– Стривайте! Павле Петровичу! Сядьте, будь ласка! – Рустем м’яко, але впевнено всадовив начальника
назад за його робочий стіл, і той послухався, розуміючи, що силоміць нічого з ним не вдіє, доведеться домовлятися. – Послухайте мене, – вів він далі, – я вже тут і маю виконати свою роботу. Якщо ви мені розповісте всю історію, нічого для вас не зміниться. І якщо я… – Рустем скептично посміхнувся, хоча тривога поліцейського збудила в ньому приглушений страх, – якщо я маю зникнути, то це станеться
в будь-якому випадку. Але! Якщо допоможете мені, то виявите себе як значно кращий начальник, ніж ваш попередник! Може, й на посаді вас підвищать, а там, гляди, й на пенсію не потрібно буде поспішати, адже путі Господні невідомі! Попрацюєте ще на гарній посаді. Та й пенсія буде вища. – Рустем заговорив упевненіше, відчуваючи, що спіймав начальника поліції на гачок. – Врешті-решт, і я не абихто! І не такі справи розплутував! Невже ви вважаєте цю справу складнішою за ті, що показують по телевізору?