Нетопир

— Для чайових забагато, а для хабара — замало. — Барроуз помахав купюрою. — Поліцейський?

— Так помітно? — запитав Харрі збентежено.

— Так, хоча говориш ти, як турист.

Барроуз поклав перед ним здачу і відвернувся.

— Я друг Ендрю Кенсинґтона, — сказав Харрі.

Барроуз миттєво обернувся і швиденько згріб здачу.

— Що ж ти відразу не сказав? — промурмотів він.

Барроуз не зміг пригадати, чи чув він що-небудь про Інґер Холтер. Харрі це і так було відомо — з’ясував уже після розмови з Ендрю. Але, як говорив його давній учитель Сімонсен на прізвисько Простріл з поліції Осло, «краще запитувати відразу і багато».

Харрі огледів приміщення.

— Що у вас тут буває?

— Гриль на шпажках і грецький салат, — відказав Барроуз. — Страва дня, сім доларів.

— Вибачте, неточно висловився, — поправився Харрі. — Я хотів сказати: що за люди тут бувають? Що за відвідувачі?

— Рівень нижче середнього, — невесело посміхнувся Барроуз, і ця посмішка краще, ніж будь-що інше, говорила про те, на що перетворилася мрія про власний бар.

— А там сидять завсідники? — Харрі кивнув на п’ятьох хлопців, що потягували пиво в темному кутку.

— Авжеж, звичайно. Тут в основному завсідники. Від особливого напливу туристів ми не страждаємо.

— Ви не проти, якщо я поставлю вашим гостям кілька питань? — сказав Xapрі.

Барроуз зам’явся:

— Ці хлопці — не із зразкових матусиних синочків. Не знаю, як вони заробляють собі на пиво, та й запитувати не збираюся. Але з дев’ятої до четвертої вони не працюють, скажімо так.

— Але ж їм теж не подобається, коли поблизу ґвалтують і душать дівчат? Навіть якщо вони самі не завжди дотримуються закону. Хіба такі злочини не відлякують народ і не шкодять справам, хай там чим би ви торгували?

Барроуз почав нервово протирати склянку.

— На твоєму місці я б усе-таки був обережніший.

Харрі кивнув і повільно пішов до столика в кутку, щоб його встигли розгледіти. Один з хлопців підвівся і схрестив руки, так що на м’язистому передпліччі стало видно татуювання.

— Столик зайнято, blondie. [47] — Голос був хрипкий, ніби вітер гудів у димарі.

— У мене є питання… — почав Харрі, але той похитав головою. — Лишень одне. Хто-небудь знає цього чоловіка, Еванса Вайта?

47

Розмовне звертання до світловолосої людини (англ.).

Харрі дістав фотографію.

До цього ті двоє, що сиділи до нього обличчям, ледве окинули його байдужим, навіть незлобним поглядом. Та коли прозвучало прізвище Вайта, в їхніх очах спалахнув інтерес. Харрі помітив, що засовалися й ті двоє, що сиділи до нього спиною.

— Ніколи про нього не чув, — відповів хрипкий. — У нас тут особиста… розмова, містере. На все добре.

— Гадаю, не стосовно речовин, заборонених австралійськими законами? — спитався Харрі.

Довга пауза. Небезпечна тактика. На голу провокацію йде пише той, у кого є або надійна підтримка, або шляхи до відступу. У Харрі не було ні того, ні іншого. Просто він подумав, що час уже діяти.

Одна потилиця стала підійматися. Вище і вище. Він майже вперся у стелю, потім здоровило повернувся до Харрі лицем — рябим і страшним. Прямі вуса, що звисали з куточків рота, підкреслювали східну зовнішність громила.

— Чинґісхан! Радий тебе бачити! А я гадав, ти помер! — випалив Харрі і простягнув руку.

«Хан» відкрив рота:

— Ти хто?

Його бас прозвучав передсмертним хрипом — будь-яка група, що виступає в стилі death metal, продала б душу за такого вокаліста.

— Я поліцейський і не думаю…

— Ай-ді, — кинув «хан» звідкись з-під стелі.

— Pardon?

— The badge. [48]

Харрі зрозумів, що ситуація вимагає від нього не просто пластикової картки з фотографією з поліції Осло.

— Тобі говорили, що голос у тебе, як у мерця або у вокаліста «Сепультури», як його там?..

Харрі підніс палець до підборіддя і зробив вигляд, ніби намагається пригадати. Хрипкий уже вийшов з-за столу. Харрі тицьнув у нього пальцем:

48

Поліцейський значок (англ.).

— А ти часом не Род Стюарт? Так ви сидите тут і обдумуєте «Live Aid II», і…

Кулак поцілив йому прямо в зуби. Харрі похитнувся, але встояв на ногах і підніс руку до рота.

— Я так розумію, ви не вірите, що в мене як у коміка велике майбутнє? — запитав Харрі, дивлячись на пальці. Кров, слина і ще щось м’яке, біле, може, пульпа? — Хіба пульпа не червона? Ну, пульпа — м’яка внутрішність зуба, знаєте? — запитав він «Рода», показуючи йому долоню.

«Род» скептично поглянув на Харрі, потім нахилився й уважно вивчив білі осколки.

— Це зубна кістка, яка під емаллю, — сказав він. — Мій старий — дантист, — пояснив він решті. Потім на крок відступив і вдарив ще раз.

На мить у Харрі потемніло в очах, але коли розвиднілося, він зрозумів, що як і раніше стоїть на ногах.

— Глянь-но, чи немає тепер пульпи? — поцікавився «Род».

Харрі знав, що робить дурницю; життєвий досвід разом із здоровим глуздом теж вважали, що це дурниця; ще не вибита геть щелепа могла підтвердити, що навіть велика дурниця; але права рука визнала, що це чудова ідея, а тієї миті рішення було за нею. Вона двинула «Рода» по підборіддю, Харрі почув клацання зубів і побачив, як «Род» відступив на два кроки, — вірна ознака того, що удар був точний і важкий.

Такий удар через щелепу безпосередньо досягає мозочка (тобто «малого мозку» — назва, яка, на думку Харрі, в даному випадку підходила якнайкраще), де хвилеподібний рух породжує низку дрібних коротких замикань, а також, якщо людина здорова, спричинює моментальну втрату свідомості і/або різні мозкові травми. У випадку з «Родом» здавалося, ніби мозок ніяк не може вирішити, що йому вибрати: цілковите відключення чи нетривалий струс.

Колега «Чинґісхан» вирішив не чекати його рішення і, схопивши Харрі за барки та піднявши на висоту своїх плечей, кинув його, як вантажники кидають мішки з борошном. Парочка, котра якраз їла страву дня за сім доларів, дістала безкоштовний додаток у вигляді Харрі і поспішила забратися геть, коли він спиною гепнувся на їхній столик. «Боже, сподіваюся, я скоро знепритомнію», — подумав Харрі, відчувши біль і побачивши над собою «хана».

Ключиця — кістка крихка і уразлива. Харрі прицілився і вдарив. Але імпульс, отриманий від «Рода», збив окомір, і Харрі просто мазнув у повітрі.

— Закатруплю, — пообіцяв «хан» і заніс над головою важкі, як ковальський молот, кулаки. Удар припав Харрі по грудній клітці, миттєво припинивши всі кровоносні і дихальні функції. Тому він не побачив і не почув, як до бару ввійшов чорношкірий чоловік, який рвонув зі стіни м’яч часів матчу Австралія — Пакистан 1969 року, — міцний предмет діаметром 7,6 сантиметра і завважки 160 грамів. Відвідувач нахилився вперед і взяв невеликий розгін, у кінці якого відведена назад і зігнута в лікті рука з величезною силою зробила горизонтальний рух, як у бейсболі, а не в крикеті, де кидок робиться з-за голови прямою рукою по дугоподібній траєкторії. Тож м’яч не впав, як має бути, на землю, а продовжив рух до цілі.