Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)

Лiтак приземлився на аеродромi поблизу Лiвiнгстона. Вченi пересiли у вертолiт i попрямували до вiдомого водоспаду Вiкторiя. Аж у кабiну пасажирiв долiтав потужний шум рiки, що спадає з висоти 110 метрiв. Два потоки понад берегами скутi волею людини i змушенi працювати на її користь. I тiльки середина прекрасного водоспаду залишена в природному виглядi - на втiху туристам, якi приїжджають сюди з усього свiту.

Вертолiт повис у повiтрi над самiсiньким водоспадом. Щiточки-двiрники на вiкнах кабiни тихо поскрипували i з монотонною ретельнiстю витирали краплини вiчного дощу, який далеко круг себе розбризкував бурхливий потiк.

Доктор Заяц задумливо спостерiгав освiтлену мiсяцем захоплюючу картину i пригадував вiдомих мандрiвникiв минулого. Пiд шум води вони мрiяли про майбутнє Африки, про її пробудження, яке сьогоднi вже стало дiйснiстю.

***

У просторiй печерi, що правила за вiтальню, панувало пожвавлення. Всi були схвильованi загадковими вогнями в долинi за згаслим вулканом, пiдземний лабiринт якого став першою оселею робiнзонiв на Квартi.

– Я не згодний з Молодiновою, - жестикулює присадкуватий кремезний Краус.
– Я за те, щоб у сусiднє мiсто вирушити одразу ж, тобто вранцi, як тiльки розвидниться. Хоч дiзнаємось про стан речей. А то будемо повсякчас боятись сюрпризiв з боку квартян. Хто знає, що то за iстоти? Миролюбнi чи ворожi?

Навратiл задивився на настiннi малюнки, якими Вроцлавський i Мадараш прикрасили "вiтальню".

– Я, навпаки, цiлком погоджуюсь з Молодiновою, - задумливо озвався вiн.
– До речi, треба поважати її рiшення, адже ми обрали її керiвником експедицiї. А вона вирiшила правильно. Квартяни в сусiдньому мiстi нам нiяк не заважають. Вiрогiдно, що вони про нас навiть не знають. Не можна дiяти необачно i пiддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як пiдiйти до мiсцевих мешканцiв, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: "Добре слово залiзнi ворота вiдчиняє!" - правда, ця мудрiсть нам тут багато не допоможе, - посмiхнувся вiн.
– Поговори з квартянином, коли його не розумiєш! Найкраще було б За ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнiм побутом i звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.

– Боюсь, що ви не зовсiм правi. I насамперед у тому, що квартяни про нас досi не знають. Вони, безперечно, бачили наш лiтак, коли вiн кружляв над Накритим столом, i таємно нас вiдвiдують. Пригадайте хоча б украденi чашки. Клептоманiя у них, як менi здається, досить поширена хвороба. Гадаю, що вони вкрали також пропелер з вертольота. Слiди на узлiссi говорять про це.

– Хiба це крадiжка?
– палко заперечила Алена.
– Якби ви, Мак-Гардi, на прогулянцi в околицях Пiтсбурга знайшли частину крила мiжпланетного корабля марсiан або навiть наткнулися б на цiлий лiтак, - безперечно, ви хоч що-небудь узяли б з собою. I нiхто не змiг би сказати, що ви це вкрали.

– Цiлком можливо, що наша поява на планетi викликала у квартян велике хвилювання, - зауважив Чан-су.
– Жодна їхня делегацiя нас досi офiцiйно не вiдвiдала. Мабуть, вони бояться i роблять те саме, що хочемо зробити ми: стежать за нами.

– Добре, якщо вони просто бояться виткнути носа з дому!
– встряв у розмову Грубер.
– А що, коли вони мають небезпечну зброю i кого-небудь з нас пiдступно застрелять? Я згоден з Краусом. Найкраще було б, коли б ми добре озброїлись i попрямували у мiсто. Обидва лiтаки хай кружляють над нами - для охорони. Хай квартяни приймають нас дружньо, iнакше ми оголосимо їм вiйну. Коли вже боротьба, то боротьба. Такого вогняного дощу, яким би ми їх покропили, вони ще не бачили!

– Це вже занадто!
– почервонiла Молодiнова.
– Ви в запалi говорите, немов якийсь агресор-iмперiалiст, а не як учений. За яким правом ми б почали вiйну з мiсцевими мешканцями? Ми тут тiльки гостi, - не забувайте про це навiть тодi, коли втрачаєте владу над собою. Хто сiє вiтер, - збирає бурю! Ми прийшли сюди з добрими намiрами, i квартяни це зрозумiють, який би не був їх спосiб мислення...

Мак-Гардi вдав, що так само обурений з слiв Грубера:

– Куди завiв вас страх, Грубер?! Знаю, у вас запальна вдача, але вмiння володiти собою вам не завадило б. Це зрештою смiшно, - пустi фрази, висловленi в нестямi. Хто з нас, - скажiть менi, - хто з нас, людей, якi звiльнились вiд жаху вiйни, серйозно думав би сьогоднi про вiйну?

– Не будемо бiльш про це говорити. Грубер справдi, мабуть, сказав це не подумавши, - намагався заспокоїти товариство Северсон.
– Безперечно, я погоджуюсь, щоб ми тепер дiяли дуже обережно i щоб була посилена нiчна охорона. Не завадило б також час од часу поглядати в напрямку мiста.

– Гаразд. Хто ж добровiльно пiде в охорону?
– запитала Молодiнова.

Всi пiднесли руки.

– Це, здається, трохи бiльше, нiж потрiбно, - засмiялась вона.
– Тодi поступимось насамперед тим, хто боїться квартян. Iз зброєю в руках вони почуватимуть себе безпечнiше, нiж коли спатимуть у лiжках.

– Вiрно, оце - слово!
– вигукнув Краус.
– В охорону тодi пiдемо втрьох: Мак-Гардi, Грубер i я. Згоднi, хлопцi?
– заохочувально глянув вiн на них.

Вони не були в захватi, але погодились, щоб їм не закинули боягузтва. Взяли зброю i пiшли.

– Однак цей Грубер - дика натура, - посмiхнувся Навратiл.
– Всю дорогу прикидався миролюбним ягнятком, i раптом ось таке. "Тиха вода греблi рве", - недарма так кажуть. Мабуть, нерви сплохували. I не дивно: отих вiсiм рокiв даються взнаки нам усiм.
– Вiн махнув рукою.
– Так, всi ми рiзнi... як клавiшi на роялi, - кожен грає свiй тон. Та головне в тому, що всi разом ми створюємо одну гармонiйну мелодiю...

***

До печери вбiг Фратев:

– Тисяча розжарених туманностей i жодної холодної! Нашi колеги нагорi, на "Променi", надто вже нетерплячi. Зараз я з ними розмовляв. Звiстка про освiтлене велике мiсто так захопила їх, що їм уже не подобається в Космосi, Хочуть вниз, до нас. Словом, ми їх повиннi змiнити. Я їм дивуюсь, адже вони там у бiльшiй безпецi, анiж ми. Хiба ми знаємо, який сусiда живе поряд з нами?

– Справдi, вже давно пора їх змiнити, - сказала Молодiнова i звернулась до Навратiла.
– Хай вирiшить жеребок, хто пiде на їхнє мiсце. Що ви на це скажете?

– Безперечно. Я розумiю їхню нетерплячку. Екiпаж лiтака хай вiзьме звiдти iнструменти, котел високого тиску та обладнання лабораторiї. Таким чином, краще буде використано полiт, а цi речi нам дуже потрiбнi. Поки що менi тут випадає, як у тiй приказцi: "Накрий на стiл!
– Нема чим!
– Подавай на стiл!
– Нема чого!
– Тодi прибирай!".

Роздiл VIII

Нiчний похiд

до сусiдiв

– Треба думати про те, що говорите, Грубер!
– накинувся на Грубера Мак-Гардi, як тiльки три нiчнi вартовi спинилися бiля виходу з печери. Надмiру висуваєте рiжки, - глядiть не обпечiться! Не радив би вам зраджувати нас своїм базiканням; з вами може статися те, що й з Дiтрiхсоном.

– Вiдколи це ми "викаємо"?
– спалахнув Грубер.

– Пан Грубер почуває себе вже володарем Кварти i забуває друзiв... А оте вiчне очiкування впливає менi на нерви. Вiсiм рокiв корчити з себе розумненького хлопчика, який слухається матусi, - це понад силу навiть слоновi, а вiн таки силу має!

– Не сварiться, друзi! Грубер вчинив по-дурному, i, сподiваюсь, цього бiльше не буде!
– встряв до суперечки Краус.
– Найголовнiше, що мислячих створiнь, якi нам потрiбнi, виявлено. А ми вже з ними якось упораємось. I з нашими товаришочками також. Радiйте з того, що тут не трапилось так, як на планетi Iкс, що тут ми не гуляємо кладовищем пiсля атомної вiйни... Грубер має рацiю тiльки в одному: не можна даремно гаяти часу, треба дiяти. Зброю маємо, тож рушаймо в мiсто як делегацiя нашої експедицiї.