Острів Тамбукту
Шрифт:
— Діккенс — дотепний жартівник, — посміхнувся Сміт. — Це ж він сказав, що потрібно найменше двадцять п'ять звичайних жінок, щоб дали чоловікові таке щастя, яке може дати одна вдовиця. Оженіться на вдові, Стерн.
– Є одна, на якій би я женився, але вона ще не овдовіла, — пожартував капітан.
— Хто вона? — жваво спитав Сміт.
— Дружина Арикі.
— О, дружина Арикі! — вигукнув плантатор. — Вибір непоганий!
— Та от тільки біда, що там уже е претендент, — все в тому жартівливому тоні додав капітан.
— Хто ж це, Стерн?
— Той, хто щотижня дарує їй по разку намиста.
—
До нас підійшов Амбо, задиханий і спітнілий від танців, але весело збуджений.
— Ходімо до вогнища, — сказав він. — Зараз наше плем'я вас усиновить. Ходімо швидше!
Настав довгожданий час. Ми підійшли до вогнища. Бурум і дудки замовкли. Всі скупчились навколо нас. Настала урочиста тиша. Підійшли Арикі й Боамбо. В обох обличчя були вимазані чорною фарбою, у волоссі стирчало різноколірне пір'я, намисто на грудях і черепашки на нових поясах при світлі вогнища блищали, наче срібні.
Боамбо проголосив коротку промову. Він сказав, що багато місяців тому на їх острів прибуло троє білих людей, троє пакегі гена, і плем'я повелося з ними згідно з велінням великого вождя Пакуо — кинуло їх у Велику воду. Один з пакегі потонув, а двоє лишились живими. Потім з'явився ще один пакегі і теж залишився на острові. Всі троє пакегі — хороші люди, і племені слід їх усиновити.
— Вірно я кажу? — звернувся вождь до натовпу.
— Вірно! Вірно! — почулося з усіх боків.
— Згодні ви їх усиновити? — спитав вождь.
— Згодні! Згодні!
Боамбо зробив крок назад. Тоді Арикі став на його місце і почав свою промову. Він повторив історію нашої появи на острові і наприкінці вигукнув:
— Чи вірно, що всі пакегі — хороші й корисні люди? Арикі говорить: ні, не вірно! Андо, пакегі гена, — погана людина. Андо, пакегі гена, порушує звичаї нашого племені. Андо, пакегі гена, не слухається Арикі. Арикі каже: «Не ходи в Каліо, Андо!» Але Андо, пакегі гена, не послухав Арикі. Андо, пакеті гена, ходив у Каліо. Вірно я кажу? — звернувся до мене головний жрець.
Я розгублено мовчав. Слова Арикі були як грім серед ясного неба. Він звернувся до натовпу з тим же запитанням, але ніхто йому не відповів. Усі мовчали.
— Вірно! — вів далі головний жрець. — Андо, пакегі гена, ходив у Каліо. Всі знають це. Арикі каже: «Дао наш благодійник. Дао створив рибу у Великій воді. Дао обвішує дерева плодами. Дао посилає дощ на землю, і земля родить таро, ямс і уму». Чи вірно говорить Арикі? — знову звернувся він до тубільців.
— Вірно! Вірно! — озвалося кілька голосів.
— Ну, гаразд! А що каже Андо, пакегі гена? Він каже, що Дао з дерева. Дао не може прогнати рибу з Великої води і не може всушити дерева. Так говорить Андо, пакегі гена. Вірно це? — знову звернувся він до мене.
Я знову не відповів. Все це було так несподівано, що я просто не знав, що робити. Я ніколи не думав, що в цей вирішальний момент Арикі встромить мені ножа в спину. Я поглянув на Сміта, але він одвернув голову, уникаючи мого погляду. Мені пригадалося, що плантатор говорив про примхи долі, і подумав: «Невже він знав, що головний жрець буде проти мене? — Але одразу ж відкинув цю думку. — Ні, не може бути! Якби він знав, що мені готує Арикі, неодмінно попередив
би мене, щоб я вжив заходів. А може, тому й мовчав, щоб захопити мене зненацька? Не може бути! Не може бути!» — повторював я в думці.— Андо, пакегі гена. — погана людина, — говорив головний жрець. — Арикі каже: «Дао дав Арикі біле листя. Біле листя розповідає Арикі про все, що думають люди, — і хороше, і погане. А Андо, пакегі гена, каже, що немає ніякого білого листя, що Арикі бреше. Ну, гаразд! — урочисто промовив він. — Ось воно, біле листя!
Він розгорнув плетену ганчірку, яку тримав у руках, і, високо піднявши вахтовий журнал яхти, підвищив голос:
— Ось воно, біле листя! Ви бачите його — ось воно! Тепер скажіть, хто з нас каже правду? Арикі чи Андо, пакегі гена?
Всі стояли мовчазні й насторожені. Арикі трохи помовчав, але оскільки ніхто не відповів, знову заговорив:
— Андо, пакегі гена, бреше! Андо, пакегі гена, проти Дао! Він не може бути сином нашого племені! Не може бути, ні! І жоден рід не усиновить його. Жоден! Анге бу!
Настала мертва тиша. Чути було тільки потріскування вогню та шум хвиль. Боамбо стояв на місці, нахиливши голову. Він теж розгубився. Мабуть, Арикі і йому нічого не сказав про свої наміри, і тепер він був вражений не менше, ніж я… Я мовчки чекав, що буде далі. Раптом почув голос капітана, який тихо сказав Сміту:
— Цей пройдисвіт — небезпечна людина. Навіщо ви залишили його тверезим? Сьогодні він просив у вас коньяку, треба було дати. Саме зараз йому слід би бути п'яним.
Сміт нічого не відповів.
— Тримайтеся, юначе! — звернувся до мене капітан. — Що б не трапилось, я з вами…
Я кивнув йому головою на знак вдячності. Нарешті Боамбо опам'ятався і вийшов наперед. Обличчя його було все таке ж похмуре.
— Комунатуа! — звернувся він до натовпу. — Друзі! Арикі сказав правду: Андо, пакегі гена, ходив у Каліо проти його волі. Але чого він ходив? Хай скажуть наші друзі з Каліо. Чи давав він нанай кобрай хворим? Давав! Видужали вони? Видужали! Вірно я говорю?
— Вірно! Вірно! — дружно гукнули тубільці з Каліо.
— Андо, пакегі гена, врятував Боамбо від смерті, — крикнув вождь, щоб почули всі. — Арикі сказав, що Боамбо помре від кадіті, а Андо переміг кадіті — зміїну отруту. Чи вірно це?
— Вірно! Вірно! — пролунало з усіх боків.
— Говорив Андо, пакегі гена, що Дао не може прогнати рибу з Великої води і не може всушити дерева? Так, говорив! Говорив, і я сам це чув. Але Андо, пакегі гена, досі не був сином нашого племені. Він не був зобов'язаний вірити в Дао. Плем'я фарора теж не вірить в Дао, але всі сини племені фарора — наші друзі. Вірно це?
— Вірно! Вірно!
— Андо — син іншого племені і тому не вірить в Дао. Але Андо — наш друг! Вірно?
— Вірно! Вірно!
— Андо, пакегі ген, не вірить у біле листя Арикі. Але й Андо має біле листя, в яке Арикі теж не вірить, Я сам бачив біле листя Андо, і Арикі бачив його. Вірно я говорю? — обернувся Боамбо до головного жерця. — Ти бачив біле листя Андо?
Арикі скривив губи, зажував беззубим ротом, але нічого не сказав. З усього було видно, що захисна промова вождя була йому неприємна. Проте він швидко оволодів собою і, піднісши високо суху руку, певно для того, щоб привернути загальну увагу, промовив: