Подорож Досвітнього мандрівника

Коли сонце піднімалось, панорама гірського пасма потойбіч зблідла і врешті-решт остаточно зникла. Велика хвиля залишилась, але за нею було видно лише блакитне небо.

Діти вийшли з човна і пішли по воді — не в напрямку хвилі, а на південь, залишаючи водну стіну по ліву руку. Я не зміг би сказати, чому вони так зробили: це було їхнє призначення. І хоча на борту «Досвітнього Мандрівника» вони почувалися, та й були, дуже дорослими, тепер щось змінилось. Вони взялися за руки, прошкуючи через лілійні поля. Вони забули про втому. Вода була теплою і з кожним кроком міліла. Нарешті вони опинилися на сухому піску, потім на травою — на розлогій рівнині з чудовою коротенькою травою, що росла майже на рівні Срібного Моря й ідеально гладенько простяглась у всіх напрямках.

Коли перебуваєш на такій ідеально пласкій рівнині, завжди здається, що попереду небо опускається, щоби з’єднатися з травою. Так було й тепер. Однак, йдучи отак собі зеленою рівниною, вони відчули, що тут небо справді опускається і з’єднується з землею. Перед ними виросла блакитна стіна — дуже світла, але справжня й масивна, що більше нагадувала скло, ніж щось інше. Незабаром вони переконалися в цьому.

Але між ними та підніжжям неба на зеленій траві лежало щось аж настільки сліпучо біле, що навіть їхні соколині очі ледь могли на це дивитись. Вони підійшли ближче і побачили біле ягня.

— Ходіть, сніданок чекає, - сказало ягня своїм солодким, молочним голосом.

Лише тепер вони помітили серед трави вогнище, на якому пеклася риба. Вони сіли і їли цю рибу, вперше за багато днів відчуваючи голод. І це була найкраща їжа, яку вони коли-небудь куштували.

— Скажи-но, ягнятку, — запитала Люсі, - чи сюдою веде дорога до Країни Аслана?

Не для вас, — відповіло ягня. — Для вас двері до Країни Аслана лежать у вашому власному світі.

— Що?! — закричав Едмунд. — То з нашого світу теж є дорога до Країни Аслана?

— До моєї країни можна дістатися з будь-якого світу, — сказало ягня, і після цих слів його білосніжність розквітла темним золотом, розміри раптово змінились і воно стало самим Асланом, який височів над ними і розсіював світло з пломенистої гриви.

— Ох, Аслане, — сказала Люсі, - чи ти розповіси нам, як дістатися твоєї країни з нашого світу?

— Я розповідатиму вам про це постійно, — сказав Аслан. — Але не скажу, наскільки довгим чи коротким буде цей шлях. Скажу вам лишень, що він пролягає через річку. Але не бійтеся цього, бо я — Великий Будівничий Мостів. А тепер ходіть, я відчиню небесні ворота і відправлю вас додому.

— Аслане, я маю до тебе прохання, — сказала Люсі. — Поки ми не пішли, скажи нам, коли ми знову повернемось до Нарнії? Прошу тебе, Аслане. І… ох, зроби так, щоб ми цього довго не чекали.

— Найдорожча моя, — сказав м’яко Аслан, — ти і твій брат уже ніколи не повернетесь до Нарнії.

— Ох, Аслане! — закричали одночасно Едмунд і Люсі голосами, сповненими розпачу.

— Ви вже надто дорослі, - сказав Аслан, — і тепер мусите бути ближчими до свого світу.

— Ти ж знаєш, що тут мова не про Нарнію, — плакала Люсі. — Тут мова про тебе. Ми не зустрінемось більше з тобою. Як нам тепер жити, якщо ми вже ніколи з тобою не стрінемось?

— Люба, але ж ми зустрінемось, — відповів Аслан.

— Чи ти… чи ти там також живеш? — запитав Едмунд.

— Живу, — відповів Аслан. — Але там я ношу інше ім’я. І ви повинні мене упізнати за цим іменем. Саме тому вам дозволили відвідати Нарнію. Завдяки тому, що ви трохи пізнали мене тут, вам буде простіше віднайти мене там.

— Чи Юстас теж сюди ніколи не повернеться? — запитала Люсі.

— Дитя моє, - сказав Аслан, — хіба ти справді хочеш про це знати? Ходіть, я відчиню вам браму в небі.

А потім все відбулося водномить: розійшлась, немов лаштунки, блакитна стіна, звідкись з неба линуло тривожне біле світло, діти відчули дотик Асланової гриви і його поцілунок на чолі, а потім — повернення до спальні в домі тітки Альберти в Кембриджі.

Варто ще лишень додати два моменти. Один стосується подальшої долі «Досвітнього Мандрівника». Каспіян і його люди безпечно дісталися острова Раманду, а троє лордів пробудилися з зачарованого сну. Каспіян одружився з дочкою Раманду, і з нею врешті-решт повернувся до Нарнії, де залишилась велика королева — бабуся і мама славетних королів. Другий момент стосується Юстаса. Незабаром усі з подивом відзначили, що він змінився на краще і людям було «важко повірити, що це той самий хлопець». Так здалося всім — крім тітки Альберти, яка сказала, що він став страшенно простацьким і нудним і що це, напевно, наслідок кепського впливу отих Певенсів.