Інферно

Стамбул.

Він уже не був столицею Туреччини, але сторіччями слугував епіцентром трьох різних імперій: Візантійської, Римської й Оттоманської. Через це Стамбул, безперечно, є одним із найрізноманітніших міст у світі. Від палацу Топкапи й до Блакитної мечеті та-.замку Єдикуле він повниться народними легендами про битви, славу й поразки.

Цієї ночі, летячи високо в небі над міською метушнею та гомоном крізь штормовий фронт, що насувався на місто, транспортний літак С-130 заходив по прямій на посадку в аеропорту імені Ататюрка. Роберт Ленґдон, пристебнутий до відкидного сидіння у пілотській кабіні, сидів за спинами пілотів, вдивляючись у темряву крізь лобове скло. Коли йому запропонували сидіння з видом назовні, він із полегшенням зітхнув.

Трохи попоївши та поспавши близько години у хвості літака, бо вже забув, коли спав, Ленґдон збадьорився.

А тепер праворуч він побачив вогні Стамбула — блискучого рогоподібного півострова, що встромився в чорноту Мармурового моря. Це була європейська частина міста, відокремлена від своєї азійської сестри звивистою стрічкою темряви.

То була Босфорська протока.

Згори Босфор був схожий на широку рубану рану, яка розділила Стамбул навпіл. Утім, Ленґдон знав, що насправді ця протока є живильною артерією стамбульської комерції. На додачу до того, що Босфор дав місту дві берегові лінії замість одної, він ще й забезпечував прохід суден із Середземного моря до Чорного, надавши Стамбулу можливість бути перевантажним пунктом між двома світами.

Коли літак знижувався крізь дедалі щільніший туман, очі Ленґдона пильно вдивлялися в далеке місто, намагаючись узріти в ньому масивну споруду, у якій вони збиралися влаштувати розшуки.

І встановити місцезнаходження гробниці Енріко Дандоло.

Виявилося, що зрадливий дож Венеції Енріко Дандоло був похований не у Венеції; його останки покояться в серці твердині, яку він завоював тисяча двісті другого року, посеред величезного міста. Недарма Енріко Дандоло упокоївся в найпишнішій усипальниці, яку тільки могло запропонувати йому підкорене місто: у споруді, яка й донині залишається найпрекраснішою перлиною всього регіону.

Айя-Софія.

Споруджена аж триста шістдесятого року нашої ери, Айя-Софія слугувала храмом східної православної церкви аж до тисяча двісті четвертого року, коли Енріко Дандоло та керовані ним війська захопили її під час Четвертого хрестового походу і перетворили на католицьку церкву. Згодом, у п’ятнадцятому сторіччі, після завоювання Константинополя Фатіхом Султаном Мехмедом, цей храм став мечеттю й залишався мусульманською молитовнею аж до тисяча дев’ятсот тридцять п’ятого року, коли будівлю секуляризували й перетворили на музей.

«Золочений мусейон мудрості святої», — подумав Ленґдон.

Айя-Софія не лише була прикрашена більшою кількістю золотих кахлів, аніж базиліка Сан-Марко, її назва — Айя- Софія — буквально означала «свята мудрість».

Ленґдон уявив собі колосальну будівлю й спробував умістити у своїй свідомості той факт, що десь під цією спорудою в темній лагуні погойдується на мотузці мішок, що поволі розчиняється, щоб вивільнити вміст.

Ленґдон молив Бога, щоб вони не запізнилися.

— Нижні поверхи будівлі затоплені водою, — повідомила Сінскі під час польоту й збуджено кивнула Ленґдону йти слідком до її робочого місця. — Ви не повірите, що ми тільки-но знайшли. Ви коли-небудь чули про такого режисера документальних фільмів, як Гексель Гюленсой?

Ленґдон похитав головою.

— Коли я здійснювала пошук щодо Святої Софії, — пояснила Сінскі, — то дізналася, що про неї зробили фільм. Цей документальний фільм зняв Гюленсой кілька років тому.

— Ну, про Святу Софію було знято багато фільмів.

— Так, — погодилася Сінскі, підходячи до свого робочого місця. — Але не таких, як цей. — Вона крутнула портативний комп’ютер, розвертаючи екран до Ленґдона. — Прочитайте ось це.

Ленґдон сів і продивився статтю — компіляцію з різних медіа-джерел, включно з «Гюррієт дейлі-ньюс», у якій ішлося про новий фільм Гюленсоя «У глибинах Святої Софії».

Коли Ленґдон почав читати, він негайно збагнув, чому так зраділа Сінскі. Уже перші слова змусили професора здивовано підняти на жінку очі.

— Підводне плавання з аквалангом?

— Знаю, знаю, — відповіла вона. — Читайте далі.

І Ленґдон знову повернув погляд до статті.

ПЛАВАННЯ З АКВАЛАНГОМ ПІД АЙЯ-СОФІЄЮ

Продюсер документальних фільмів Гексель Гюленсой та його команда дослідників-аквалангістів виявили віддалені затоплені басейни, що лежать на глибині сотень футів під культовою спорудою Стамбула, яку відвідує величезна кількість туристів.

Аквалангісти відкрили багато архітектурних див, включно з ві- сімсотрічними підводними могилами дітей-мучеників, а також затоплені ходи, що сполучають Святу Софію з палацом Топкапи, палацом Текфур та здогадними відгалуженнями підземних тунелів темниці Анемас, про існування яких давно ходили чутки.

«Гадаю, що в глибинах Святоі Софії набагато цікавіше, аніж на її поверхні», — пояснив Гюленсой і розповів, що на створення фільму його надихнула стара фотографія дослідників, які вивчали підвали храму, пливучи човном на веслах крізь великий, частково затоплений зал.

— Вочевидь, ви знайшли саме ту будівлю! — вигукнула Сінскі. — Схоже, під цією спорудою справді є багато ділянок замкненого простору, де можна плисти човном, і до багатьох із них можна добратися й без акваланга... що частково підтверджується тим, що ми бачили у відео, яке зробив Цобріст.

До них підійшов агент Брюдер і став позаду, вдивляючись в екран переносного комп’ютера.

— Схоже також на те, що оці протоки під будівлею розгалужуються, мов павутина, й тягнуться на різні боки. Якщо цей мішок розчиниться до нашого прибуття, перепинити поширення його вмісту буде просто неможливо.

— Вміст... — наважився перебити його Ленґдон. — Ви хоч трохи знаєте, що там таке? Я маю на увазі що-небудь конкретне.Я знаю, що ми маємо справу зі збудником хвороби, але...

Ми аналізували відеоряд, — відповів Брюдер, — і він свідчить, що це скоріше біологічний збудник, аніж хімічний... тобто щось живе.Зважаючи на невеликий розмір мішка, ми припускаємо, що він є надзвичайно заразним і має здатність розмножуватися. Ми не знаємо, чи це є збудник, що поширюється через воду як бактерія, чи він набуде здатності поширюватися через повітря як вірус після того, як вивільниться з мішка, але можливі обидва варіанти.

— Ми збираємо дані, — сказала Сінскі, — про температуру ґрунтових вод у цьому районі, намагаємося також дізнатися, для яких заразних організмів тутешні підземні умови є найсприятливішими, але Цобріст був напрочуд талановитим науковцем і міг легко створити дещо з унікальними здібностями. До того ж я не можу не підозрювати, що Цобріст недарма вибрав саме це місце.

Брюдер кивнув на знак згоди і швидко виклав свою думку про незвичний пристрій поширення: підводний розчинний мішок, геніальну простоту якого вони тільки-тільки усвідомлювали. Причепивши мішок під землею у воді, Цобріст створив винятково стабільне інкубаційне середовище: з постійною температурою води, без сонячної радіації, з кінетичним буфером та в умовах повної конфіденційності. З мішком потрібної тривкості він дістав змогу залишити збудник без нагляду, щоб той визрівав упродовж певного часу, а потім вивільнив сам себе чітко за графіком.