Позичене обличчя

— Сьогодні вранці, переглядаючи батькові папери, міс Скрогг знайшла проект духівниці, за яким Джером Скрогг відписав усе майно своїм трьом дочкам, а вам, місіс Скрогг, лише ренту — 250 фунтів на рік.

— Яка несправедливість! — обурено скрикнув Джойс. Очі його ніби ще більше звузились, голос звучав ще пронизливіше, ніж завжди. Він намагався приховати тремтіння рук.

— Ми подамо в суд, Ейліс! Нехай процес тягтиметься хоч десять років, нехай скликають Верховний суд — ми не відступимося, поки не переможе справедливість! Ти одна, лише ти одна нажила всі гроші, ти працювала з ранку до пізньої ночі! То чому ж ти мусиш отримати якісь жалюгідні крихти?

— Заспокойся, Сліме, — спробував утихомирити його О'Брайн. — Проект — це ще не духівниця!

— На проекті Скрогг зазначив, що бере за свідків служницю Бес та містера О’Гвінна, — брехав далі Девітт. — Я розмовляв із гробарем, і він підтвердив, що підписував духівницю. А що місіс Бес і містер О’Гвінн люди нічим не заплямовані, їхня правдивість не підлягає сумніву…

— О’Гвінн незаплямований? Від цих слів може обвалитися тюремний мур! — крикнув майстер. — Богохульник він! Осквернитель могил! Він…

— Спокійно, — спинив його О'Брайн. — За такий тон тебе можуть оштрафувати на шість фунтів. Обуренням тут не зарадиш. Якщо ж міркувати спокійно, то навіть добре, що все з'ясувалось і Ейліс зможе нарешті зробити все, аби довести свої права.

— Гайлен — безбожна повія! — не вгавав Джойс. — Вона вже обдумала, що брехати судові.

— Свідки тут, свідки там, а де ж духівниця? Покажіть нам її! — мовила раптом стара Скрогг спокійним голосом.

Руки вона сховала під ковдру, і Девітт не сумнівався, що стисла їх там у кулаки. Він сказав підкреслено сухо:

— Духівниця знайдеться! Позначка на проекті не лишає сумніву, що ваш чоловік сховав її у будинку.

— Покажіть мені проект.

— Я надіслав його до нашого головного бюро, — пояснив Девітт. — Якщо дійде до судового розгляду…

— … мій адвокат легко доведе, — перебила стара, — що для мого чоловіка складання духівниць стало манією — він навіть склав духівницю на користь Товариства собак. А є закон, який, при доведенні душевного розладу заповідача, дає право оскаржити кожну духівницю.

– І ми оскаржимо її, можете бути певні! — гаркнув Джойс.

— Ви вважаєте нас дурнішими, ніж ми є, — вступила в розмову Гаккетт. Її рішучий тон свідчив, що вона має тверду вдачу і пречудово знає, як поводитись. — Про що ви розмовляєте з Гайлен, нікого не цікавить. Та коли ви твердите, ніби Гайлен знайшла духівницю, за якою усе майно припадає їй одній, тоді я скажу вам — шукайте дурнів в іншому місці. Отже, чого ви прийшли сюди? Чого хочете від місіс Скрогг?

— Вас це не обходить, — відказав Девітт. — Наскільки мені відомо, ви з місіс Скрогг не родичі.

— Я її подруга і користаюсь правом її довіреної особи. Чому ви не відповідаєте на моє запитання?

Девітт засміявся їй в обличчя.

— Не дуже пишайтеся дружбою з місіс Скрогг. Мені відомо, як ця дружба зав'язалася…

— Ви натякаєте на те…

— Так, саме на те.

— Я виправдалася тоді в усіх пунктах, крім одного, — не здавалася Гаккетт. — І цей один пункт…

— Ви дістали тільки півтора року за недостатністю доказів. Місіс Скрогг подбала, щоб кілька свідків говорили на суді не те, що на слідстві. Але ще дещо про духівницю, — звернувся Девітт до Скрогг. — Ваша дочка запросила на завтра муляра і теслярів, щоб вони ретельно оглянули будинок, і я прийшов дістати вашу згоду на це, як співвласниці…

— Не погоджуйся, Ейліс! Гайлен безбожна повія, і кожне її слово — брехня! Придивіться до неї, якщо ви справді хочете знайти вбивцю! — знову почувся верескливий голос Джойса. Змінивши тон, він з покірливим і водночас підступним усміхом додав:

— Вся ця морока з духівницею чистісінька комедія, хоч вона коштувала двох жертв. Я знаю Гайлен з дитинства, і знаю, що з цієї дитини — хай бог милує! — вийшло! Ви створите для себе додаткові труднощі, пане адвокат, якщо будете вірити теревеням Гайлен. Ще більші труднощі вас спіткають, коли ви діятимете заодно з Гайлен і допомагатимете їй одержати майно, на яке вона не має ніякого права.

— Поки він не покаже духівниці, я б на твоєму місці, Ейліс, і розмовляти не стала, — порадила Гаккетт.

— Ви щойно твердили, — спокійно звернувся Девітт до Джойса, — ніби Гайлен вбила своїх сестер. Гаразд! Але як вона проникла в дім? Про це ви подумали?

— Не маю жодного уявлення, — відповів Джойс неохоче.

— А ви, місіс Скрогг? — спитав Девітт. — Ви знаєте, як можна непомітно проникнути в дім? Або ви, Гаккетт?

Обидві жінки тільки знизали плечима. О'Брайн задоволено смоктав свою сигару.

— Що я казав? Такою тактикою допиту нічогісінько тут не доб'єшся! Відповіді, які ви щойно дістали, найкращий доказ. Кожен з присутніх знає, що є можливість потрапити в дім, не користуючись дверима. Я маю на увазі старий хід. Але, наприклад, нашого любого Джойса можете допитувати хоч до страшного суду — все одно нічого не дізнаєтесь. Чи не так, старий пророче?

Джойс з овечою покірливістю кивнув головою.

— Я взагалі не скажу більше нічого. Хіба що перед судом, і лише під присягою!

— Тільки так, — підтвердила Гаккетт. — Адже йдеться не лише про гроші, а про два вбивства!

— Кожен з нас, включаючи мене, знав про хід, кожен з нас так чи інакше зацікавлений у спадщині. Отже, кожен з нас міг бути вбивцею, — підсумував О'Брайн самовдоволеио. — Якщо ви мали на меті тільки це з'ясувати, то не варт було так далеко їхати: Лемерт, шановний директор краєзнавчого музею, багато років тому відкрив отой підземний хід.

Девітт зрозумів, що О'Брайн розгадав його план. Він підвівся і сказав зневажливо:

— Гаразд, нехай суд розбереться, як пов'язані між собою підземний хід і вбивства. Але все це не стосується духівниці. Вона знайдеться і буде визнана законною.

— Мій чоловік, як я вже казала, склав кілька духівниць, — стояла на своєму Скрогг.

— Це нічого не важить, — заперечив О'Брайн. — Якщо заднім числом його не оголосять божевільним, суд може стати на бік Гайлен.

— То була б страшна несправедливість, — сказала Гаккетт.

О'Брайн казав правду: докопатися до справжніх думок присутніх було неможливо. Але нехай вони вірять, що Гайлен знайде духівницю і доб'ється свого. Девітт був певен, що таку думку він нав'язав їм. Вже зібравшись іти, він раптом кинув погляд на нічний столик біля ліжка. Там лежав молитовник з тисненим хрестом, стояли кілька слоїків з таблетками, будильник і настільна лампа. Поряд з нею — обрамлене чорним крепом фамільне фото, вже знайоме Девіттові: огрядний, життєрадісний Скрогг і маленька, висохла, вся в чорному жінка, позад яких стояли з награними усмішками три дочки — Енн, Лайн, Гайлен. Таке фото є майже в кожній сім'ї. Але місіс Скрогг поставила його на своєму нічному столику, та ще й облямувала чорним крепом, і це раптом відкрило Девіттові всю брехливість її і всіх тих, хто називав себе її довіреними особами. Стара ненавиділа свого покійного чоловіка, ненавиділа своїх дочок, які зі свого боку платили їй тим самим, і все ж вона поставила фамільне фото на нічний столик, щоб всім показати, яка дорога для неї її сім'я.