Право на істину

— Ні. Потрібно щонайменше тридцять хвилин, а якщо дотримуватись інструкції — сорок.

— Чим же пояснити раптовий шок, який вразив лейтенанта? І подальше нормальне функціонування Навігатора? Навіть більш ніж нормальне. Від чого зросла швидкодія і якість його роботи?

— Оператори твердять, що Навігатор працює в абсолютно новому режимі, не передбаченому інструкцією, — завважив Лукаш.

— А ви що думаєте з цього приводу? У вас виникли якісь підозри?

— Підозри не підозри, а деякі сумніви є.

— Які саме? — швидко запитав Марк’є.

— Мені здається, що в роботу Навігатора, крім лейтенанта, міг втрутитись іще хтось.

Капітан наголосив на останньому слові і тепер очікувально стежив за реакцією Слідчого.

Марк’є здивовано глянув на капітана. У полковника склалось враження, ніби Лукаш читає його думки. Запанувала мовчанка. Нарешті Слідчий перервав її:

— Хто ж, по-вашому, це міг бути?

— Дідько його знає, — Лукаш знизав плечима.

— А ви, бачу, веселий хитрун, — Марк’є всміхнувся. І додав серйозно: — Отже, ЩОСЬ, ви припускаєте, втрутилося в роботу комп’ютера…

— І на деякий час вивело Навігатор з ладу, але потім удосконалило його, — завершив полковникову фразу Лукаш.

Капітан знову здивував Слідчого. Виходить, вони думали однаково? Що ж, у такому разі вдасться скоріше встановити істину.

— На мою думку, штурман непричетний до відновлення роботи Навігатора. Просто випадково збіглися початок його втручання і завершення ЧИЙОГОСЬ, — міркував уголос Лукаш.

— Гм… Чи не хочете ви сказати, що лейтенантів шок якимось чином пов’язаний з присутністю чужого в комп’ютері Навігатора?

— Можливо. Я багато думав про це. Але ведення слідства — компетенція відповідних органів.

— Ще одне запитання. Ви не звернули уваги на дивну поведінку штурмана, точніше, його спробу ввімкнути синтаксичний аналізатор? Мені здається, Ковальський хотів щось повідомити…

— Послухайте! — вигукнув Лукаш. — Може, в цьому і криється розгадка?

— Мерщій до комп’ютера! — кинувся до виходу Марк’є.

Капітан наказав черговому по машинному залу ввімкнути синтаксичний аналізатор. Пристрій натужно гудів рівно чотири хвилини, ніби переробляв інформацію. Лукаш запитально подивився на сержанта. Той кліпав очима, стежачи, як весело блимають різноколірні вогники на індикаторній дошці — неспростовні докази переробки якоїсь інформації. Це був той самий сержант Рей Хаккет, який чергував під час біоконтакту Ковальського з комп’ютером.

— При мені в аналізатор ніхто ніяких даних не вводив. Ним узагалі ще не користувалися, відколи його встановили на борту “Омеги”, — спантеличено пробурмотів сержант. — Нічого не розумію. Я ні на мить не виходив із залу.

Полковник махнув рукою. Хотів було сказати: “Ми це передбачали”, як друкарський пристрій несподівано заклацав цифро-буквенними щелепами. На папері одна за одною з’являлися літери, слова. Всі з’юрмилися біля вихідного каскаду, читаючи про себе те, що видавав комп’ютер.

“РОЗУМ ЯК ВИСОКООРГАНІЗОВАНА ЛОГІЧНА СИСТЕМА МАЄ ЗДАТНІСТЬ ДО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ. ВІН ВПЕРТО ФОРМУЛЮЄ ЦІЛІ І ШЛЯХИ ДОСЯГНЕННЯ ЇХ. ПРИ ЦЬОМУ БЕЗПЕРЕРВНО ПОЛЩШУЄ І ОПТИМІЗУЄ СТРУКТУРУ СВОЇХ НАЙЕЛЕМЕНТАРНІШИХ ЗВ’ЯЗКІВ”.

“НОСІЇ ІНТЕЛЕКТУ НАЙКРАЩЕ РОЗУМІЮТЬ ОДНЕ ОДНОГО, КОЛИ РІВЕНЬ ЇХНЬОЇ ПІДГОТОВКИ ПРИБЛИЗНО ОДНАКОВИЙ. ІНШИМИ СЛОВАМИ, ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ІНТЕЛЕКТІВ — ЦЕ ПРОЯВ ІНФОРМАЦІЙНОГО РЕЗОНАНСУ”.

“КОСМІЧНА ІСТОТА МАЄ ЗДАТНІСТЬ МИСЛИТИ І УСВІДОМЛЮВАТИ СВОЄ “Я” НА РІЗНИХ ЩАБЛЯХ ОРГАНІЗАЦІЇ МАТЕРІЇ, ПРИЙМАЄ НАЙОПТИМАЛЬ-НІШІ ДЛЯ ЖИТТЯ ФОРМИ. ПРОСТІР НЕ Є НІЩО”.

“В ОКРЕМИХ ВИПАДКАХ РОЗУМ МОЖЕ БУТИ НЕ КІБЕРНЕТИЧНОГО, А БІОЛОГІЧНОГО ТИПУ”.

Текст несподівано обірвався.

— Якась абракадабра. — На обличчі чергового відбилося здивування.

— Не робіть поспішних висновків, сержанте, — озвався капітан.

— Справді, — втрутився полковник, — це дещо незвичне формулювання досить цікавих думок.

— Особливо останньої, — не втримався черговий і процитував: “В окремих випадках розум може бути не кібернетичного, а біологічного типу”.

Марк’є і Лукаш перезирнулися. Сам того не відаючи, сержант влучив просто в ціль.

— Знаєте, — звернувся до обох Слідчий, — мені доводилося вивчати праці Ціолковського — видатного вченого минулого. Цей геніальний провидець на зорі освоєння космосу припускав можливість існування могутніх “ефірних істот”, не прив’язаних до якоїсь матеріальної оболонки.

— Пробачте, — не втерпів Рей Хаккет, — але мені здається, ніби ви цим самим стверджуєте можливість існування цивілізації іншого типу, ніж людська.

— Саме так.

— Я, здається, починаю вас розуміти, полковнику, — сказав командир “Омеги”. — Ви припускаєте, що комп’ютер Навігатора увійшов у безпосередній контакт з могутньою цивілізацією кібернетичного типу. Про що нас і повідомили.

— Саме так. Очевидно, та цивілізація, натрапивши на електронний мозок Навігатора, почала його модернізувати і тим позбавила на якийсь час корабель автоштурмана. Коли ж лейтенант Ковальський подумав увійти в біоконтакт з комп’ютером, Навігатор уже був готовий до виконання своїх функцій, причому на значно вищому рівні. Несподівана поява в системі комп’ютера іншого носія інтелекту примусила цю цивілізацію, якщо можна так сказати, піти на спілкування з ним. Певно, штурман зрозумів це і хотів якось повідомити нас про своє відкриття, але знепритомнів.

— А чим ви пояснюєте шок у лейтенанта? — спитав Лукаш.

— Якщо ми справді маємо справу з цивілізацією кібернетичного типу, то її мова повинна бути мовою надзвичайно високого рівня, значно переважаючи коди сучасних обчислювальних машин, а тим більше людські можливості… Лейтенант не міг припустити, що зіткнеться з обчислювальними процесами, на сотні порядків вищими, ніж ті, які відбуваються в комп’ютері Навігатора.

— Все зрозуміло, — вигукнув Хаккет. — Лейтенант зазнав своєрідного сильного інформаційного стресу, який лікар визнав за сильний нервовий шок. Все, очевидно, через те, що цей, як ви кажете, кібернетичний мозок не врахував особливостей людської пам’яті і за інерцією ввів штурману величезну кількість інформації, переробити яку Ковальський не зміг.

— Думаю, ви маєте слушність, — погодився Слідчий. — Хочу тільки зауважити, що в певний момент представники двох різних цивілізацій все-таки зрозуміли, в чому справа. Інакше просто не пояснити появу в синтаксичному аналізаторі інформації, яку ми, люди, можемо сприймати. Не виключено, що ця цивілізація може встановлювати контакт на будь-якому рівні розвитку матерії. Видрукувана синтаксичним аналізатором інформація — тільки незначна частина інформації, яку сприйняв лейтенант, увімкнувшись в коло: кібернетичний мозок цивілізації — комп’ютер Навігатора — мозок штурмана.