Поза часом i простором (на украинском языке)
Шрифт:
Святослав зневажливо махнув рукою:
– Перестань!.. "Мета"! Яка мета? Дати свiтовi ще одного чи кiлькох нещасних? Ти ж прекрасно знаєш мої погляди на смисл життя, ти чула мої доповiдi! Для чого цi смiшнi i нiкчемнi розмови... Я не можу, розумiєш - я не можу не використати цiєї можливостi, щоб здiйснити свою мрiю! Пробач менi, Мерi... Я знаю - тобi тяжко .. Але я повернуся! Я повернуся звiдти!..
Мерi гiрко посмiхнулась i не сказала нiчого.
Холодок вiдчуження лiг мiж ними. Суворим i холодним вiдлiтав щоранку Святослав, i знову до нього настирливо з'являлись галюцинацiї, i знову небесна неземна
ЩО БУЛО ПЕРЕД ПОЛЬОТОМ
...Пройшло 10 мiсяцiв... Через мiсяць мав вiдбутися старт космольота. Роген в кiлькох нотарiальних конторах оформляв всi необхiднi документи для того, щоб нiхто не мiг стати його спадкоємцем протягом ста рокiв. Крiм того, вiн, за вимогою Барвицького, повнiстю матерiально забезпечив Мерi i її майбутнiх нащадкiв...
В червнi неждано до професора завiтав гiсть: це був академiк Копилов, який приїжджав на конгрес фiзикiв. Барвицький був розчулений - нiхто з учених до цього часу не провiдав його, нiхто не згадав Копилов був першим
– Колего, - сказав Копилов, пiсля привiтання, - я приїхав до вас не лише для того, щоб провiдати вас. Я знаю про те, що вам вiдмовлено в роботi у всiх iнститутах, i хочу запропонувати найактивнiшу роботу в нашiй академiї i якраз в галузi ваших дослiджень... У нас в Росiї почалися роботи по збудуванню космiчного корабля для польотiв в iншi системи. Я думаю, що ваш досвiд, ваша ерудицiя була б дуже корисною при цих дослiдженнях. Незважаючи на рiзницю в свiтоглядах, у нас з вами є багато спiльного...
– Я дуже зворушений, колего, - вiдповiв Барвицький, - але менi вже нiчого цього не потрiбно. Через мiсяць я вилечу в Космос!..
– Як?
– здивовано вигукнув Копилов.
– Я говорю серйозно... Про це нiхто в свiтi не знає, але вам я розповiм. З умовою, що ви збережете таємницю!
– Розумiється!..
– Так от, вiдразу пiсля Асамблеї, коли я був спаплюжений i осуджений свiтом, - мене викликав Роген...
– Роген?
– вигукнув Копилов.
– Це вiдомий магнат?
– Так. Вiн дав у моє розпорядження все, щоб побудувати космiчний корабель для досягнення зверхпроменевих швидкостей. Менше нiж через мiсяць апарат буде готовий...
– Хто на ньому полетить?
– Роген i я...
– Що вiн хоче робити там, в Космосi?
– здивувався Копилов.
– Здається, там не зробиш бiзнесу!
– Хто знає, - таємничо мовив Святослав.
– А мiж тим цього я не маю права говорити...
– Але ж, професоре, - озвався Копилов.
– що ж ви будете робити один (фактично один, бо який з Рогена вчений) в Космосi, без товаришiв, без наукової експедицiї?
– Менi не потрiбно експедицiї, я не збираюся додавати результати жалюгiдних дослiджень на iнших свiтах до так званої "скарбницi" людської науки. Я хочу перейти за межi Часу i Простору i вийти в iнше Буття. Я дiзнаюся - правий я чи нi!
– Жаль, жаль! Ви не вiдмовилися ще вiд своїх поглядiв, - замислено сказав Копилов.
– Що ж, побажаю вам щастя, але вiд душi попереджую, що вас чекає поразка!..
– Хай!
– вперто промовив Барвицький.
– Але це сильнiше
– Я впевнений, - говорив Копилов, - що на великих швидкостях людина втратить можливiсть контролювати свої дiї i, може, навiть загине!..
– Я хочу бачити це!..
– Але ж ви нiкому не передасте свої знання...
– За мною пiдуть iншi...
Копилов з докором похитав головою:
– Професоре! Я не розумiю, як можуть в однiй людинi поєднуватися такi великi думки i така наївнiсть!.. Киньте ви свого Рогена, поїдемо до нас. Вища рада академiй соцiалiстичної федерацiї вирiшила розпочати ще нечуванi по масштабу роботи, зв'язанi з вивченням далеких свiтiв... Ви знаєте - як необхiднi нам такi люди, як ви!.. Не жар-птицю будете ви хапати за хвiст, а вiдкривати новi свiти!
– Може, ще гiршi, нiж наш, - усмiхнувся Барвицький.
– Пiзно... Пiзно... Скажу лише одне!.. На якому принципi у вас будується космольот?..
– Ми використовуємо спрямований пучок термоядерного вибуху...
– Це ж дуже небезпечно!
– У нас немає iншої конструкцiї...
– Так, так...
– задумано протягнув Барвицький.
– Ось що. Я передам через вас вашiй академiї проект свого космольота. Гадаю, що цей проект найбiльш розроблений i найбiльш ефектний з тих. що я знаю...
– А як же Роген?..
– почав Копилов.
– Роген? Нiякого морального права вiн не має на цю конструкцiю. Апарат мусить належати людству. Якщо я сам не можу бути корисним для людей, то хай результат моєї думки допоможе науцi. Я бажаю вам щастя, колего. I ось, вiзьмiть, - Барвицький передав Копилову сувiй паперiв.
– Тут все, що торкається корабля...
– Добре, - дружньо дивлячись в очi Барвицькому, сказав Копилов. Будьте певнi, вашi iдеї попадуть в хорошi руки...
– Я впевнений в цьому!..
– I ще одне, - продовжував Копилов, - коли переконаєтесь, що ви неправий, постарайтесь повернутися на Землю. Тут, на Землi, буде вирiшуватися смисл Буття людського, а не в безоднi космiчного простору.
Барвицький заперечливо похитав головою i мiцно потиснув гарячу руку росiйського академiка.
I ось вiн знову залишився один. Вiн i сумна Мерi, як нiмий докiр...
А через годину по термiновому виклику Барвицький прилетiв до Рогена i по сходах зiйшов в його кабiнет.
– У вас був годину тому Копилов?
– запитав Роген.
– Так!..
– Що вiн хотiв?
– Вiн пропонував менi роботу в Росiйськiй академiї...
– Що ви сказали?
– Я вiдмовився. Я сказав, що не потребую роботи...
– Вiн узнав вiд вас про наш польот?
– Нi!..
Роген довго, уважно i гостро дивився на Барвицького, потiм процiдив:
– Через три тижнi ми вiдлiтаєм. Апарат майже готовий. Отже я бiльше не вiдпущу вас...
– Як?
– спалахнув Барвицький.
– Iншого виходу в мене нема. Я не хочу, щоб свiт узнав про цей полiт i його мету. Дружину ви побачите перед вильотом. Все...
Барвицький заскрипiв зубами, а потiм безсило опустив голову. Дарма! Треба стерпiти цю страшну образу!..
Того ж вечора Мерi одержала коротенького листа:
"Дорога Мерi, термiновi справи затримують мене. Побачимось через три тижнi.
Святослав".
Пекуча сльоза покотилася по щоцi Мерi. Пiдходив страшний час розлуки...