Невольник

і сін на послуги пішов Москалям,

на глум і на посьміх самим ворогам.

О руская земле, о рідна моя,

коли вже скінчить ся неволя твоя.

Прокиньте ся діти, наспів вже той час -

«Заплакана Мати» вже кличе на вас,

щоб стать односердно за діло святе,

а слава та давня ще нам зацвите.

О руская земле, о рідна моя,

та чей ми прийдемо ще раз до коша…

(По співі): А тепер пращайте, мої любі... Я піду по наметах, огляну всіх, може хто занедужав... Треба порадити... Пращавайте... (Пішов).

Голощун. А диви, гей, Прохоре, що то за могилою наче курява підняла ся...

Неплюй. Хмара встає. Певно на дощ. (Прилягає вухом до землі). Ні, не чути, щоби тупотіло... Ну, що, пора і спочивать. Наказ був рано рушати, щоб у вечорі у моря стать... Назустріч повинні підійти байдаки... Пора вже і Туреччину провідать. Пора полататись, бо мені вже шинкар на бірг не вірить.

Голощук. Так намочить його, псявіру, у річці, щоб набрав віри.

Неплюй. Мочив... Не йме віри... Ну, та вже чорта лисого з'їсть, щоб він завтра не дав мені похмелитись. Задушу анахтемську віру...

Голощук. А опісля сам будеш шинкарювати, чи як?…

Неплюй. І то правда... Ну нехай ще поживе на світі... (Кладе ся спати).

ЯВА IV.

Стефан. (Входить. Сів на камени і задумав ся). Ось вже рік минає як розлучив ся я з вірною дружиною і покинув рідну оселю, а серце з кождим днем все гірше болить і нічим його не заспокоїш... О колиб я мав крилечка, щоб полетіли хоч на хвилинку у рідний край і глянути хоч би з далека на той садочок вишневий, де з милою з голубочкою воркував і цілував її карі очи та чорні брови... Один би тільки разочок глянути в очи милій, почути із уст її одно щире слово і те слово додасть мені сили та відваги... Тепер я у славі та повазі... Та що з того? Нащо слава, коли серцеви нема супокою?...

ЯВА V.

Недобитий. (Входить.
– Підійшов крадьком до Стефана). Здоров Стефане...

Стефан. Хто ти за чоловік? (Придивляє ся). Стрівай... Я тебе десь бачив...

Недобитий. Може і по знаку... Придивись гарненько...

Стефан. (Схопившись за голову): Я бачив тебе... ні... не памятаю...

Недобитий. Торік... на Зелених святах...

Стефан. Ти співав думу про Наливайка?

Недобитий. Може і я... (Здіймає бороду): Пізнаєш?

Стефан. (З криком): Той самий...

Недобитий. Та цить... Не гомони... Почують…

Стефан. Ти був там... у батька? Скажи ж мені, що сталось? Кажи ж, ти знаєш про кого я думаю...

Недобитий. Не годить ся козакови, та ще й того атаманови на війні няньчити ся з серцем... О, глянь навкруг себе: кождий з отсих бідолах кого-небудь покинув дома. Инший батька, матір, инший чорнобриву дівчнну, як от і ти. І усі вони ховають ся від людий з тією болячкою...

Стефан. Ти мене мучиш... Ніби щось страшного хочеш сказати.

Недобитий. Дитина ти, та ще й атаман...

Стефан. Одно слово тільки скажи, а я знов буду козаком, знов полечу на ворога як на весіля...

Недобитий. Ох, літа, літа молоді... (Сміє ся). На ж осьдечки тобі цидулочку від твоєї дружини... (Дає лист).

Стефан. (Цілує папір): Від неї... від моєї милої...

Недобитий. Придивись, що там написано.

Стефан. (Читає): «Сизокрилий голубоньку, любий мій Стефане. Де ти, друже, пробуваєш, де ти орлику літаєш? Я оченьки виплакала, виглядаючи тебе. Полиняли чорні брови, личенько змарніло…»

ЯВА VІ.

Джура. (Вбігає): Пане атамане...

Стефан. Що скажеш?

Джура. Орда на нас наступає двома крилами: від моря і від шляхеччини...

Стефан. (Грізно): До збруї... Панове молодці за мною!...

Всі. (Схоиляють ся).

Стефан. Шаблі на голо... Пісні... Пісні, щоб земля застогнала і заревла...

Хор:

Гей нужмо братця до збруї.

На герц погуляти,

слави залучати.

А чи пан, чи пропав -

вдруге, не вмирати,

гей нужмо до збруї!…

Нам поможе святий Юрий

Козакам на славу

Турка звоювати...

Гукнемо з гаківниць,

додамо з гарматів,

щоб не повставали…

(По хорі вибігають усі. Чути стріли битви).

Неплюй. (Вбігає - до Опари): А про сего забули... Вставай, бісів пузір... Бісурмен іде.

Опара. (Крізь сон): Грай на всі...

Неплюй. А щоб тебе ледачо узяло... Ач, йому танці на умі... Вставай бо, діяволе... Ну, що тут робиш? Треба укинути у який небудь віз... Стрівай сатано... Завдадуть тобі завтра пам’ятного... Скоштуєш київ аж задуднить... Бач, як насмоктав ся... (Витягає).

Опара. Не руш, кажу тобі: не руш!.. А ще за то пику розіб’ю... Ну, що за діявольський народ... Геть Іроди... Геть, кажу…

БИТВА.

(Живий образ. Козаки і Турки, посеред Стефан па трупі турецького баші).

Занавіс.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА.

ЯВА І.

(Турецька в’язниця).

Стефан. Так гляди ж, як тільки поженуть нас завтра на роботу, то ти будь при мені і нікуди не відходи... Будемо уважати на таку хвилю, коли при нас зістане ся один вартовий. Я прожогом кину ся до сього і відразу пішлю його до всіх чортів, а ти мерщій здіймай з нього одежу, переодягнись і втікай як змога...

Покришка. А ти щоб зістав ся у неволи?... Ні, сего ніколи не буде... Тікай ти... Твоя сила і завзятість ще здадуть ся на Запорожу, а я однаково звів ся на нінащо... Такий вже став знемощілий, що мене і курка задзюбає... Так мені однаково здихати...