Операція «Вольфрам»

— Тоді взагалі не матимуть вольфраму, — відповів голландець.

— А дозвіл на вивіз? — занепокоївся ліванець. — Я ж не зможу вивезти з порту шістдесят тисяч тонн руди так, щоб ніхто цього не помітив.

— Це можна владнати Відносини Бразілії зі Сполученими Штатами Америки не настільки добрі, щоб бразільці не скористалися нагодою втерти носа своєму «старшому братові». На продажі руди вони ще й виграють, бо копальні, шантажуючи концерни, зможуть підняти ціни. Ясна річ, ми не дістанемо дозволу на вивіз руди до Південно-Африканської Республіки. Треба буде знайти іншого солідного покупця.

— Але як йому потім пояснити, чому він не отримав товару? — Антон Міллер не дуже орієнтувався у великій грі, у яку встряв.

— Нещасні випадки трапляються не лише з людьми, але й з кораблями, — спокійно зауважив Ціммерман.

— Тільки як нам знайти потрібного покупця? — запитав Габон.

— Я це владнаю, — заспокоїв його Ціммерман.

— Іспанія? — ліванець не приховував зацікавлення. — Соціалістичні країни, можливо, хотіли б купити, але Бразілія не дасть їм дозволу на вивіз.

— Ані Іспанія, ані Спільний ринок, ані РЕВ. Ви матимете на руках таке замовлення, що бразільці й бровою не поведуть. До цього замовлення треба буде додати, звичайно, ще дещо, аби отримати дозвіл на вивіз. Але то цілком нормальна справа, особливо в Латинській Америці.

— Який процентний вміст вольфраму в руді?

— Скоріше невеликий: від чотирьох до семи промілів [3] . Адже вольфрам належить до рідкісних металів. Решта — то залізна руда.

— І стільки піску треба марно перевозити! — розпачливо мовив ліванець.

3

Проміль — тисячна частка чого-небудь.

— Заплатять і за це, — зауважив Ціммерман, — інакшим способом вольфраму не дістануть.

— Потрібні будуть проби, бо вони дуже обережні, — застеріг Міллер.

— Нічого дивного в цьому немає, — мовив Фок. — Адже вони викладають гроші, а кота в мішку ніхто не купує. Проби вони дістануть. Тут усе мусить бути гаразд. Зможуть узяти навіть контрольні проби з барж або із завантаженого корабля.

— Скільки коштує тонна руди?

— Десь біля тисячі доларів.

— Це вже разом із вашим заробітком? — запитав Ціммерман.

— Із вашими комісійними.

— Дуже дорого, — скривився Міллер.

— Після переробки руди вольфрам однаково буде значно дешевший, аніж куплений у США. З цієї руди вийде понад триста п'ятдесят тонн чистого металу. Цього їм повинно вистачити принаймні на десять років: як для воєнної промисловості, так і для атомної. До однієї тонни сталі додається всього-на-всього кілька грамів вольфраму. Титан, ванадій і марганець вони мають у себе.

— Покупець вимагає, аби всі документи були оформлені лише на фірму «Цюріхер імпорт-експорт гезельшафт» і на прізвище Антона Міллера, тобто угода і сам контракт на продаж, а також фрахт.

— Це можна буде владнати, — погодився ліванець. — Просто Ліверпульська суднова компанія за певну платню дасть корабель панові Міллеру в оренду. Такі контракти підписуються нині досить часто, мова йде про вантаж, коли судновласникові краще не знати, який товар везе його корабель.

— Це трохи ускладнює справу, — мовив Арнонд Фок, — бо бразільці добре знають мене і довіряють мені. Пан Міллер для них — чужа людина, тож вони можуть мати застереження.

— Поїдете в Боазілію разом, — вирішив проблему Ціммерман, — і пан Міллер перестане бути для них чужим. Я потурбуюся про такі рекомендації, після яких усі двері в Ріо-де-Жанейро будуть відчинені для нього. Я маю зв'язки й по той бік океану. Дарма комісійних не беру.

— А як наші справи з фінансами? — запитав ліванець. — Бо ніхто не продасть мені корабель за обіцянку.

— Якщо буде угода, — пояснив Міллер, — і покупець прийме мою пропозицію, то нам відкриють кредит, за який ми купимо і руду, і корабель. Коли вантаж прибуде в Кейптаун, кредит буде покритий готівкою.

— Але ж документи на кредит будуть не в наших руках, — стояв на своєму ліванець. — Де ж тоді мій заробіток?

— У вас залишиться корабель.

— Не залишиться. Коли ми розвантажимо руду в Південній Африці, то іншому покупцеві нічого буде везти.

— Пан Габон має рацію, — визнав Ціммерман. — На кораблі він не заробить нічого, але може віддати його в оренду панові Міллеру.

— Однаково я нічого не зароблю на тому, — наполягав ліванець. — Мені доведеться витратити немало грошей, поки знайдеться відповідний покупець.

— Тобто ви хочете сказати, — уточнив Ціммерман, — що «небагато заробиш комісійних на старому кориті, яке стоїть на якорі»? Зрештою, наполегливий знайде покупця навіть у Стамбулі! Орендна плата за два місяці лише заокруглить ваш заробіток. Два місяці по двісті п'ятдесят тисяч доларів — це півмільйона, покладені задарма до кишені.

— Два місяці — то замало. Двісті п'ятдесят тисяч — також замало. На світовому ринку ціни значно більші. Я ще муситиму заплатити за реєстрацію і податок.

— Кому ви це кажете, пане Габон? — розсміявся Ціммерман. — Не майте мене за малу дитину.

— А я прошу не рахувати мого заробітку. За ці гроші я добре напрацююся й увесь ризик беру на себе. А ви, сидячи за столом, без жодного зусилля заробите десятки тисяч доларів.

— Панове, досить сперечатися, — різко втрутився Фок.

— Ми не сперечаємось, — захищався ліванець. — У такій серйозній справі все треба з'ясувати заздалегідь, аби потім не було непорозумінь. Все мусить працювати як годинник.

— Міллер заплатить за оренду, починаючи з дня, коли екіпаж зійде на корабель, і по той день, коли залишить його. Гаразд?

— Гаразд. Але не по двісті п'ятдесят тисяч. Принаймні на сто тисяч більше.

— Пане Габон, не слід надто натягувати струни.

— То скільки ви даєте?

— Максимум — двісті сімдесят.

— Триста.

— Різницю розділіть наполовину, — запропонував Фок.

— Нехай уже буде. Знову я втрачаю.

— Але ж ви не витрачаєте ані цента.

— Зате може бути скомпрометована моя фірма.

— Ваша фірма не має жодного корабля, і купили ви її за кілька десятків тисяч доларів, — знову засміявся Ціммерман. — Кому ви очі замилюєте?

— Проте в цілому вона коштуватиме близько трьохсот тисяч. Я дав лише завдаток.

— Коли ви доплатите решту, колишній власник передасть вам два кораблі, які плавають під прапором компанії. Перше ніж зв'язатися з вами, я добре вивчив стан справ Ліверпульської суднової компанії.

— Ці два старі невеличкі корита розлетяться в морі на друзки.