Острів Дума
Шрифт:
— Передайте йому, що всі її позиви до туалету наразі було задоволено, — відрапортував Джек.
Я передав. Ваєрмену було приємно це почути. А конвеєрна смуга повільно сунулась далі.
Три чекальні, одна у головному приймальному покої, де Ваєрмен відмовився навіть узяти до рук анкету — можливо, через те, що не зміг би її прочитати (я сам вніс туди необхідну інформацію), друга в неврології, де я познайомився з Джином Гедлоком, лікарем Елізабет, та мертвотно-блідим чоловіком з борідкою на ім’я Герберт Принсип. Доктор Гедлок відрекомендував його як найкращого невролога у Сарасоті. Принсип не заперечив і не віджартувався. Остання почекальня була на третьому поверсі, у царстві Суперобладнання. Тут Ваєрмена повели не на магнітно-резонансну томографію — процес, з яким я сам був аж занадто добре знайомий, — а на рентген, у дальній кінець коридору, де, як я собі
Телевізори в усіх трьох чекальнях були налаштовані на 6-й канал, і я знову й знову бачив ту Картинку: Цукерка Браун вхопив за зап’ястя Тіну Гарібальді, вона дивиться вгору на нього, на її обличчі застиг той вираз, що його будь-хто, вихований у більш-менш пристойній родині, визнає в глибині свого серця за жахливий, бо знає, що він означає. Ви навчаєте своїх дітей обережності, закликаєте їх бути дуже обережними, бо незнайомці можуть становити для них загрозу, і вони, либонь, вам вірять, проте діти в гарних родинах одночасно виховуються з вірою в те, що безпека є їхнім вродженим привілеєм. Тож в її очах читалося: Так, містере, скажіть мені, що я мушу робити. Очі промовляли: Ви доросла людина, а я дитина, тож скажіть мені, що вам треба від мене. Очі промовляли: Мене виховували у повазі до старших. А найбільше вбивало те, що в її очах читалося: Мене ніхто в житті ніколи не ображав.
Я не вважаю, що ті безкінечно повторювані репортажі і майже безперервно показувана Картинка стали причиною того, що трапилося потім, але хіба вони не зіграли свою роль? Авжеж.
Звісно, що зіграли.
— 8 —
Вже смерклося, коли я виїхав з платного гаражу і повернув на південь, на Тамаямі, взявши курс на Думу. Спершу я не звертав уваги на Ваєрмена, цілком зосередившись на кермі й дорозі, чомусь впевнений, що удача мене вже покинула і нам не оминути якогось інциденту. Коли ми проїхали поворот на острів Сієста, рух на шосе трохи вщух, і я почав розслаблятися. Коли ми наблизились до «Кросроудс», Ваєрмен сказав: «Заїдьмо».
— Хочеш купити собі щось в бутіку Gap, чи Joe Boxer? Парочку маєчок з кишеньками?
— Не пащекуй, а давай, заїжджай. Паркуйся під ліхтарем. Я став під ліхтарем і вимкнув двигун. Мене охопило трохи моторошне почуття, хоча парковка була більш як наполовину заповнена, а Цукерка Браун, як я знав, захопив Тіну Гарібальді по інший бік «Кросроудсу», там, де вантажний двір.
— Гадаю, тепер я можу все розповісти, — промовив Ваєрмен. — Ти заслужив на те, щоб все почути. Бо був до мене добрим. І був добрим заради мене.
— Знов за рибу гроші, Ваєрмене
Він склав руки на сірій тоненькій теці, яку йому видали в шпиталі. На обкладинці стояло його ім’я. Він мовчки підняв один палець, гамуючи мене — дивився він прямо перед собою, на універсам Bealls [210] , що замикав цей кінець торгівельного центру.
— Я хочу все зробити зразу. Тобі так годиться?
— Авжеж.
— Моя історія, вона... — він обернувся до мене, раптом оживившись. Ліве око в нього залишалося червоним і безупинно сльозилося, але тепер воно принаймні дивилося на мене разом з іншим. — Мучачо, ти колись бачив оті передачі про хлопців, що виграють двісті-триста мільйонів доларів у Powerball [211] ?
210
Мережа магазинів, заснована у Флориді 1915 року.
211
Найбільша лотерея, що діє у 29 штатах, де дозволені азартні ігри.
— А хто їх не бачив.
— Там когось запрошують на сцену, вручають йому величезний фальшивий картонний чек, а він щось говорить, майже завжди якусь муйню, але це гарно, в таких ситуаціях недоладність це саме те, що треба, бо вибирати всі ті срані номери — теж треба мати
відвагу. Абсурд. У такій ситуації найкраще, що ти можеш сказати, це — я поїду в той сраний «Дісней Ворлд». Тирозумієш про що я?— Поки що мало.
Ваєрмен озирнувся, подивившись на людей, що входили й виходили з магазину, позаду якого собі на горе й біль Цукерку Брауна зустріла Тіна Гарібальді.
— Я також виграв la loteria. Хоча в недобрий спосіб. Реально. Я сказав би, це був найгірший у світі варіант. У минулому житті я був правником у місті Омаха. Я працював у юридичній фірмі «Файнгам, Дулінг і Аллен». Жартівники — одним з них був і я — називали їх «Лайногам, Дупінг і Сраллен». Насправді то була крута фірма, чесно, не сумнівайся. Ми робили добрий бізнес, і я мав гарний статус. Я був холостяком — а мав тоді вже тридцять сім років — і вважав, що, напевне, така моя доля на все життя, Едгаре. А потім до міста приїхав цирк. Я маю на увазі справжній цирк, з великими кицьками, акробатами. Більшість артистів були інших національностей, як воно часто буває. Була там сімейна трупа літаючих акробатів з Мексики. Одна з циркових бухгалтерок Хулія Траверс також була з Мексики. Крім ведення рахунків, вона ще й виконувала функції перекладачки для тих літунів.
— Я не ходив до цирку. Ваєрмен, хіба що, інколи втикає на рок-цсонцертах, його не пре від цирку. Але ж тут знову втрутилася лотерея. Кожні кілька днів циркові канцеляристи тягнули з капелюха папірці, визначаючи, хто йтиме на закупи їдла для офісу — чіпси, соуси, кава, содова. Одного дня, коли вони працювали в Омасі, позначений папірець витягла Хулія. Коли вона вже з покупками йшла через паркінг до свого фургончика, туди на великій швидкості в’їхав вантажений овочами ваговоз і вдарив низку візків — ти ж знаєш, як їх там виставляють довгими поїздами?
— Так.
— Отже. Бум! Візки покотилися на тридцять футів, вони б’ють Хулію, в неї зламано ногу. Вона бачила візки, але не мала ніякого шансу уникнути. Неподалік на тім паркінгу трапився коп, він почув зі своєї машини її крик. Викликав швидку допомогу. Він же змусив водія овочевої вантажівки дихнути в алкотестер. Той видув 0,17 [212] .
— Це багато?
— Так, мучачо. У Небрасці 0,17 важить не двісті доларів штрафу, а набагато серйозніше. За порадою лікаря швидкої, котрий надавав їй допомогу, Хулія звернулася до нас. Нас у той час було 35 юристів у «Лайногам, Дупінг і Сраллен», тож справа Хулії про завдання їй особистої шкоди могла потрапити до будь-кого з цієї зграї. Отримав її я. Ти помічаєш, як із цифр починає вибудовуватись логічний ряд?
212
У штаті Небраска водій вважається п’яним, якщо рівень алкоголю в його крові перевищує 0,08%.
— Так.
— Я не просто став її правником; я на ній одружився. Вона виграє справу і отримує великий кавалок грошей. Цирк, як годиться циркам, покидає наше місто, залишаючи в ньому одну з бухгалтерок. Чи треба тобі розповідати, як нестямно ми кохали одне одного?
— Ні, — відповів я. — Я чую це кожного разу, як ти промовляєш її ім’я.
— Дякую тобі, Едгаре. Дякую.
Він сидів, похиливши голову, поклавши руки на свою теку. Відтак витяг із задньої кишені пошарпане, пухле портмоне. Я здивувався, як йому вдавалося висиджувати на такому паковищі. Він погортав маленькі відділення для фотокарток і важливих документів, знайшов і витяг фото темноволосої, темноокої жінки у білій блузі-безрукавці. На вигляд років тридцяти. З тих, що від них аж серце заходиться.
Промовив: «Mi Julia». Я хотів повернути йому карточку, але він похитав головою і дістав іншу. Мені лячно було дивитися. Але він мені її простягнув і я її взяв.
Там була Хулія Ваєрмен у мініатюрі. Те ж темне волосся обрамляло досконале біле обличчя. Ті ж темні, урочисті очі.
— Есмеральда, — сказав Ваєрмен. Я подумав про те, що очі на фотографії й очі, що дивилися на Цукерку Брауна на Картинці, вельми схожі. Хоча, можливо, всі діти мають схожі очі. Мені почала свербіти рука. Та, яку було спалено у шпитальному сміттєзнищувачі. Я почесав крізь неї собі ребра. Звичайна справа. Ваєрмен забрав назад фотокартки, коротко торкнувся кожної сухими губами з жагою, яку жахливо було споглядати, і знов поклав їх до прозорих кишеньок. Явне тремтіння рук не дозволило йому зробити це швидко. Гадаю, із зором у нього теж були проблеми.