Невидимий риф

Кріпс вимкнув проектор, зображення на стіні зблідло й розтануло, а кабінет знову залило м'яким молочно-білим світлом.

Професор звів угору голову:

— То що ж ви думаєте робити, сер?

— Ми з сенатором Джоном Равеном звіряємося на вас!

Загорський помовчав і запитав знову:

— То що ж ви пропонуєте конкретно? Чи маєте якісь плани?

Фенімор Кріпс з виразом мученика тихо, наче молитву, вимовив:

— Допоможіть нам звільнити острів від цього таємничого бар'єра!

Професор Загорський зітхнув.

— Мене дуже зацікавило це явище! Як учений я не можу обминути його! Покажіть мені радіограми.

Кріпс сягнув рукою в якусь шухлядку письмового столу, вийняв сині напівпрозорі аркушики й подав Загорському.

— Ви дивна людина, сер! Вимагаєте документального посвідчення, наче сумніваєтесь у моїх словах!

Загорський уважно читав папірці й не відповідав.

— Ми дамо вам корабель, наукову апаратуру, персонал, — вів далі Кріпс, — спорядимо солідну експедицію і виділимо велику суму грошей! Якщо нам пощастить подолати те кільце таємничих сил, то Джон Равен не залишиться в боргу перед вами! Ви матимете найкращу в Штатах наукову лабораторію!

— Зрозуміло, коли буду здоровий! — посміхнувся Загорський.

Фенімор Кріпс підвівся й схвильовано простяг руку вченому.

— То ви погоджуєтесь, сер?

— Так. Це становить для мене інтерес з наукової точки зору. Тому я відмовляюся від останнього пункту угоди — мені не треба ніякої винагороди! А сенаторові Джону Равену я хотів би побажати єдине — хай його зусилля будуть спрямовані на захист миру. Його ракети не принесуть людям нічого доброго!

Кріпс потиснув професорові руку і, не звертаючи уваги на його останні слова, запитав:

— Скільки днів вам треба на підготовку?

— Не більше місяця, — відповів Загорський.

Фенімор Кріпс натиснув кнопку, і з екрана телевізора всміхнулася молода секретарка.

— Хай зайде капітан Браун!

— Зараз, сер, — відповіла тендітна білява секретарка з високою зачіскою.

Ту ж мить до кабінету важкою ходою увійшов кремезний, широкоплечий, засмаглий бородань.

— Дозвольте познайомити вас з нашим морським вовком, — звернувся Фенімор Кріпс до Загорського.

— Жозеф Браун, — капітан простяг професорові важку волохату руку.

Він сам налив собі чарку віскі й вилив у широко роззявлений рот. Потім витер долонею губи, вдоволено скривився й повернувся до Загорського:

— На коли готувати корабель, сер?

— На кінець серпня.

— Вертоліт теж брати на борт?

Загорський здивовано поглянув на капітана.

— Я не просив вертольота!

Жозеф Браун зареготав.

— Він згодиться для прогулянок. Адже вам набридне сидіти день і ніч на кораблі. Отже, вертоліт не завадить!

Але Загорський думав про інше. Пропозиція взяти з собою вертоліт підказала йому одну думку, і він схвально кивнув головою.

— І, зрозуміло, треба захопити з собою ящик віскі! — засміявся Браун.

— Про це я подбаю, — втрутився в розмову Кріпс. — А ти включи до складу екіпажу Макса Шнайдера-Акулу. Я хочу, щоб він був з нами!

Загорський повторив подумки це прізвище. Йому здалося, наче він його вже десь чув. Розмова зайшла про щось інше. Потім професор запитав Кріпса:

— Ви теж попливете з нами?

— Мені треба врятувати з джунглів Абалули свою дружину, — жартівливо відказав Кріпс.

Жозеф Браун, який добре знав директора пароплавної компанії, зареготав. Він налив собі ще одну чарку віскі й запитав:

— Хіба ви одружені?

— Так, ось уже два дні вважаюся жонатим.

— А де ж ваша дружина?

— На Абалулі…

Професор Загорський сидів замислившись у кріслі, неуважливо поглядаючи на чоловіків. Його дуже зацікавив Жозеф Браун. В обвітреному обличчі, ведмежій постаті, незграбних рухах, типовій матроській ході, навіть у тому, як Браун ковтає віскі, — було щось міцне, мужнє — таке, що викликало впевненість і довір'я до нього.

Коли визначили день відплиття, з'ясували, які прилади взяти на корабель, якою апаратурою обладнати його, і домовились про їжу, одяг та асистентів фізика, — Загорський підвівся, але Фенімор Кріпс затримав його.

— Ще одна дрібниця, сер!

До кабінету ввійшов середній на зріст негр, років п'ятдесяти, з татуїровкою на лівій руці. Він мав зморщене обличчя, в правім усі носив срібну монету. Негр низько вклонився й завмер, мов свічник на стіні.

Фенімор Кріпс ступив до нього й показав рукою на професора Загорського.

— Лабало, добре запам'ятай цю людину!

— Спробую запам'ятати, сер, — відповів негр каліченою англійською мовою.

— А тепер проведи пана!

— Гаразд, сер!

Професор Загорський не розумів, навіщо Кріпсові знадобилося відрекомендовувати його цьому негрові.

— Що це означає? — спитав він.

— Віднині Лабала буде нашим зв'язковим, поки Браун відведе корабель від порту. Я наздожену вас на яхті Джона Равена. Я вже казав вам, що наша справа вимагає цілковитої таємниці! Ви поїдете додому на таксі. Лабалі треба знати вашу адресу. Він має в своєму розпорядженні сучасний лімузин і обслуговуватиме вас. Лабала — колишній мешканець Абалули, отже, він стане вам у пригоді.

Негр чекав, трохи схиливши голову. Професор Загорський уважно глянув на нього. В Лабали були розумні очі, стомлене обличчя. На перший погляд він здавався покірливим і слухняним, та в чорних блискучих очах, у зігнутих бровах і напружених м'язах відчувався неприборканий дух вільнолюбної людини, яку силоміць примусили служити багатіям.

* * *

Через тиждень до кабінету Загорського шумливо увійшов Жозеф Браун.

— Я готовий, професоре!

Сміючись, він простяг руку до склянки з фіолетовою рідиною.

— Це денатурат, капітане! — Загорський прикрив склянку долонею.

— Байдуже, сер! — плямкнув Браун і обтер рукавом губи, немов вилив у себе цілу пляшку рому.

Несподіваний візит здивував Загорського. Капітан Жозеф Браун помітив його подив і, сівши в м'яке глибоке крісло, вже зовсім іншим тоном, поважно й по-діловому, доповів:

— Корабель у вашому розпорядженні! — Він випустив з рота клуб диму й додав: — «Мільтон» — посудина останньої моделі. Екіпаж — тридцять шість чоловік. Капітан — Жозеф Браун, штурман — Рене Дюваль, механік — Вільямс Жорлінг, помічник механіка — Жорж Морель, моторист — Макс Шнайдер-Акула, кочегар — Педро Грін, корабельний кок — рудобородий аргентінець Аполло, лікар — доктор Раск!