Повісті та оповідання, драматичні твори

Як нічого про те сказать;

Плесніть, панове мої милі!

Оттак, оттак!

ФИНАЛ

Поки добра иа світі ждати,

Все.

Так нам оттут хіба дрімати?

Ану! почнем лишень гуляти! Горілка є, музика гра.

Дівчата! Нуте танцьовати!

Трара-рара, трара-рара.

Общие танцы.

ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК

Комедия в пяти действиях

ДЕЙСТВУЮЩИЕ

Кирило Петрович Шпак — помещик.

Фенна Степановна — жена его.

ГІрисинька — дочь их

Тимофей Кондратьев ич Лопуцьковский — жених ее.

Осип Прокопович Опецковски й—приезжий помещик.

Аграфена Семеновна — жена его.

Э в ж е II и — дочь их.

Иван Семенович Скворцов — капитан, квартирующий с командою в деревне Шпака.

Шельменко — денщик его.

М о т р я — горничная Фенны Степановны.

Ключница, лакеи, кучера и другие слуги и служанки Шпака.

Гости, мужчины, женщины, дети с корми' лицами, няньками и т. под.

Действие в Малороссии, в деревне Шпака.

ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ

Простой, без всяких украшений сад: кое-где большие ветвистые деревья; под ними деревянные некрашеные скамейки. Из-за деревьев виден

господский дом.

ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

Скворцов (сидит под деревом и читает книгу, потом [говорит]).Посланный мой нейдет... Какое нетерпение!.. (Читает.)Видно по всему, что доступ труден, когда уже и Шельменко не может пробраться. (Читает и потом, бросив книгу, встает.)Как бы огорчился дядя, если бы узнал, что генеральскому племяннику отказали... И где же? в Малороссии!.. Он верить не хочет, чтобы могли быть здесь порядочные люди... Однако ж отказали!.. Увезти бы, и конец делу. Посердятся, да н простят, а я буду с состоянием. 1 Ірпсииька, право, очень мила; имеет странности, по я, женясь, с моими кузинами ее перевоспитаю... Она добра, любит меня, капризов не пм< ⁴ет, и ноіідет дело ладно...

ЯВЛИППК ІГОРОІ*

Скворцом II III I' .4 Ь м <' II к о.

Шельменко (выбегает от дому, торопливо оглядываясь).Тю, тю на твого батька!.. (Увидя Скворцова, становится в позитуру с неловкостью.)

Скворцов. Что, есть ли какоіі успех?

Шельменко. Лепортую вашому благородію, усьо о(>« стоїть благополучно. Будучи, нету-тс иікакого успеху.

Скворцов. Как? Стало, ты не исполнил моего приказания?

Шельменко. Я усьо справил, ваше благородіє, тесто, справно.

Скворцов. И барышню видел?

Шельменко. Нікак нет, ваше благородіє!

Скворцов. Стало, и письма пе отдал?

Шельменк о. Нікак пет, ваше благородіє!

Скворцов. Зачем же ты пе отдал?

Шельменко. Не могу знать, ваше благородіє!

Скворцов. Как не можешь знать! Ведь же ты в доме был?

Шельменко. Нікак нет, ваше благородіє!

Скворцов. Почему же нет, когда я тебе приказал?

Шельменко. Еге!.. Пожалуй... Ваше б то благородіє і приказали, а я було, будучи, і пішов, так що ж? Собака, ваше благородіє, та так здорово за хатою загавкала, так я, теє-то, і навтікача...

С к в о р ц о в. Ах ты трус!..

Шельменко. Видюща смерть страшна, ваше благородіє!

Скворцов. Я тебя еще не так напугаю. Прикажу отпустить обещанных за неисправность тебе сто палок.

Шельменко. Ради стара... Чи то пак: без вини виноват, ваше благородіє!.. Ваше благородіє! не положіть гніву! Подозвольте мені, будучи, без артикулу, а так, словесно, побожитися перед вами, що коли, будучи, ми не від-штурмуемо панночки, так щоб я перед вашим благородіем оттутечка, тее-то, прахом розпався! От що.

Скворцов. С твоей ли головой это и сделать?

Шельменко. Та вже ж!..
– ох, .ваше благородіє! не знаєте ви сієї голови! Робили ми, будучи, проізводством і не таковії діла, як, бувало, відкомандируємося на слідствіє з покойним секлетарем Грошолупом. Нехай над ним земля пером! (Вздыхает.)

Скворцов. Ты все хвалишься, а сам и начала не сделал.

Шельменко. Де то вже не зділав? я, ваше благородіє, без сорому казка, підмовив одну чорнобривку, щоб теє-то, знаєте, вибігла ген до тії розсоховатої яблоні; так ми там, там, теє-то, порадимося. Знаєте, ваше благородіє! як Шельменко та з хитрою дівкою, теє-то, так, будучи,

і самого чорта зануздають. Ідіть же, ваше благородіє, на кватирю, тягніть люльку, а тут, будучи, усе гаразд буде.

Скворцов. Смотри, Шельменко, не проведи меня!.. Ах, какое мучение терплю!.. Бывал ли ты влюблен?

Шельменко. Що б то, будучи, як, ваше благородіє?

Скворцов. Ну, любил ли ты кого-нибудь?

Шельменко. Ох, ваше благородіє! Будучи, нігде гріха діти: любив, та ще й тепер кріпко люблю!

Скворцов. Вот это для меня новость. Кого же это?

Шельменко. Гроші, ваше благородіє! Любив, люблю і любитиму, аж поки, будучи, здохну. Що то я їх люблю!.. І батька, і матір, і жінку, і дітей, і увесь рід свій за них віддав би! Та коли по правді, будучи, сказати, так нема і у світі нічого і нікого луччого, як, будучи сказать, гроші.

Скворцов. Скот — и больше ничего.

Шельменко. Та єй, істинне слово, скот, ваше благородіє! І я те ж кажу. Ідіть же, будучи, собі відсіль; та будьте, теє-то, близенько, щоб як гукну, так щоб ви тут

і вродилися. Може, й панночка, теє-то, на шпацір вийде, а ви тут, стало бить, і є.

Скворцов. Смотри, Шельменко, работай проворно; я тебя награжу; а не то — палки по обещанию. (Уходит.)

Шельменко (один, в размышлении).Палки, палки!.. Чи думав ти, пан Шельменко, об палках, як був при волості писарем?.. Гай-гай! Не тепер споминки. Тогді не тільки уся волость трепетом мене трепетала, не тільки голова прийдіте поклонімося, та й сам засідатель не знав, на яку ступити перед Шельменком. А тепер не можна Шельменку і пари з уст пустити, та усе по артикулу: і ходи, і говори, і дивися усе по артикулу... Ой, Микито, Микито! а пуще його стара мати: заїли ви мою голову, чим би я досі, будучи, був? (Задумывается.)

Шельменко и М о т р я.

Мотря. Чего вы меня, господа служивый, звали?

Шельменко. Отже, спасибі нам, що ви, будучи, вийшли. Ось ходіте же сюди, під сюю грушу, я вам щось таке, будучи, скажу, таке гарне.

Мотря. Говорите же скорей, мне некогда.

Шельменко. Знаете, будучи, що? Які ви повновиді, мов місяць... та, теє-то... які чорняві,., Я пас, душко, кріп-ко, будучи, полюбив.

М о т р я. А мне какое до того дело? Пот сщої . Шельменко. Як, яке діло? Я впс так кріпко, будучи, полюбив, що удень не сплю, а уночі не їм, так, будучи, па стіну деруся та вас, теє-то, бажаю.

Мотря. Деритеся себе куда хотите, а мис нужды мало.

Шельменко, Як-то; нужди мало? Полюбіть-бо, кришечко, і ви мене.

М о т р я. Пожалуй, полюбить недолго, да какой из того толк будет?

Шельменко. А такий товк, що ми собі, теє-то, поберемося.

Мотря. Чтоб я не дождала за солдата выйти!

Шельменко. Отак. Який я салдат? Пуп колись солдатом, як і усяк Наш братчик воєнний, та знаєте, як я у службу пішов, будучи, охотою, так такий хвабрніі був, що тільки де забачу турка, то так його, будучи, і ізрубаю, так за се мене і пожаловали чином, і вже я, стало бить, з простих вийшов, а став, будучи, капітанський денщик. От щоі