І один у полі воїн

А вісті з Східного фронту ставали все більш невтішними, і все незрозумілішим було тлумачення подій геббельсівською пропагандою. Якщо спочатку автори численних оглядів, захлинаючись від захоплення, писали про успіхи ударної групи Манштейна, що поспішала на допомогу оточеним арміям, то тепер вони соромливо уникали навіть згадувати про цю групу і з таким же захопленням вихваляли мужність і стійкість оточених військ. Але підозрілі замовчування і галасливі вихваляння могли одурити багатьох, тільки не генерала Еверса.

І в цей час, коли треба діяти, вишукуючи шляхи до порятунку фатерланду, він змушений спокійно сидіти в далекому французькому містечку і задовольнятися суперечливими повідомленнями про стан на східних фронтах. Так, дуже суперечливими! Московське радіо сповіщало про успішний початок наступу своїх військ на північному Кавказі, в районі Ленінграда, а зведення гітлерівської ставки обмежувалися невиразними скоромовками про «вирівнювання лінії фронтів».

Всі думки генерала були там, на Сході, де вирішувалася доля Німеччини, а тим часом він мусив сидіти в тилу і вести «малу війну», у якій дуже часто не знаєш навіть втрат ворога, але можеш точно, щодня, підрахувати свої.

А ці втрати ставали дедалі більшими. Після початку розшуків Поля Шеньє в районі розташування дивізії настав спокій: жодного пострілу, жодного нападу макі на німецьких солдатів! Складалося враження, що цей спокій сталий — важко було повірити, що макі зможуть прорватися через заслони есесівських частин, які блокували всі шляхи і перевали. Але перепочинок тривав недовго. Вже третьої ночі після початку розшуків макі підстрелили шістнадцять солдатів і чотири офіцери. А ще через день вчинили досить зухвалий наскок на валку машин, що прямувала до підземного заводу. Відтоді макі все збільшували свою активність, і генералові щодня доводилось підписувати рапорти про події в районі розташування дивізії. Це, звичайно, не могло не привернути уваги командування корпусу. Генералові довелося мало не виправдуватись. В одному з рапортів він написав одверто і прямо, що активність макі залежить не від його, Еверса, нерозпорядливості, а від подій на Східному фронті. Правда, він відразу ж пожалкував, що висловився так необережно, і це почуття невдоволення самим собою не залишало його протягом всього вечора. А другого дня воно ще посилилось — з штабу корпусу надійшло повідомлення, що до Сан-Ремі, можливо, завітає представник вищого командування.

В інший час Еверс віддав би розпорядження приготуватися до зустрічі начальства, повідомив би про це командирів полків, загалом вжив би всіх заходів, щоб гідно зустріти гостя. Але цього разу він тільки незадоволено поморщився і сховав повідомлення до шухляди свого письмового стола, не показавши його навіть начальникові штабу і своєму ад'ютантові.

Але до Сан-Ремі прибув не просто представник ставки, а сам генерал-фельдмаршал Денус. На таку приємну зустріч Еверс аж ніяк не сподівався. Денус був його вчителем, а головне, майже однодумцем. Правда, він не висловлював своїх поглядів у пресі, як це колись необережно зробив його учень, але в особистій розмові з Еверсом напередодні війни на Сході дав йому зрозуміти, що він цілком поділяє його точку зору і не вірить у можливість блискавичної поразки Росії, особливо в умовах війни на два фронти. Ось чому так зрадів Еверс, коли несподівано на порозі його кабінету з'явилася знайома постать фельдмаршала. І радість його ще збільшилась, коли, після коротких офіціальних привітань, той просто, по-приятельськи сказав:

— Приїхав до тебе на день-два відпочити. Так що не стомлюй мене поїздками та оглядами!

— Я буду радий створити умови для такого відпочинку і вважатиму за щастя, коли мій дорогий гість і вчитель погодиться зупинитися в моїй віллі! — Еверс уклонився, притиснувши до грудей руку.

— З охотою приймаю запрошення, але сам жити не хочу. Сподіваюсь, там вистачить місця для нас двох?

— Якщо вас задовольнить другий поверх з п'яти кімнат…

— Мені досить буде й двох. Але щоб ти був поруч. На старість особливо гостро відчуваєш самотність. А ад'ютанти набридли…

У голосі Денуса вчувалися буркотливі, навіть трохи плаксиві нотки немічного старика, хоч на вигляд фельдмаршал здавався ще міцним і здоровим. Еверс запропонував викликати машину.

— Ні, ні, — заперечив Денус, — коли твоя вілла, як ти кажеш, недалеко, то я залюбки пройдуся пішки. Мені набридли авто, літаки і загалом механізовані засоби пересування. Не будь війни, я б з задоволенням забрався у такий ведмежий закуток, де про них і не чули.

— Але зараз іде сніг, екселенц! — зауважив Еверс. Денус глянув у широке вікно:

— А я так мріяв відігріти старі кості! Мені казали, що тут ніколи не буває снігу. У тебе на віллі принаймні тепло?

— Я накажу затопити камін.

Цілий день Денус відлежувався в ліжку, навіть не читав, а тільки перегортав нові ілюстровані журнали. За вечерею гість, крім чарки коньяку, нічого не випив, а з усіх страв, поданих на стіл, покуштував тільки риби. Розмова теж точилася мляво, як не намагався Еверс навернути її на тему, яка найбільш його зараз цікавила.

Почуття розчарування охопило Еверса. Він так сподівався на щиру відверту розмову, а фельдмаршал чомусь ніби уникає її. Може, ще не відпочив з дороги? Чи заважає покоївка, яка часом входить до їдальні, щоб внести нову страву або замінити тарілки? Еверс наказав присунути крісла поближче до каміна і відпустив служницю. Тепер гість і хазяїн лишилися сам на сам, ніщо їм більше не заважало. Навпаки, і полум'я каміна, і присмерк у кімнаті, і добрі сигари — все настроювало на інтимний лад. І Денус, справді, почав розмову.

— Якої ти думки, Германе, про події на Східному фронті? — запитав він руба.

Еверс не став ухилятись від прямої відповіді. Він надто довго був позбавлений товариства, в якому міг би вільно висловлювати свої думки, щоб мовчати тепер, коли випала така хороша нагода звіритися людині розумній і розсудливій.

Денус його не переривав. Примруживши очі, він дивився на вогонь і час від часу кивав головою на знак своєї згоди з словами генерала.

Єдиного не насмілився сказати Еверс прямо — своєї думки, що порятунок Німеччини можливий тільки за умови ліквідації фюрера.

— Так ти гадаєш, що вихід тільки в негайному примиренні з нашими противниками на Західному фронті і в Африці?

— Яв цьому твердо переконаний.

— Але Англія і США на це не підуть.

— Це ще невідомо.

— Аз якою метою, на твою думку, полетів Гесс у свій час до Англії?

Еверс мовчав, хоч відповідь і бриніла у нього на устах — чи не припуститься він знов непоправної помилки? Адже фельдмаршал ще не висловив свого ставлення до подій! Денус зрозумів його вагання і прийшов на допомогу.

— Єфрейтор надто скомпрометував себе перед усім світом, щоб уряди Англії і США погодились розпочати з ним будь-які серйозні переговори…

Запала мовчанка. Дуже коротка, бо Денус відразу її перервав:

— Потрібна інша людина, і я, власне, приїхав до тебе не для того, щоб відпочивати…

Дорого дав би Міллер, щоб почути бодай одну фразу з тої розмови, яка відбулася перед каміном на віллі генерала Еверса між господарем дому і його гостем, генерал-фельдмаршалом Денусом, одним з найстаріших генералів гітлерівської армії.

Але начальника служби СД у цей час не було навіть в Сан-Ремі. Він думав зараз не про порятунок Німеччини, а про порятунок власної персони. І, як це не дивно, шукав цього порятунку на дні гірської річки, яку ретельно обстежували під особистим його керівництвом.

Звістка, що Міллер підстрелив якогось невідомого у тюремному одязі, схвилювала всіх, хто брав участь у розшуках Поля Шеньє. Скидалося на те, що куля начальника СД влучила саме в цього небезпечного злочинця. За розповіддю самого Міллера сталося так: повертаючись учора надвечір з одного гірського селища, він трохи збочив з стежки і в чагарнику за однією з скель помітив чиюсь невиразну постать. Ще не певний того, що він натрапив на слід втікача, Міллер про всяк випадок вихопив пістолет, і тоді з-за скелі вискочила людина в тюремному одязі і кинулася до річки. Спіймати невідомого живим Міллер не міг, бо скеля була близько берега і втікач встиг стрибнути у воду. Лишалося одне — стріляти! Але в напівтемряві поцілити було важко, і Міллеру довелося розрядити весь свій автоматичний пістолет, поки йому пощастило поранити чи вбити злочинця. Так чи так, а він пірнув у воду і на поверхню більше не виплив.