Один в океані
Шрифт:
Після одчайдушної боротьби мені пощастило дістати матеріали для ремонту човна. Знесилений, я повернувся 29 червня в Пальму: Джек і «Єретик» мали туди прибути на пароплаві «Сьюдадела». Звідти ми вирішили пропливти якнайдалі в напрямку протоки. В разі якоїсь непередбаченої зупинки ми могли б дістатися до Танжера на пароплаві. Хай думають, що хочуть, але зірвати нашу атлантичну експедицію не вдасться! Я тільки боявся, щоб у мене всілякими неправдами не одібрали навігаційного посвідчення. Бо тоді — прощай, наша подорож! І ніхто ж не скаже:
— Йому не дали закінчити експеримент!
А казатимуть:
— От бачите, він не зміг успішно довести до кінця свій дослід, бо вся його теорія необгрунтована і нежиттєва!
Може, саме через це я вирішив іти вперед до кінця, незважаючи ні на що.
Після восьми днів наполегливої
Тепер ми відпливали далеко не так урочисто, ніж першого разу. Нас супроводив лише маленький човен яхт-клубу. Джек і я не поспішаючи гребли. Подув східний вітер. Прощай, Менорко! Ми знову йдемо в море.
Цього разу наша подорож здавалася прогулянкою. В понеділок ранком, ще поблизу берега, я піймав кілька чудових риб — отже, харчами ми були забезпечені. Який прекрасний день стояв тоді! Вітер був сприятливий. Джек твердив, що так ми зможемо досягти Аліканте на південно-східному узбережжі Іспанії. Звідти спробуємо пропливти вздовж берега якнайдалі до Малаги. На той випадок, коли б вітер ущух, ми заздалегідь вирішили при першій же нагоді прибути в Танжер першим-ліпшим вантажним пароплавом. Найважливіше для нашої експедиції було вийти в Атлантичний океан через «Геркулесові стовпи». Це чудо світу нестримно притягало нас до себе. Досі наш дослід був обмежений тісним закритим Середземним морем. По-справжньому задовольнити всі наші прагнення міг тільки океан.
Надвечір у понеділок Менорку оповив легкий серпанок туману. Ми намагалися відпливти якнайдалі на південь од Івіси. Вранці у вівторок з правого борту попереду побачили цей берег. Вітер весь час був сприятливий. Що ж до харчів, то підводне полювання давало нам здобич. Час від часу до нас припливали дельфіни.
Надвечір у вівторок, десь о 16-й годині, ми занепокоєно помітили, що, незважаючи на вітер, «Єретик» не посувається вперед. Течія заважала йому пливти на захід. Якщо вітер зміниться, нас відкине до Мальорки. Ми вирішили підійти впритул до берега і посадити «Єретик» на одну з піщаних кіс, яких було багато вздовж узбережжя. За весла, дружно! Раз-два! Раз-два! До берега, здавалося, зовсім близько, але поки ми досягли його, вже надходила ніч. Сотні рифів оточували човен, і ми спочатку добре-таки налякались. Нарешті, коли вже зовсім стемніло, ми знайшли для «Єретика» маленьку чарівну бухту з надзвичайно прозорою водою. Ніч стояла тепла й зоряна. Яке це невимовне щастя — спати на землі!
Ми були приблизно за 15 миль од центрального міста острова. Тим гірше для нас. Вирішили при можливості дістатися до нього, потім на пароплаві вирушити в Танжер. Кружляти й далі по Середземному морю не було рації.
Удень ми вже ввійшли в порт острова Івіси. Із справжньою іспанською гостинністю зустріли нас у яхт-клубі міста. Вирішивши остаточно розпрощатися з цим морем, ми сіли в п'ятницю на пароплав «Сьюдад-де-Івіса», який і довіз нас в Аліканте.
Вивернувши кишені, ми назбирали на квиток від Аліканте до Сеути і сіли на «Монте Біскаргі» як палубні пасажири без харчування. Спочатку на нас поглядали не дуже приязно, але згодом весь екіпаж ставився до нас по-дружньому.
Разом із старшим механіком ми в кожному порту виходили на берег. Радист симпатизував нам, хоч одного дня, хильнувши, признався, що ми «un poco locos» — трохи божевільні.
Капітан подарував мені сорочку, бо мою подер вітер. Радист дав Джеку свої черевики, а стюард пароплава годував нас протягом усього рейсу.
ПЕРШІ ПІДСУМКИ. МИ В ТАНЖЕРІ
Які ж висновки можна зробити з першої частини нашої подорожі?
Пиття. З 25 по 28 травня ми пили морську воду, я —
три дні, Джек — два. Протягом цього часу ми не відчували спраги. Отже, пити морську воду можна, але це треба робити, не допускаючи обезводнення організму. Іноді ми намагалися зменшити спрагу., накриваючи обличчя ганчіркою, змоченою в морській воді, і підставляючи його сонцю. Два дні живилися тільки морським окунем, який давав нам і їжу, і питво. Слід зауважити, що швидке повернення до попередніх норм харчування криє в собі загрозу. Потім ми пили морську воду ще шість днів, більше, мабуть, не можна — небезпечно. Після цього два дні — знову риб'ячий сік. Ніякого поганого впливу на нирки це не справило. Іншими словами, з чотирнадцяти днів ми чотири дні пили риб'ячий сік і десять днів — морську воду. Ми робили перерву між вживанням морської води і риб'ячого соку, тому нам пощастило без особливих труднощів продовжити вдвоє строк плавання без води і харчів.Їжа. Голод дає про себе знати різким болем і спазмами протягом неповних двох днів. На третій день біль ущухає, а натомість з'являються відчуття постійної втоми і сонливість. Щоб організм мав меншу потребу в їжі, слід призвичаїти його до вегетаріанського харчування.
Кров'яний тиск був майже нормальний, але наш експеримент тривав не так довго, щоб можна було з упевненістю зробити якісь висновки.
Блискуча поверхня моря і сонячна рефракція викликають кон'юнктивіт і запалення очей. Під час подорожі треба остерігатися цієї небезпеки.
Нарешті, я констатував, що морська вода не викликала ні в мене, ні в мого товариша ніяких захворювань чи ускладнень.
Не буду зупинятися на подробицях. Хочу тільки сказати кілька слів про спорядження, а також про мого супутника. Оснащення «Єретика» виправдало мої сподівання: воно блискуче витримало іспит навіть у найсильніший шторм. Треба буде тільки міцніше укріпити щоглу і спрямовуючі кілі.
Що ж до Джека, то він виявився єдиним моряком з усього екіпажу, завдяки йому ми успішно пройшли від Монако до берегів Іспанії, а цю подорож багато досвідчених моряків вважали за нездійсненну. Найавторитетніші спеціалісти пророкували, що ми в найкращому разі дістанемося до Корсіки або ж Сіцілії. Крім того, Джек показав себе як активний* хоробрий і безкорисливий товариш. У човні він займав найменш зручні місця, а в скрутні хвилини завжди готовий був допомогти. Я ніколи не чув від нього скарг — він був песимістом не більше, ніж цього вимагали обставини. Джек довів, що навіть на такому немудрому суденці, як наш «Єретик», можна визначити координати. І головне, він ніколи не втрачав надії. В такому експерименті це був ідеальний товариш.
Джек Пальмер супроводив би мене до кінця плавання, коли б тільки я зміг передбачити, що надто тривала зупинка в порту позбавить його мужності. Він провів «Єретик» у Танжер, звідки мала початися велика атлантична експедиція. Без нього я ніколи б туди не потрапив.
Ось, нарешті, вона, Сеута! День був святковий. Ніхто не працював, і капітан відмовився пливти далі, щоб висадити нас у гавані Танжера. Він і слухати не хотів ніяких доказів. Коли радист виступив на наш захист, каштан погодився відправити нас до Танжера при умові, що ми дістанемо дозвіл од поліції, управління порту й митниці. Було пів на 11-ту, пароплав мав стояти біля причалу до 15-ї години. Вже сходячи на берег, ми почули, як капітан сказав: «Що ж до адміністрації порту і дозволу та ще й у свято — то я цілком спокійний…» Але, незважаючи на його песимістичні прогнози, о 12-й годині 30 хвилин усе було зроблено. Іспанські чиновники дуже швидко виконали всі формальності. Поліція та митні інспектори теж пішли нам назустріч. Комендант порту записав у судновий журнал «Монте-Біскаргі» наказ висадити нас на рейді Танжера.
«Монте-Біскаргі» вийшла з Сеути. О 21-й годині 30 хвилин, накачавши на палубі «Єретик» повітрям, ми спустили його на хвилі. Капітан скептично ставився до нашої подорожі і вважав, що таке суденце нізащо не зможе протриматися на воді, бо коли здійметься вітер, вода в протоці почне вирувати, наче закипить. «Монте-Біскаргі» востаннє привітала нас своїм гудком. У темряві, самотні, ми попливли на вогні міжнародного міста, де я мав зустріти не тільки щирих і енергійних друзів, але й грізних ворогів, які згодом розлучили мене з Джеком.