Панна квітів

– Ходімо зі мною, сестро, – сказала Синьокоса, – Буду просити в сестри, щоб звільнила тобі місце. Посидиш хоч тиждень на троні, і я зміню тебе, бо моя вже пора.

На те вклонилася чемненько Зеленокоса.

– Хай буде так, як ти сказала, – мовила любо, – Хай

живе світ і ми в ньому! Царюй, моя сестро!

І вони пішли по білій стежці, попереду Літо ступало в яскравих шатах, і там, де проходило воно, зацвітала земля.

Синьоока ще здалеку побачила трон і насуплену Зиму на ньому, побачила хлопців Холодних Вітрів, котрі і на її прихід задули в крижані труби. Здригнулася вона мимовільно.

– Гей ви! – прохрипіла Зима, – Чого прийшли? Чи ж

не знаєте закону, що тільки одна з вас може мене змінювати? Що задумали супроти мене, лихоємиці?

– Лихо задумали, лихо задумали! – прокричав Чорний

Птах.

Подивилися сестри на ту із Чорним Птахом на плечі і згукнули здивовано: ледве її впізнали. Коси Зими були білі й раніше, але тепер їх сивина уже побила, а обличчя потьмяніло.

– Чого мовчите? – каркнула голосом Чорного Птаха Зима, – Це я у вас запитала, цариця світова, отож і відповісти мусите незагайно!

– Доброго дня, люба сестро! Вже пора й мені панувати.

– Який тепер місяць? – запитала Зима.

– Кінець травня, сестро!

– Хай та Зелена йде спати, а ти приходь наприкінці червня.

Тоді виступила з-за спини Літа Весна й промовила сміливо:

– Але ж, сестро, озирнися навколо. Всю землю снігом та кригою покрито, і не росте на ній ані росточок.

– А мені що? – спитала Зима.

– А те, що землю і все живе зневажаєш. Ти нас, сестро, нівечиш…

– Немає мені до того діла, – сказала Зима, – Я царюю, а більше що треба знати?

– Ти й себе нівечиш, сестро! – крикнула розпачливо Зеленокоса і, вихопивши дзеркальце, раптом простягла його Білокосій, – На, глянь, що з тобою зробилося!

Але в цей момент зірвався з плеча Білокосої Чорний Птах і впав на ту простягнуту з люстерком руку, вихопив блискуче скло і брязнув ним об лід. І розлетілося дзеркальце на тисячу скалок, а може, це тисячею сліз заплакала Зеленокоса; повернулася вона і поплелася до Блакитного палацу. Поступово спадала з краси, гасли очі її величезні й зелені і блідло лице. Тоді махнули довгими руками Сни й почали літати довкола, майнули білими сувоями, і потяглися за Зеленокосою аж до її Зеленої зали.

Конец ознакомительного фрагмента.