Несподівана вакансія

Ендрю бачив, як вони, регочучи, озирнулися на нього, і зрозумів, що вони його обговорюють. Це хихотіння могло бути обнадійливою ознакою, принаймні судячи з того, що він знав про дівчат. Шкірячись сам до себе, він рушив геть, закинувши рюкзак на плече і тримаючи в руці цигарку. Перейшов через Майдан до Соборного провулка, звідки йому залишалося хвилин сорок підніматися стрімким схилом угору, де зразу за містечком височів його Дім-на-пагорбі.

Білоцвітний живопліт у сутінках здавався казковим, обабіч від нього цвів терен, а чистотіл обрамляв дорогу крихітними лискучими листочками, подібними на сердечка.

Пахощі квітів, солодка втіха від сигарети й надія проводити вихідні разом із Ґаєю — усе це зливалося в одну піднесено-прекрасну симфонію радості, що переповнювала Ендрю, поки він трюхикав на пагорб. Наступного разу, коли Саймон запитає: «Ну, що, прищавий, знайшов роботу? — він зможе відповісти: «Так». — На вихідні він працюватиме разом із Ґаєю Баден.

А на довершення він тепер нарешті знав, як саме встромити анонімного кинджала прямісько в спину своєму батькові.

VII

Коли вгамувався спалах її імпульсивної злості, Саманта дуже пошкодувала, що запросила на вечерю Ґевіна й Кей. У п’ятницю зранку вона напівжартома нарікала своїй помічниці, який жахливий вечір на неї чекає, але її настрій по-справжньому зіпсувався, коли вона залишила Карлу саму в крамничці «Стильні тримачі на твої пишні м’ячі» (Говард так розреготався, почувши цю назву вперше, що в нього стався напад астми, а Шерлі, навпаки, сердито хмурилася , коли хтось згадував назву крамнички в її присутності). Повертаючись до Пеґфорда раніше, щоб уникнути години пік і встигнути купити все необхідне для вечері, Саманта намагалася підбадьорити себе тим, що вигадувала для Ґевіна всілякі каверзні запитання. Можливо, варто буде запитати його при всіх, чому це Кей ще не переїхала жити до нього. Це було б чудове запитання.

Йдучи додому з набитими пакетами «Моллісон і Лоу» в обидвох руках, вона перестріла Мері Фербразер біля банкомату, вмонтованого в стіну банку, де працював Баррі.

— Вітаю, Мері… як ти?

Мері була схудла й бліда, з сірими колами довкола очей, їхня розмова вийшла якась неприродна й дивна. Вони не спілкувалися ще від тої подорожі в кареті швидкої допомоги, якщо не брати до уваги коротких і незграбних виявів співчуття на похороні.

— Я думала якось зайти, — сказала Мері, — ти була така люб’язна… і я хотіла б подякувати Майлзу…

— О, це зайве, — недоладно бовкнула Саманта.

— Так, але я хотіла б…

— Ой, ну тоді звичайно, прошу заходити…

Після того, як Мері пішла, Саманта з жахом відчула, що Мері цілком могла припустити, ніби саме сьогоднішній вечір найкраще пасуватиме для її візиту.

Прийшовши додому, вона кинула сумки в коридорі й зателефонувала Майлзові на роботу, повідомивши, що вона накоїла, але він цілком незворушно (ще більше її розлютивши) поставився до перспективи, що до їхньої четвірки може долучитися свіжо спечена вдова.

— Я не розумію, в чому проблема, — сказав він. — Мері саме потрібно трохи розвіятись.

— Але ж я не сказала їй, що до нас прийдуть Ґевін і Кей…

— Мері подобається Ґев, — відповів на це Майлз. — Я б цим не переймався.

Саманта була певна, що він зумисне клеїть дурня, щоб таким чином помститися їй за відмову відвідати маєток Світлавів. Повісивши слухавку, вона подумала, чи не зателефонувати Мері й не порадити їй прийти іншим разом, але це могло б звучати не надто ввічливо, тож лишилося сподіватися, що Мері врешті-решт просто не прийде.

У вітальні вона ввімкнула на повну потужність Ліббіне DVD з юнацькою групою, щоб було чутно і в кухні, після чого занесла туди сумки й почала готувати м’ясну запіканку й шоколадний пудинг на десерт. Вона, звичайно, воліла б купити в «Моллісон і Лоу» готовий великий торт, щоб їй було менше роботи, але ж про це відразу б дізналася Шерлі, котра й так постійно натякала, що Саманта занадто часто використовує заморожені продукти й напівфабрикати.

Саманта вже так добре вивчила цей DVD, що могла легко уявляти образи юнаків, співзвучні тій музиці, що долинала до кухні. На цьому тижні, коли Майлз був нагорі в своєму кабінеті чи розмовляв по телефону з Говардом, вона кілька разів переглядала його знову і знову. Почувши вступні такти до відео, в якому той м’язистий юнак ішов по пляжу, а його сорочка розвівалася на вітрі, вона, в фартусі, пішла вкотре глянути на нього, забувши про все й облизуючи вимащені шоколадом пальці.

Поки Майлз накриватиме на стіл, Саманта сподівалася якнайдовше побути під душем, але геть забула, що Майлз сьогодні повернеться пізно, бо мусить ще заїхати в Ярвіл, щоб забрати дівчат зі Святої Анни. Коли Саманта збагнула, чому його й досі немає і що він приїде разом із доньками, то була змушена сама поспіхом накривати стіл у їдальні й гарячково думати, чим нагодувати Лексі й Ліббі перед тим, як прийдуть гості. Майлз застав свою жінку о пів на восьму не перевдягнену, спітнілу, сердиту й намірену звинуватити його в тому, що було її власного затією.

Чотирнадцятирічна Ліббі пішла до вітальні, не привітавшись із Самантою, й забрала з DVD-плеєра свій диск.

— О, добре, бо я не знала, куди його поділа, — зраділа вона. — А чому ввімкнений телевізор? Ти що, дивиласяце?

Іноді Саманті здавалося, що її молодша дочка чимось дуже нагадує Шерлі.

— Я дивилася новини, Ліббі. Я не маю часу на DVD. Ідіть, піца вже готова. До нас сьогодні приходять гості.

— Зновузаморожена піца?

— Майлзе! Мені треба перевдягтися. Ти можеш пом’яти картоплю? Майлзе?

Але він уже зник нагорі, тож Саманта сама мусила м’яти картоплю, поки її доньки вечеряли за столиком серед кухні. Ліббі підперла DVD склянкою дієтичної пепсі й зачаровано розглядала обкладинку.

— Ой, Майкі такий солодкий, — так чуттєво простогнала вона, що Саманта була вражена. Але м’язистого хлопця звали Джейк. Саманта чомусь зраділа, що їхні смаки не збігалися.

Галаслива й самовпевнена Лексі торохкотіла щось про школу. Це був нестримний потік інформації про дівчат, яких Саманта не знала і за чиїми витівками, сварками і перегрупуваннями не встигала стежити.

— Все, я йду перевдягатися. Коли поїсте, приберіть за собою, добре?

Вона зменшила вогонь під запіканкою й побігла нагору. Майлз застібав у спальні ґудзики на сорочці, розглядаючи себе у вбудованому в шафу дзеркалі. Ціла кімната пахла милом і лосьйоном для гоління.

— Усе в нормі, люба?

— Так, дякую. Дуже рада, що ти мав час прийняти душ, — гаркнула Саманта, витягаючи з шафи улюблену довгу спідницю з блузкою і гримаючи дверцятами.

— Можеш помитися зараз.

— Вони прийдуть за десять хвилин. Я не встигну висушити волосся й намалюватися. — Вона змахнула ногами, скидаючи туфлі. Одна з них, гучно дзенькнувши, вдарилася об батарею. — Як закінчиш сеанс одягання, може спустишся, якщо твоя ласка, вниз і приготуєш напої?