По живу і мертву воду

— Хто б міг подумати? У цього пана Герасимчука така вульгарна фізіономія, а дивіться — літератор!

— Ніякий він не літератор, — буркнув Хауссер. — Пройдисвіт.

— Але ж написано, я б сказала, не без талану.

— Ще б пак! Цей шахрай підсунув нам трохи скорочене й змінене послання уніатського митрополита Андрія Шептицького.

— Он як! — щиро здивувалася дівчина. — Але що нам перешкоджає поставити підпис митрополита? Це було б солідно.

— Не можна. Митрополит Шептицький — глава уніатської, греко-католицької церкви. Його вплив розповсюджується серед населення Галичини. На території Волині, яка належала раніше до Росії, мешкають в основному православні.

— Можна без підпису. Врешті-решт для нас не має значення, хто автор, митрополит чи оцей пан Герасимчук.

— У нас немає паперу на всілякі дурниці, — похмуро відповів Хауссер, — незабаром усі газети доведеться друкувати на сірому обгортковому папері.

— Дуже жаль. Я думаю, що пан Герасимчук має рацію, такі палкі слова духовного пастиря багато молодих людей справді носило б біля серця. Непогана психологічна підготовка…

— Не дуже, — заперечив радник. — Послання Шептицького було надруковане у Львові на прекрасному рожевому папері. Ви знаєте, як повелися з тими посланнями оці брудні свині? Вони в дорозі підтирали ними зади. Пробачте… Колія залізниці була встелена тими рожевими папірцями.

— Гадаю, що ви перебільшуєте, — посміхнулася Оксана. — Це могли робити тільки хулігани. Я переконана, що послання, яке написано так сердечно й майстерно, відіграло б певну роль, принесло б користь, нахилило б багатьох до покірності й послушенства.

— Ви могли б бути дійсно хорошою помічницею, пані Єво, — посміхнувся Хауссер, — Ви швидко схоплюєте і відчуваєте психологію.

— Саме тому я й запропонувала вам свої послуги…

Оксана йшла поруч з радником, вигляд у неї був поважний, діловитий, праву руку вона тримала в кишені жакета.

Решту дня дівчина провела за читанням газет і коли наткнулася на нарис Марії Чайки, в якому захоплено розповідалося про те, з яким гарячим бажанням свідома українська молодь їде до Німеччини, вирішила відвідати журналістку.

В кімнаті Марії було накурено, на столі лежали списані сторінки з багатьма перекресленими й виправленими рядками. Незважаючи на солодкувату люб’язність, з якою журналістка зустріла Оксану, було помітно, що вона незадоволена відвідинами дівчини, яка перешкодила їй працювати.

— Пробачте, Маріє, я на хвилинку. Я можу вільно розмовляти українською мовою, але не дуже міцно себе почуваю в правописі. Якщо можна, то прочитайте оцей невеличкий твір і виправте помилки. Буду вам дуже, дуже вдячна.

Журналістка взяла рукопис, закурила й почала читати, тримаючи ручку напоготові. Виправляти їй нічого не довелося, але чим далі читала вона рукопис, обличчя її ставало все похмурішим. Вона, відразу ж упізнала автора.

— Відносно граматики — все правильно, — сказала Марія. — Це послання митрополита Шептицького. Що ви збираєтесь робити з ним?

— Ми надрукуємо його на рожевому папері й будемо роздавати українським робітникам, які їдуть до Німеччини.

Журналістка пильно глянула на помічницю радника й промовила з викликом:

— Було б краще, Єво, коли б ви замість рожевих папірців давали їм у дорозі по мисці гарячого супу й кусню хліба.

— Це ідея! — Оксана вдала, що дуже зраділа зауваженню журналістки. — Не знаю, як відносно гарячого супу, але разом з посланням можна буде видавані по бутерброду. Ну, хоча б з повидлом. — І вона закінчила, дуже задоволена собою — Такий маленький-маленький бутерброд з повидлом. Це ви добре нам порадили — духовний харч буде немовби зміцнений матеріальним. Такі речі залишаються в пам’яті. Правда?

У Марії округлились очі, ніздрі затремтіли. Оксана невинно дивилася на неї і цей погляд обеззброював. Марія, здається, вирішила, що має справу з наївним дурненьким дівчиськом, відповіла сумно:

— Бутерброди не поможуть, послання теж. Ви погано поводитесь з українськими робітниками, погано годуєте їх. У нас є таке прислів’я: молоко в корови на язиці. Для того, щоб робітники добре працювали, їх треба добре годувати.

— Як? — здивувалася Оксана, — Це кажете ви? Дивно… Я щойно читала в газеті вашу статтю, Маріє. Чудова стаття! В Німеччині ваші молоді люди прилучаються до культури, набувають різних спеціальностей, ставлення до них краще, ніж до робітників інших національностей. Харчування, враховуючи воєнний час, цілком можливе. Я просто раділа, коли читала. Не розумію…

Обличчя журналістки почало густіше й густіше червоніти. Марія всунула до рота сигарету, поспішно прикурила й зробила глибоку затяжку.

— Так, я це написала… — твердо, з якимось внутрішнім зусиллям промовила вона. — Повинна була написати.

— Не розумію! — Оксана зобразила на своєму обличчі цілковиту розгубленість. — Як же так? Скажіть, це правда, ви це точно знаєте, що з вашими робітниками в Німеччині погано поводяться, зле їх годують? Я з цими питаннями не стикалась. Думаю… Ваша стаття… там усе так гарно описано.

Марія закашлялась. Кашель був сухий, різкий. Обличчя почервоніло, на скронях проступили сині вени. Здається, Марія була дуже хвора. Нарешті їй стало легше, вона сплюнула в хустинку, мигцем поглянула на неї й затиснула в кулаці.

— Вам, мабуть, не слід багато курити? — співчутливо сказала Оксана.

Журналістка зневажливо махнула рукою, криво посміхнулась.

— Дурниці! Просто потрапила до горла крихітка тютюну. Не звертайте уваги… Ви багато дечого не розумієте, Єво. Є політичні міркування. Мене ніхто, чуєте, ніхто не може звинуватити за те, що я написала цей проклятий нарис, хоч я сама червонію за нього. Але більше так писати не буду. Не буду! Я взагалі не буду писати до цієї газети.

— Але ж чому?

— Такі політичні міркування. — Марія раптом лукаво підморгнула співбесідниці. — Становище змінилося.

Їх розмова урвалася з приходом нареченого Марії. Він лише вклонився Оксані, міцно стуливши губи, сів на стільця. Оксана хотіла зразу ж піти, але журналістка затримала її. Марія була зворушена, очі в неї блищали, вона якось умить погарнішала.

— Знаєш, Петрусю, — сказала вона, взявши Оксану за руку. — Я вирішила кинути роботу в газеті. Досить! Треба взятися за те, що принесе більше користі.