Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)

Море розбушувалось. Величезнi хвилi, набiгаючи на берег, настирливо били об стiни лiтака, який зачепився поплавками за кущi. Вiтер вив i лютував. Небом хрест-навхрест, освiтлюючи його, як ракети, з громовим гуркотом лiтали вогненнi кулi.

Об стiни лiтака розбивались все новi й новi хвилi. Мандрiвникiв кидало в кабiнi з боку на бiк; вони судорожно хапались за предмети. А "Стрiла", як на диво, все ще витримувала натиск.

– Наш вертолiт!
– вигукнув у розпачi Северсон.
– Та вiн же...

Слова застряли у нього в горлi. Недалеко вiд лiтака з шаленим гуркотом розiрвалась куляста блискавка неймовiрної яскравостi.

Мандрiвники знепритомнiли.

Коли вони прийшли до пам'ятi, навколо було тихо. На обрiї знов зловiсно сяяла Проксима, а в її сяйвi червонувато поблискував на березi мокрий пiсок.

Роздiл IV

Першi

кроки

– Це можна назвати хрещенням вогнем. Небезпечний фейєрверк!
– похмуро сказав Северсон.

– Так...
– нахилившись до вiкна, академiк Навратiл уважно вивчав темне небо.
– Все заспокоїлось, проте краще лишитись у лiтаку. Якщо буря налетить знову, все може скiнчитися значно гiрше.

– Але як там нашi прилади та вертолiт?.. Дозвольте пiти подивитись.

– Нi, краще почекаємо до ранку, - заперечив Навратiл.

Грубер страдницьки посмiхнувся:

– До ранку?.. А як довго триватиме нiч?.. Хiба ми знаємо, коли яке сонце сходить, а коли заходить? В календарi тут коїтиметься таке, як у божевiльнi!

– Ви торкнулись дуже важливого питання, - серйозно сказав Навратiл. Нам справдi треба якнайшвидше скласти календар на майбутнє. Це не так просто, як на Землi, бо тут тривалiсть днiв i ночей, в залежностi вiд розташування усiх трьох сонць, безперервно змiнюватиметься, а це, безумовно, матиме великий вплив i на погоду. Несподiванi атмосфернi змiни для нас найнебезпечнiшi. Ми повиннi якомога швидше органiзувати на Квартi кiлька метеорологiчних станцiй, щоб передбачити погоду.

– Мабуть, є ще невiдкладнiше завдання: побудувати десь тут бiльш зручне i безпечне примiщення, анiж наша "Стрiла", - заперечила Алена Свозилова.
– Нам дуже пощастило, що вона не розбилась пiд час бурi.

– Стривайте, стривайте!
– пробурчав Краус.
– Я ще не скiнчив огляду.

Зелений вогник на пультi управлiння свiдчив, що реактор працює. Однак ракетнi двигуни мовчали, що не робив Краус.

– Тiльки цього ще нам бракувало!
– сказав вiн пригнiчено й похнюпив голову.

– Ну, не занепадайте духом!
– пiдбадьорював Навратiл засмучених супутникiв.
– Можливо, пошкодження вдасться легко усунути. Завтра буде виднiше!

Сiла за обрiй i червона Проксима. Все узбережжя потонуло в темрявi ночi. Сяк-так вмостившись на крiслах, мандрiвники поснули.

Коли за дальнiми горами зарожевiла ранкова зоря, професор Мадараш прокинувся. Вiн напружено очiкував, яке з свiтил випливе на небозвiд першим.

В пишному сяйвi з'явилось найбiльше й найяскравiше сонце - Альфа Центавра А.

Мадараш обережно вiдчинив дверцята i з хвилину уважно прислухався... Тихо-тихiсiнько... На Землi радiсно зустрiчає схiд Сонця пташиний спiв, а тут мертво, як у домовинi... Яка гнiтюча тиша!

Погляд Мадараша впав на пiщану мiлину. Вся вона була вкрита жовто-зеленими в'ялими водоростями... а вiд недобудованого вертольота не лишилося й слiду!

Забувши про все на свiтi, вчений стрибнув з лiтака на пiсок i помчав до того мiсця, де вчора стояла тимчасова лабораторiя. Але там нiчого не було.

"Може, ящики та апаратуру занесло пiском?" - спало раптом йому на думку. Вiн розсунув товстий шар водоростей i почав розгрiбати мокрий пiсок. Викопав чималу яму, але нiчого не знайшов.

"А може, це не тут, а ближче до моря?" - Мадараш знову взявся до роботи, але все було марно.

– А, ось де вiн!
– раптом пролунав голос Северсона.
– Ми вас шукаємо скрiзь, а ви ховаєтесь у пiсок, немов страус. Чи, може, ви хочете знайти вертолiт?

Мадараш пiдвiв голову:

– Тут не до жартiв, Северсон!

– А погляньте на узлiсся, чи не стане вам веселiше?

Мадараш швидко обернувся. Серед кущiв Краус i Грубер лазили по якомусь предмету, густо обплутаному лiанами.

– Наш любий вертолiт так вдало замаскувався, що ми насилу розрiзнили його вiд кущiв!
– засмiявся Северсон.
– Де-небудь поблизу вiд нього, мабуть, знайдемо й ящики.

– Цiлком можливо, - кивнув Мадараш, не припиняючи роботи.
– Вертолiт i ящики хвилi могли занести аж у джунглi. Але апарати... Надто вони маленькi та важкi. Гадаю, що гребусь тут немарно.

Северсон поплескав Мадараша по спинi:

– Це правда. "Навiть курча недаремно гребеться!" - як каже Навратiл. Але зараз ви все це облиште, ходiмо снiдати.

***

– Вертолiт загалом не пошкоджено, - повiдомив Краус, заходячи до лiтака.
– Бiльшiсть ящикiв ми також вiдшукали. Не вистачає тiльки одного. Що в ньому було, зараз дiзнаємось - Грубер саме перевiряє за списком.

Нарештi повернувся до "Стрiли" й Грубер. Вже з виразу його обличчя можна було судити, що вiн несе недобру звiстку.

– Я сподiвався знайти найголовнiше - пропелер... Ну, i...
– Грубер безнадiйно махнув рукою.
– Ящик я справдi вiдшукав: якимсь чином його занесло аж на дерево. Але в ньому - нi дна, нi кришки. А пiд деревом нiчого... Ходiмте зi мною, може, я погано дивився.

Тепер уже всi гуртом оглянули мiсце, де було знайдено останнiй ящик,лазили на дерева, розгортали й трусили кущi - i все марно.

– Дивiться, дивiться!
– вигукнула Алена, нахиляючись до землi.

На м'якiй глинi виднiлись свiжi слiди якоїсь тварини. Вона явно ходила на двох ногах, i на кожнiй мала по чотири пальцi.

– Ходiмте по слiдах! Не виключено, що їх лишила якась вища iстота, можливо, мислячий мешканець Кварти.

Вона одразу ж подалась у похмурий пралiс. За нею - Северсон.

– Куди ви?
– затримав їх Навратiл.
– Для подорожi в джунглi треба озброїтись, з голими руками вирушати туди не можна. Крiм того, всiм iти не варто, треба комусь подбати про "Стрiлу"... До того ж Алена повинна дослiдити тутешню рослиннiсть. Не забувайте, що нам треба якнайшвидше знайти будь-якi джерела харчування.