Полонені Білої пустелі

Тепер він опинився майже біля самих горбів; підступи до них були витикані невисокими гострими скелями, між якими громадилися, утворюючи заплутаний лабіринт, потрощені валуни. Джеймі вже не бачив ані санок, ані звіра, на якого полював. Втративши орієнтацію, він вирішив був, що треба вилізти на яку-небудь вершину й оглянути місцевість, — і цю мить почув віддалений крик.

Джеймі здалося, що він упізнав Авасінів голос, і здалося також, що він чує виття собак. Але всі ці звуки були надто слабкі, і він не мав певності, що не помиляється.

Хлопець повернувся й побіг назад, до високої скелі, повз яку допіру пройшов. Ціною неабияких зусиль йому пощастило нарешті видряпатися на неї, і, вхопившись обома руками за її верхівку, Джеймі окинув поглядом місцевість на сході.

Він побачив санки на снігу, маленькі, мов іграшкові. І маленьку фігурку Авасіна — він тікав геть від санок. А за ним, на невеликій відстані од нього, гнався звір. Коли Джеймі побачив його, у нього похололо на серці. Це був ведмідь, до того ж ведмідь небачених розмірів. Поряд із цим величезним, мов буйвол, хижаком, індіянин видавався ліліпутом.

Нажаханий побаченим, Джеймі навіть не помітив двох собак, вільних од упряжі, що наздоганяли ззаду ведмедя. Хлопець наполовину скотився, наполовину збіг з верхівки стрімчака і помчав на схід. Одна думка безнастанно пульсувала в його мозку: рушницю мав він, а в Авасіна був тільки лук, за даних обставин майже ні до чого не придатний!

Джеймі біг так, як ще не бігав ніколи в житті. Легені йому мало не розривалися, серце, здавалось, от-от вискочить з грудей. Один раз він спіткнувся й упав долілиць, тільки чудом не втративши притомність. Та за мить він уже знову був на ногах і знову мчав уперед, його втомлені ноги відштовхувалися від снігу, неначе заіржавілі поршні, в голові паморочилося так, що він майже нічого не бачив.

Йому здавалось, що минуло кілька годин, перш ніж він подолав останню скелясту відногу й збіг униз протилежним її схилом. Ось і санки — за кілька сотень кроків од нього. На мить його оглушив надривний гавкіт собак. Мов у тумані, Джеймі побачив, що одна лайка поранена й намагається одповзти геть від величезного ведмедя, а друга відчайдушно нападає на чудовисько, аби відвернути його увагу до себе.

Авасін бігає кружка, а ведмідь от-от його; вхопить. Джеймі спробував був крикнути, але легені йому боліли так, наче в них було повно битого скла. З його уст вихопився тільки хрипкий зойк, але й цього було досить. Авасін обернувся, побачив друга й щодуху припустив до нього.

Індіянин упіймав Джеймі за руку, коли той поточився й упав.

— Рушниця! — прошепотів Джеймі, втрачаючи свідомість. — Візьми рушницю!

Великі чорні хвилі непритомності зімкнулися над ним. Але тонучи в них, він ще встиг почути гуркіт пострілу, за яким майже зразу пролунали ще три; відтак темрява остаточно здолала його, і Джеймі вже більше не чув нічого.

Опритомнівши, він побачив, що лежить на одному спальному мішку, дбайливо вкритий, другим, біля багаття, яке яскраво палало. Вогнище бурхало на тлі нічної темряви, а в небі мерехтіло північне сяйво. Кожен віддих Джеймі оддавався болем у грудях. Він спробував перевернутися на бік. Поряд з ним щось заворушилося, і великий червоний язик лизнув його обличчя. Це був Ікло. Він лежав поряд, на спальному мішку, зібгавшись калачиком.

Авасін, що сидів навпочіпки перед вогнищем, помітив цей рух і подивився на Джеймі. На обличчі індіянина відбилося полегшення. Він широко всміхнувся й сказав:

— А я все жду, коли ж ти почнеш розпитувати мене. Суп уже вариться. Але сперш подивись на свій новий матрац.

Кривлячися з болю, Джеймі повернув голову. Під спальним мішком, на якому він лежав, була розстелена величезна шкура з грубим коричневим хутром. Розміри її були такі, що вона вільно застелила б долівку великого намету. Джеймі зачудовано помацав хутро. Яке ж воно довге! Не коротше, либонь, за волосся на його власній голові.

В цю мить Авасін підійшов до нього з бляшанкою, по вінця повною густого м'ясного бульйону.

— Випий, і тобі зразу ж полегшає, — бадьорим голосом сказав він. — Знаєш, це просто чудо, що ти не віддав богові душу. Бігаючи в таку холоднечу, можна запросто відморозити собі легені. Як ти почуваєшся?

Хоч Авасін говорив весело, в душі він був глибоко стривожений. Він знав, що люди гинули, наковтавшись морозного арктичного повітря.

Джеймі спробував усміхнутись.

— Болить у грудях, — відповів він. І спитав: — То що ж сталося?

Зрадівши, що Джеймі подав нарешті голос, Авасін охоче почав розповідати про свій бій з ведмедем:

— Коли ти зник з очей, я вирішив перейти на інше, зручніше для спостереження місце. Я йшов попереду, собаки — за мною. Раптом вони почали гарчати. Я подумав, що вони, мабуть, просто збуджені. Нарешті Ікло завив. Я обернувся, щоб заспокоїти його, боячись, що він сполохає тобі здобич. І в цю мить побачив ведмедя! Він був не більш як за чверть милі від мене — біг чвалом з підвітряного боку. Видно, він учув запах м'яса, що лежало на санках.

З переляку я наче до місця прикипів. Ведмідь звівся на задні лапи. Собаки мов збожеволіли. Я загорлав: «Джеймі!» Але тут ведмідь пирхнув, опустився на всі чотири лапи й кинувся до нас. В упряжі собаки нізащо не втекли б від нього, тому я перерізав посторонки, звільнив їх і припустив геть. Я сподівався, що ведмідь зупиниться коло санок почне їсти м'ясо.

Але він не зупинився! Він гнався за мною і вже наздоганяв. Я почув, як собаки зняли страшенний гавкіт.

Нарешті я видихся, зупинився й озирнувся. Ведмідь стояв на задніх лапах, а собаки кидалися на нього. Ти ж знаєш — наші лайки не карлики, але поряд з тим ведмедем вони були, мов миші проти лисиці!

Джеймі, схвильований розповіддю, навіть забув про біль у грудях і сів.

— А що було потім? — спитав він хрипко.

— Собаки зупинили ведмедя, — повів далі Авасін, — але я знав, що надовго затримати його вони не зможуть, що за кілька хвилин він порішить їх обох. Тоді я побіг назад, але ведмідь навіть не глянув у мій бік — гадав, мабуть, що від мене йому не загрожує ніяка небезпека. Наблизившись, я почав стріляти з лука. Перша стріла, напевно, влучила йому в лапу, але він навіть не почухався.

А потім він з розмаху зачепив лапою Еюскімо, і вона підлетіла в повітря, мов сніжка, а коли впала, то ще три рази перекинулася. Тоді Ікло зовсім оскаженів. Він вчепився у ведмедя ззаду й просто завис на ньому. Я тим часом випустив усі стріли й у відчаї не знав, що робити далі, коли раптом з'явився ти.

Ну, а потім уже все було просто. Я вихопив з твоїх рук рушницю й відкрив вогонь.

Хоч який дужий був цей ведмідь, та встояти перед кулями він не міг. Він опустився на передні лапи, кинувся був до мене, та нараз зупинився, начебто здивований, і повалився на сніг.