По багряному сліду

А тепер виникало найголовніше питання: де шукати причину вбивства? Зрозуміло, що не в грабежі, бо нічого не взято. В такому разі тут були політичні мотиви чи замішана жінка? Ось яке питання стояло переді мною. З самого початку я схилявся до того, що причиною тут є жінка. Політичні вбивці зроблять своє і тікають. А це вбивство, навпаки, було добре обмірковане. Злочинець залишив сліди по всій кімнаті, отже, він був там довгий час. Така методична помста може бути викликана тільки особистою кривдою, а не політичними причинами. Коли було виявлено напис на стіні, я ще більше став схилятися до цієї думки. Мені було ясно, що це зроблено для омани. А коли знайшовся перстень, то все стало на своє місце. Ясно, що вбивця скористався перснем, щоб нагадати своїй жертві. про якусь жінку, якої, можливо, не було вже на світі. Тому я й спитав Грегсона, чи не запрошував він у своїй телеграмі до Клівленда якихось подробиць з минулого містера Дреббера. Він відповів, як ви пригадуєте, негативно.

Потім я почав уважно оглядати кімнату і переконався, що моє припущення про зріст убивці було правильне. Крім того, я звернув увагу на довжину його нігтів і на тріхінопольську сигару. Ніяких слідів боротьби не було, отже кров, розбризкана на підлозі, потекла з носа вбивці, коли він розхвилювався. Я помітив, що сліди крові збігалися з слідами його ніг. Рідко в якої людини сильний гнів або хвилювання супроводяться такою кровотечею, хіба що це людина повнокровна. Звідси я дозволив собі зробити висновок, що злочинець був сильний, червонощокий. Ми вже мали нагоду переконатися, що я зміркував правильно.

Залишивши будинок, я зайнявся саме тим, чим Грегсон знехтував. Я телеграфував начальникові поліції в Клівленді, обмеживши свої запитання обставинами, зв'язаними з одруженням Еноха Дреббера. Відповідь з'ясувала все. Мені повідомили, що Дреббер уже апелював до закону, просячи захистити його від давнього суперника, якогось Джефферсона Гоупа, і що цей Гоуп перебуває тепер у Європі. Було зрозуміло, що я тримаю ключ до цієї таємниці в своїх руках і що мені лишається тільки арештувати вбивцю. Я догадався, що чоловік, який зайшов до будинку з Дреббером, був не хто інший, як той, що привіз його кебом. Сліди на дорозі показували, що кінь бродив сюди й туди, а це було б неможливо, якби хтось доглядав за ним. А де ж міг бути візник, як не в будинку? Знов-таки було б абсурдно припускати, що людина при здоровому розумі вчинила б заздалегідь обміркований злочин на очах у третьої особи, яка напевне її виказала б. А тепер уявімо собі, що хтось переслідує когось у Лондоні. Що можна придумати кращого, як стати візником? Усі ці міркування привели мене до неминучого висновку, що Джефферсона Гоупа треба шукати серед візників столиці. Коли він був візником, то чому б йому не бути ним і досі? Навпаки, з його погляду несподівана зміна професії привернула б до нього увагу. Отже, хоч короткий час він мусив працювати на старому місці. Не було ніяких підстав припускати, щоб він жив під чужим ім'ям. Для чого б йому міняти своє ім'я в країні, де ніхто й так його не знає? Тоді я організував свій корпус детективів із безпритульників і посилав їх до всіх власників кебів у Лондоні па розшуки потрібної мені людини. Яких успіхів вони досягли і як швидко я цим скористайся, ви добре знаєте. Вбивство Стенгерсона було цілком несподіваним, але навряд чи йому можна було запобігти. Завдяки цій історії, як вам відомо, я заволодів пілюлями, про існування яких догадувався. Як бачите, тут був довгий ланцюг логічних висновків без розриву і без слабкого місця.

— Просто дивовижно! — вигукнув я. — Ваші заслуги повинні бути визнані прилюдно. Ви мусите опублікувати звіт про цю історію. Якщо ви цього не зробите, я зроблю за вас…

— Можете робити як вам до вподоби, докторе, — відповів він. — Ось маєте, — подав він свіжий номер газети. — Погляньте!

Замітка, на яку він показав, присвячувалася цін історії.

«Через несподівану смерть Джефферсона Гоупа, якого підозрівали у вбивстві містера Еноха Дреббера і містера Джозефа Стенгерсона, — говорилося в ній, — публіка втратила можливість стежити за розглядом сенсаційної справи. Подробиці цієї історії, мабуть, ніколи не будуть відомі, хоч ми дізналися з авторитетних джерел, що злочин був наслідком давньої і романтичної ворожнечі, в якій замішані кохання і мормонство. Здається, що обидві жертви в молоді роки належали до «Святих останніх днів», а Гоуп, який вмер у тюрмі, походить також із Солт Лейк Сіті. Якщо ця справа тим і скінчиться, то вона принаймні показує майстерність нашої поліції розшуку і навчить усіх чужинців зводити свої рахунки вдома і не переносити їх на британську землю. Тепер уже ні для кого не секрет, що вся заслуга у виявленні і впійманні злочинця належить відомим співробітникам Скотленд-Ярду містеру Лестрейду і містеру Грегсону. Вбивцю арештовано в квартирі якогось містера Шерлока Холмса, що й сам, як любитель, виявив певний талант детектива. Можна сподіватися, що з такими вчителями він і сам згодом досягне в якійсь мірі їхньої майстерності. Як гадають, за виявлені послуги обом агентам будуть вручені грамоти».

— Хіба я не говорив вам про це з самого початку? — вигукнув Шерлок Холмс і засміявся. — От і весь результат наших розшуків по багряному сліду: грамоти Грегсону і Лестрейду.

— Не турбуйтесь, — відповів я. — Всі факти у мене в щоденнику, і публіка їх знатиме. А тимчасом ви мусите втішатися усвідомленням власного успіху, як той римський скнара:

Populas me sibilat, at mihi plaudo Ipse domi simul ac nummos contemplar in arca. ^[20]