди, се вікно непевне [455] , мороче воно нас з вами! — кає мужик, входючи у хату. — Треба забити його, господа служба! Бачите, що воно зачаровано».
455
Необыкновенное.
№475 [456]
Прийшов москаль на квартеру да й кає хазяйці. «Хазявка! Нету ли чаво поесть?» — «Є», — кає хазяйка. «Ну так давай!» Ото й постановила Хівря перед москалем повнісіньку макитру вареників — дума собі, що москаль повно"i не з’"iсть. Почав москаль пораться біля вареників, упорався так, що тільки на донечку трошки [457] зосталось. Баче москаль, що вже трохи вареників в макитрі, да й пита Хіврю: «Хазявка! А как называется евта еда?» Хівря дуже розсердилась на москаля за вареники да з серцем йому й кає: «Жри мовчки [458] !» — «А славные жримочки! — кає москаль. — Нельзя ли еще подложить евтих жримочков?»
456
AT 1570*. Данный диалектный текст отнесен не к украинскому, а к русскому материалу условно. Другие варианты не отмечены. Украинских вариантов — 1.
457
Немножко.
458
Молча.
№476 [459]
При"iхав з ки"iвсько"i бурси син зажиточного мужика Петра Дренчика, хлоп’я мале, да що то розумне да прерозумне, таке що забуло — як з нами і говорють і як зоветься плуг, або потилиця, усе по письменському раздобарює: потилиця, кає, не потилиця, а затилок. Ото ходе він за батьком по двору і баче, що лежать граблі, він і пита батька: «Тату, як воно зоветься?» Да й наступив на зубці. Ще батько і не відвітив йому, як граблі вченого панича вчистили по мармизі так, що іскри з очий посипались. «Ай, бісові граблі!» — заскиглив [460] панич, а батько й каже: «Так тобі й треба, сину! Вчись, да розуму не провчи [461] ; скоро ти забудеш, як і мене звати».
459
AT 1628 (Ученый сын). Язык украинский. В AT учтены литовские, шведские, немецкие, итальянские, словенские, сербохорватский, французский (записанный в Канаде) и текст сборника Афанасьева. Украинских вариантов — 10, белорусских — 4. Сюжет встречается также в латышском материале (Арайс-Медне, с. 204—205). Старейшие литературные тексты — средневековые немецкие шванки.
460
Жалобно запищал.
461
Проучи.
№477 [462]
"iхав Омелько з губерні"i додому, а школяр тож біг додому. Баче школяр, що на дорозі велика калюжа [463] , да й почав прохати Омелька, щоб він його перевіз, а Омелько й кає: «Ти, братику, вчений, перейдеш, як захочеш». — «Е, коли ж так, — кає бурсак, — то я ж тобі зроблю штуку». Тільки що Омелько в’"iхав в калюжу, а бурсак вбіг за ним, да й сів верхи на коня, да й відрізав гужи у хомуті і пере"iхав через калюжу; а Омелько зоставсь у калюжі. Що тут робити Омелькові? Треба злазити з воза да ловити коня, що бурсак, пере"iхавши, бросив на тім боці [464] , а сам узяв да й утік. Приймав Омелько коня, запріг, як пришлось, у самій калюжі і при"iхав додому. Входе у хату і баче, що бурсак сидить на покутті в його хаті. Омелько і рот раззявив да й пита жінку: «Що се? Як се?» — «Да ночувати попросився», — кає жінка. «Гу! — кає Омелько. — Добре, спасибі, жінко, що пустила! От тепер же ж то я з тобою, бісове дитя, розтурбуюсь [465] ». Що тут робити бурсакові? Утік би, да Омелько і хату защепнув і сам став біля дверей. Ото і кає Омелько бурсакові: «А ходи лишень сюда, вчений паничу!» Бурсак підійшов. «А що се таке?» — пита Омелько і показує на огонь. «А що ж, дядюшка, — кає бурсак, — як не огонь?» — «Ні, брешеш», — кає Омелько да як згарбав школяра за чуприну, да круте, круте, да приговорює: «Брешеш, се не огонь, а чистота!» Аж моторошно [466] стало бурсакові, да нічого робити. А далі велів Омелько жінці принести кухлик [467] воды да знов пита у бурсака: «Що воно є?» — «Вода», — кає бурсак. «Ні, брешеш, — кає Омелько, — се не вода, а благодать!» — да знов згарбав бурсака за чуприну і ну крутити, аж сльози як горох сиплються із очий у бурсака, а Омелько його круте за чуприну да приговорює: «Се не вода, а благодать!» — «Ну, а се що?» — пита знов Омелько у бурсака і показує на стелю. «Стеля, дядюшка!» — кає бурсак. «А, бач, ти вчений, да не знаєш, що се висота!» — да знов почав за чуба крутити; крутив, крутив, аж іскри посипались із очий у бурсака; сердега бурсак аж упав! Тоді Омелько сказав: годі [468] !
462
AT 1562 A. Чистота, красота, высота. Язык украинский. В AT учтены варианты, записанные на европейских языках не
только в Европе, но и в Северной, Южной Америке (от негров и американцев европейского происхождения). Русских вариантов — 17, украинских — 8 (в том числе текст № 522 — ниже), белорусских — 4. В восточнославянских сказках этого типа основными персонажами чаще всего выступают крестьянин и солдат, остановившийся на ночлег, а в западнославянских и других европейских — крестьянин и школяр-бурсак (студент), как в варианте сборника Афанасьева и в некоторых других украинских и белорусских вариантах. Истоки сюжета связаны с древними литературными памятниками Востока (см. Chauvin, VIII, № 187, p. 172), но сформировался он на западноевропейской культурной почве. Известны старинные итальянские новеллы (см. Novelline, № 8). Ряд статей о таких сказках указан в комм. к III т. сказок Афанасьева изд. 1940 г. (с. 466). Основное исследование: Pado'an L. La fiaba di Domine-Domine. Verona, 1925.463
Лужа.
464
На той стороне.
465
Расправлюсь; турбовать — беспокоить кого, трогать.
466
Жутко.
467
Кувшин.
468
Довольно.
Після сього Омелько з жінкою повечеряли, а бурсакові не дали, да й лягли спати. Ліг і бурсак, да не спиться йому: почув, що мужик з жінкою захропіли, тихесенько відсунув заслінку у печі, достав огню і вийшов з хати да й підложив той огонь під стріху; хата мужикова і загорілась, а бурсак відсунув віконечко да й кричить мужикові: «Дядюшка, а дядюшка! Встаньте да погляньте, що воно робиться!» — «А що там таке?» — кає Омелько. «Як що? Хіба ж ви не бачите, що чистота побігла на висоту. А ви, дядюшка, мерщій беріть благодать да йдіть хату заливать!»
№478 [469]
Йшов москаль чи в домовий одпуск, чи що, а його догоня конем Грицько з нашого села — чоловік усім знакомий, той, що у цвинтарі [470] в великий пост сто"iть з каламаром [471] да проскури [472] підписує, бо був собі чоловік письменний. Його звали по батюшці Максимович. Ото він догнав москаля, а москалю захотілося під’"iхати, бо дуже утомився сердега. Москаль і гукнув [473] Грицьку: «Здоров, Хахол Максимович!» Грицько не розчухав [474] , як його москаль назвав по йменню, а тільки почув, що по батюшці так улучив [475] ; опинив [476] коня, глядить на москаля, потилицю чеше і сам сміється. «Што, — кає москаль, — аль не познал, што ли?» — «Ні», — кає Грицько. «Вот те на! Нешто забыл, как мы стояли в вашей деревне?» — «Да чи не Іван ви, господа служба?» — «Насилу вспомнил, Максимыч! А брат твой али сват, как бишь его — тот, што водочку тово...» — «Се Іван, да він мені дядько доводиться; нема вже його, господа служба!» — «Да где же он?» — «Вмер». — «Ой ли! А славный был мужик, царство небесное!» Москаль взяв да й перехрестивсь. «Да ви, бачу, усіх наших знаєте; сідайте лишень на віз я вас підвезу». Москалю тільки того і хотілось. Сів москаль на віз, да як переговорив усе, що було, а мовчки сидіти не хотілося, і кає Грицькові: «Максимыч! Давай, брат, рифмы говорить». — «Як се то рихми?» — «Да так, штоб было до ладу». — «А що ж, давай». — «Вот, например, как твоего деда звали?» — «Кузьмою». — «Я твоего Кузьму за бороду возьму». — «Ні, се не звичайно [477] ; мій дід був чоловік всіми поважаємий, за що його за бороду брати?» — «Эх, брат, не знаешь ты дела! Ну, как твоего дядьку звали?» — «Хіба ж ти не знаєш, що Іван!» — «Твой дядько Иван большой болван». — «Бач, бісова служба, ще й лається! А як же тебе зовуть?» — «Леонтий». — «Е, коли Леонтій, то злізай з воза». — «Да эвто не рифма». — «Да що, хоть не рихма, а ти геть пішов з воза!»
469
AT —. СУС — 2057*. Анекдотический разговор в рифму — см. Fedorowski, III, № 265.
470
В церковной ограде.
471
С чернильницею.
472
Просвиры.
473
Закричал.
474
Не расслышал.
475
Попал.
476
Остановил.
477
Звычайный — обыкновенный, вежливый.
№479 [478]
Ходив якійсь пан по охоті з лягавою собакою, зовсім як треба, а мужик ще до схід сонца встав да може де яку й десятину зорав [479] і сів собі снідати хліб да сало. Ото пан і підходе до нього і пита: «А що се ти робиш, чоловіче?» — «Снідаю, пане!» — «Снідаєш?» — «Еге!» — «А що ж ти снідаєш?» — «Що снідаю? Хліб да сало». — «Сало! Да і собака моя не буде "iсти сала, хоть брось "iй». Мужик і відрізав шматовик [480] сала і кинув собаці да й дивиться, що то з того буде, а пан щось не наше заказав собаці. Собака й дивиться на сало, а "iсти бо"iться. Мужик поглядує то на пана, то на собаку, а далі зкинув кучму, почухав [481] потилицю і кає: «От тепер же ж то я, пане, догадавсь, від чого вона не "iсть сала; бачу, що і вона єдино"i з вами породи».
478
AT 18671. В опубликованном восточнославянском материале варианты не отмечены.
479
Вспахал.
480
Кусочек.
481
Почесал.
№480 [482]
При"iхав якійсь пан у своє село; він десь в другім місці жив довго-довго, так що мужики не знали, що там за пан у "iх. Ото і при"iхав да зараз виліз з карети і пішов до горниці, а його собака, чи вона мидялянська, чи або яка, з довгими ушима, зосталась у карети. Ото єдна жінка і кає свому чоловікові: «Чоловіче! Піду лишень я побачу, що там за пан такий!» — «Іди», — кає чоловік. Ото й пішла жінка на панський двор і баче, що сто"iть карета. Вона зараз до не"i дивиться; подивилась і пішла собі додому. Ото й пита "i"i чоловік: «А що, жінка, чи бачила пана?» — «А як же!» — «А який же він?» — «Да який! Зовсім як наш барбос, тільки уши довші [483] ».
482
AT 18672. Язык украинский. Русских вариантов — 2, украинских — 2.
483
Длиннее.
№481 [484]
Побачив Пуд у пані"i маленьку собачку на руках, да хорошу, да мохнату-премохнату, да й кає сам собі: «Що то за бісові глачане, чого вони не зроблять!»
№482 [485]
«Що то за скусні [486] німці — казав Нестур. — Бач, обіз’яну видумали!»
№483 [487]
«Чи еў ты баранкі з малаком?» — «Не, ня еў! А ты чи еў?» — «Нет, і я ня еў; а бацька відзеў, як пан еў у карчмы, кажіць — дужа смачны!»
484
AT —. СУС —. АА* 2068.
485
AT —. СУС —. АА* 2068.
486
Искусные.
487
AT —. СУС — 2069*. Записано в Белоруссии. Украинских вариантов — 3, белорусских — 2.
484—495. Анекдоты под этими номерами записаны в Черноярском уезде Астраханской губ. писарем О. Л. Волконидиным. Рукописный источник их в комм. к III т. сказок Афанасьева изд. 1940 г. не обозначен. Рукопись — в архиве ВГО (р. II, оп. 1, № 93; 1857). Кроме трех сказок, опубликованных Афанасьевым (№ 27—28, 118, 401), в нее входят приметы, загадки, прибаутки, рассказы о кладах, а также 24 анекдота (в рукописи они образуют отдел «Басни», лл. 8—13 об.), из которых Афанасьев отобрал для печати 12 (плюс один анекдот опубликовал в разделе сказок — текст № 440).
Анекдоты в записи О. Л. Волконидина Афанасьев подвергал сравнительно небольшой правке. Об ее характере можно судить хотя бы по текстам №№ 485, 487, 491, 494, которые ниже мы воспроизводим по рукописи.