Празький цвинтар

— Але як вступають до братства?

— Проходячи обряди! Якби ви лишень знали! Гадки не маю, чи вірять вони насправді у Великого Архітектора Всесвіту [244] , про якого багато говорять, але до своїх ритуалів вони ставляться серйозно. Знаєте, через що мені довелося пройти, щоб стати підмайстром?!

Далі Таксиль повів мову про обряди, від яких волосся сторчки ставало.

Симоніні не був певен, що завзятий брехун Таксиль не підбріхує, розповідаючи йому зараз байки. Тож він спитав, чи не здається чоловікові, що він розкриває таємниці, які член таємного товариства повинен ревно оберігати, й що він занадто розписав масонську обрядовість. На те Таксиль невимушено відповів, мовляв, «знаєте, я нікому нічого не винен. Ті телепні мене вигнали».

244

Великий Архітектор Усесвіту (Великий Будівельник Усесвіту) — це концепція уявлень про Бога, яку розглядають християнські теологи. У масонстві — це універсальне та нейтральне позначення Верховної Істоти (згідно з папськими буллами, в яку вірить кожен член братства, але як і в кого саме вірити — це особиста справа кожного з братів, залежно від того, хто якої віри дотримується).

Видно, і його ворота в тісті через ту нову газету в Монпельє під назвою «Le Midi R'epublicain», де у першому номері було надруковано листи, в яких висловлювали заохочення й підтримку від різних відомих людей, між яких письменник Віктор Гюґо та політик й історик Луї Блан. Потім ці люди раптом розіслали у промасонські газети листи-заперечення, в яких жалілися, що їхні імена збезчещено. У ложі було проведено безліч слухань, протягом яких Таксиль на свій захист, по-перше, показав оригінали тих листів, а по-друге, пояснив поведінку Гюґо старечим маразмом літньої знаменитості, зіпсувавши свій перший доказ недопустимою образою величі своєї батьківщини та франкмасонського товариства.

Отак Симоніні пригадав, як, власне, під ім'ям Симоніні ж підробив листи Гюґо та Блана. Вочевидь, Таксиль зовсім забув про цей факт. Він так звик брехати, навіть самому собі, що коли згадував про ті листи, його очі світилися щирою вірою так, ніби вони були справжніми. І навіть якщо він кволо пригадував про нотаріуса на ймення Симоніні, навряд чи він пов'язував його з іменем нотаріуса Фурньє.

Втім, Таксиль не приховував своєї глибокої зненависті до своїх колишніх побратимів з ложі, і саме це мало значення.

Симоніні швиденько втямив, що завдяки заохоченій вигадницькій жилці Таксиля той може розпатякати чимало пікантного про Осман-бея. Одначе у його голові вже виринула інша невгасима ідея, яка спочатку була лише непевним відчуттям, інтуїтивним зародком, який згодом виріс у викінчений план, окреслений у всіх деталях.

Під час першої їхньої зустрічі виявилося, що Таксиль ласий попоїсти, тож удаваному нотаріусу спала на думку ідея запросити його до модного ресторанчика «P`ere Lathuile», де подавали добре відому poulet saut'e й не менш добре знані тельбухи по-кайєннському, а про винний льох і говорити зайве: отож, прицмокуючи губами, я спитав, чи не хоче він за певну винагороду написати для якогось видавця мемуари про свою масонську минувшину. Почувши про винагороду, Таксиль надзвичайно захопився цією думкою. Призначивши чоловікові чергову зустріч, Симоніні відразу побіг до падре Берґамаскі.

— Послухайте мене, падре, — мовив він, — маємо тут запеклого антиклерикала, чиї антицерковні книжки вже не продаються, як колись. Поза тим, він чудовий знавець масонського світу, який має зуб на те братство. Варто лише навернути Таксиля у католицьку віру, аби він зрікся своїх антирелігійних творів і почав викривати масонські таємниці, як у ваших, єзуїтських, руках з'явиться невгамовний пропагандист.

— Але ж людина не може навернутися в один мент, лише тому, що ти їй наказав?

— Як на мене, у випадку з Таксилем — це лише питання часу. Достатньо заохотити його любов до розпускання брехливих пліток і переконати його, що він з'явиться на перших шпальтах газет, як цей чолов'яга несподівано змінить свої переконання: пригадуєте, як звали того грека, що, аби залишитися у пам'яті нащадків, спалив храм Артеміди в Ефесі?

— Герострат. Звісно, звісно, — відповів Берґамаскі, поринувши у думки. А потім додав:

— Утім, незвідані шляхи Господні…

— На скільки можемо розщедритись, щоб його навернення стало безперечним?

— Колись сказавши, що навертатися треба від щирого серця, ad majorent Dei gloriam [245] , не будемо зараз вередливими. Проте не пропонуйте йому більше за п'ятдесят тисяч франків. Він, звісно, скаже, що це замало, але ви нагадаєте йому, що, з одного боку, він отримає нашу прихильність, котра безцінна сама по собі, а з іншого, якщо напише книжки проти масонів, буде в змозі отримати зиск від нашої системи розповсюдження, а це — сотні тисяч примірників.

245

Для більшої слави Божої (лат.) — девіз Товариства Ісуса (єзуїтів).

Позаяк Симоніні не мав певності в тому, що діло вигорить, він, перестрахувавшись, розповів Ебутерну, що єзуїти замірилися навернути Таксиля у католицьку віру.

— Ніде правди діти, — мовив Ебутерн, — часом мої переконання співпадають з поглядами єзуїтів. Бачте, Симоніні, я кажу вам як сановник, але не єзуїтів, а «Ґранде Орієнте» — єдиного справжнього масонського товариства, світського, республіканського, яке, хай навіть виступає проти церковників, але не заперечує Бога, адже має віру у Великого Архітектора Всесвіту, якого кожен може називати, як заманеться — чи то християнським Богом, чи то безособовою космічною силою. Те, що той незграба Таксиль у наших лавах, хай його й потурили, досі нас бентежить. Та ми не будемо проти, щоб той відступник плів на масонів таку гидоту, що ніхто цьому більше віри йняти не буде. Ми знаємо, що незабаром почнеться наступ Ватикану на масонів, тож не сподіваємося, що папа поводитиметься шляхетно. Масонський світ споганено безліччю конфесій: багато років тому Раґон [246] склав перелік 75-ти масонських товариств, 52 масонських статутів, 34 орденів, у 26 з яких приймають і чоловіків і жінок, та 1400 ритуальних градусів [247] . Я міг би розповісти вам про шотландський та тамплієрський статути, статут Ередома, статут Шведенборґа, статут Мемфіса та Мізраїма, який заснував той шахрай та нездара Каліостро, про верховних магістрів Вейсгаупта, сатаністів, люциферистів чи паладійців, — як не назви, навіть у мене від них голова йде обертом. Та найбільшої дурної слави нам завдають різноманітні сатанинські обряди, в яких, хоч і просто через естетичні мотиви, беруть участь поважні люди, навіть гадки не маючи, як цим нам шкодять.

246

Жан Батіст-Марі Раґон (1771–1862) — французький масон, письменник, один з найосвіченіших масонів свого часу.

247

У масонстві немає градусу вище третього: перший — учень, другий — підмайстер і третій — майстер. Всі інші вважаються додатковими ступенями навчання чи розвитку, позаяк, за масонською ідеологією, всі члени ордену рівні між собою.

Сорок років тому, попри своє нетривале членство у масонському товаристві, П'єр Жозеф Прудон [248] склав гімн Люциферові: «Прийди, Нечистий, обмовлений священиками й королем, прийди, й дай-но я прилину до тебе, тебе обійму…», а той італієць Рапісарді [249] написав «Люцифера», котрий, зрештою, був звичайнісіньким міфом про Прометея, а Рапісарді ж навіть масоном не був, але от такий масон, як Ґарібальді, підніс його до небес, тож тепер масонське преклоніння перед Дияволом — то майже основне положення. Пій IX на кожному кроці повсякчас бачив за масонством диявольські підступи, а колись давно один італійський поет на ймення Кардуччі [250] , що був великим пустомелею, але, на жаль, і великим масоном, написав Сатані оду, приписуючи йому навіть винайдення залізниці. А пізніше цей Кардуччі сказав, що Сатана — то лише метафора, й знову ж таки в очах людей культ Нечистого став головною масонською розвагою. Власне, у нашому середовищі не завадить людина, яка вже давно зганьбила своє ім'я, була галасливо вигнана з масонського ордену й є беззаперечним ренегатом і яка напише про нас кілька памфлетів, що нас завзято знеславлюють. Таким робом, звівши його роль до рівня порнографіста, ми обламаємо Ватикан. Звинуватьте людину у вбивстві, й вам можуть повірити, а скажіть, що вона вечеряє немовлятами, як Жиль де Ре [251] , й до вас жодна душа серйозно не поставиться. Зведіть антимасонський рух до рівня фейлетонів, і він перетвориться на тему для книжок, якими торгують, розносячи по хатах. Отож нам потрібні люди, які виваляють нас у багнюці.

248

П'єр Жозеф Прудон (1809–1865) — французький соціаліст, публіцист і соціолог, один із засновників анархізму.

249

Маріо Рапісарді (1844–1912) — італійський поет, відомий поемою «Люцифер» та полемікою з її приводу з Джозуе Кардуччі.

250

Джозуе Кардуччі (1835–1907) — видатний італійський поет, лауреат Нобелівської премії за 1906 рік.

251

Жиль де Монморансі-Лаваль, барон де Ре (1404–1440) — маршал Франції, соратник Жанни Д'Арк, алхімік. Був звинувачений у серійних убивствах, хоча зараз достовірність цих звинувачень підлягає сумніву. Є прототипом фольклорного персонажу Синя Борода.

З усього цього видно, що Ебутерн мав набагато потужніший розум, передовсім набагато хитріший за свого попередника Лаґранжа. Наразі він не міг достеменно сказати, скільки «Ґранде Орієнте» могла вкласти у цю справу, та за кілька днів він знову об'явився з повідомленням: «Сто тисяч франків. Але поводьтеся з ними, як зі справжнім непотребом».

Наразі у розпорядженні Симоніні було сто п'ятдесят тисяч франків, за які він мав придбати сміття. Якщо він запропонує Таксилеві, на додаток обіцяючи тиражі, сімдесят п'ять тисяч, то він, зважаючи на мутну воду, в якій той зараз борсається, радо погодиться. Решта сімдесят п'ять лишились би Симоніні. П'ятдесятивідсоткова винагорода — не так уже й погано.

Проте, від чийого ж імені мені запропонувати Таксилеві гроші? Від Ватикану? Отець Фурньє не надто скидався на особу, вповноважену папою. Отже, він щонайбільше міг попередити про те, що до нього прийде хтось штибу падре Берґамаскі, адже, зрештою, попи й існують для того, щоб когось навертати або вислуховувати сповіді про чиюсь темну минувшину.

До речі, про темну минувшину. Чи мав Симоніні довірятися падре Берґамаскі? Не варто лишати Таксиля в руках єзуїтів. Бували такі письменники-атеїсти, котрі продавали по сотні примірників однієї книжки, а потім, кинувшись до ніг церкви з розповідями про своє життя після навернення, дійшли до двох-трьох тисяч примірників. Власне, якщо добре поміркувати, серед міських республіканців налічується чимало антиклерикалів, але у селах — санфедисти [252] , котрі мріють про колишні часи короля та курії, і, навіть не враховуючи неграмотних (за яких читає піп), їх там усе одно сила-силенна, як бісів. Залишаючи падре Берґамаскі подалі від справи, можна переконати Таксиля, умовивши його підписати приватний документ про партнерську частку десь у десять-двадцять відсотків від його майбутніх творів, співпрацювати під час створення його нових пасквілів.

252

Санфедисти — фанатичні прибічники панської влади.

У 1884-му Таксиль, надрукувавши «Любовні походеньки Пія IX», у яких знеславив тоді вже покійного понтифіка, завдав по почуттях ревних католиків вирішального удару. Того ж року діючий понтифік папа Лев XIII видав папське послання «Humanum Genus», котре було «огудою масонському моральному та філософському релятивізму», а видавши послання «Quod Apostolici Muneris», папа «осяйнув» страшезні помилки комуністів та соціалістів, тож наразі йшлося вже про безпосередню націленість на середовище масонів та масонські доктрини, розкриття таємниць, які наводять жах та штовхають на злочини всіх їхніх адептів, бо «це постійне вдавання й прагнення до втаємниченого життя, прив'язування людей намертво, неначе рабів, нехтування чужою волею задля незбагненної для них мети, використання їх як сліпих знарядь у будь-якій справі, а радше — у справжнісінькому лиходійстві, вкладання зброї в їхню смертоносну правицю, залишаючи злочин безкарним, — усі ці свавілля гостро суперечать людській природі». Не згадуючи вже про неприхований релятивізм та натуралізм, притаманні їхнім доктринам, за якими людський розум — єдиний над усім суддя. Такі вимоги мають свої наслідки: понтифікат позбавлено його споконвічної влади, схотіли звести церкву, шлюб перетворили на просту цивільну угоду, позбавили церкву можливості виховувати молодь, віддавши це право світським учителям, і проповідують, що «всі люди мають рівні права й перебувають у цілковито рівних умовах, що за своєю природою кожен — незалежна особистість, що бажання підкорити людей іншій волі, окрім як їхній власній, — це тиранія». Отож для масонів «носієм усіх прав і громадянських обов'язків є народ, чи то пак — держава».