Народження Адама (на украинском языке)

От про саму лабораторiю розповiм докладнiше.

Вона теж була кругла, як надувна куля. З протилежних бокiв уу зависали двi бiлi шафи, що надто нагадували холодильники. Мiж шафами - примхливе плетиво рiзнокольорових дротiв. Куди не кинь оком, на полицях стояли сполученi посудини, в яких пульсувала жива рiдина. З колб i реторт пiднiмались у повiтря рiзкi випари.

4пi-ер-квадрат запропонував менi, як новобранцевi на медичному оглядi, роздягатися, а потiм у самих плавках зайти до однiсу з шаф!

У шафi було темно, хоч в око стрель. Але тепло. I, головне, нiчого зi мною не робиться. Стою собi i знiчев'я чухаюсь.

Я вже зовсiм було призвичаувся до незвичайного експерименту, коли чую голос конструктора:

– Мiй юний друже, - питас вiн, - ти готовий?

– Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю.

– Та я не про те.

– А про що?

– Чи готовий ти до експерименту?

Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнс слово. Аж непереливки стало. Та я переборов своу побоювання.

– Готовий!
– кажу.

Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць шафи, а тодi стало тихо-тихо, як бувас уночi перед ранком.

I раптом знову залунав напружений голос конструктора:

– Увага, увага, увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!

Я вiдчув, як незримi променi прошили мос тiло. Свiдомiсть поволi згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та, коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичноу лабораторiу мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори ногами.

Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора:

– Один! Два! Три! Чотири! П'ять!

Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло, вийшов.

I що ви думасте? Тiсу ж митi з протилежноу шафи, теж потягуючись, вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ.

Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на оберемку хлорели.

Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу.

– Ну, як ся масш?

Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу i теж привiтно запитав:

– А ти як, чудове створiння?

Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив свос дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми.

– Молодця!
– по-товариськи ляснув я його по животi.

– З тебе будуть люди!
– ляснув вiн мене.

Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку:

– Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе.

– Що?!
– раптом визвiрився вiн.
– Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут, нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починас шахраювати!

– Це хто вилiз з шафи?
– обурився я.
– Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо, вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiс!

– Самозванець!
– заверещав вiн.

– Узурпатор!
– заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим покласти край цьому дикому непорозумiнню.

Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали, пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моух обiймiв.

Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно намагаючись покласти один одного на лопатки.

Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно сичав:

– Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери!

Та наступноу митi вiн сам плазував пiд моум колiном, а я навчав його уму-розуму :

– Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закор" тiло? Будеш шикувати, допотопний моднику, у цаповiй шкурi!

Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у павутиннi, i вимушений сеанс класичноу боротьби завершився внiчию.

– Капiтане!
– прохрипiв Лжеазимут.
– Скажiть, капiтане, хто з вами прилетiв? Я чи оця пiдла потвора?

– Конструкторе!
– ревнув я.
– Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене?

– Небрехо!

– 4пi-ер-квадрат!

Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiу, власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха зосереджено шкрябав потилицю.

– Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба було позначити Азимута хоча б хрестиком...

На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув:

– Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми ух переплутасмо? А зараз вони однаковоу мiри Азимути i автономнi довгодiючi аналiтичнi мишини... Тотожнi, як двi краплi Н2О.

Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву, я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив уу сюди!

– Капiтане!
– подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. У мосму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть уу, i ми одразу оговтасмо цього штучного виродка!

– Чекай-чекай!
– розсудливо вiдповiв йому капiтан Небреха, вибачливо позираючи на мене.
– Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чули, що зараз ви обидва Азимути i водночас АДАМи. Самi виннi, що переплуталися. Як вас тепер вiдрiзнити, жеребок кинути?

Та мене вiд цiсу пропозицiу взяв дрож. А раптом жеребок випаде не на мою користь? Раптом я залишуся у шкiдливому для здоров'я товариствi приречених чудовиськ, а оцей спритний пройдисвiт полетить з капiтаном до нормальних людей? Що робити, що менi робити? Не покладатися ж на слiпий випадок! Думка билася, як безпомiчний птах у клiтцi.