Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших

Головоріза одкачувано на палубі. Це був тридцятилітній чоловік, зарослий неголеною бородою, з квадратовим підборіддям і пощербленими зубами.

Ритмічні рухи, що робили його руками двоє матросів, підіймали його волохаті груди. До Франсуа й Вінсента підійшов капітан і, вказуючи на чоловіка, сказав: «Я висаджую вас у першому ж порті». Вінсент одвів його вбік і почав щось розважно та спокійно доводити. Капітан не слухав резонів і хитав головою з упертим, нахабним виразом обличчя.

Чоловік зітхнув і ожив. Його понесено вниз. З'явився урядовий аґент і пішов за ним робити допит. Капітан різким рухом обірвав розмову з Вінсентом і одійшов. Той знизав плечима.

«Він виграв у них всі гроші, що вони дістали авансом, — сказав Вінсент до Франсуа. — Вони викинули його за борт — вони всі накачалися ромом».

«Це коштуватиме нам половини нашого заробітку», — сказав Франсуа прикро. Вінсент знизав плечима.

«Там, на місці, я їх приберу до рук», — одказав він трохи згодом.

«Доведеться просити, щоби їм не видавали рому».

«Гроші я од них відберу й переділю між усіма нарівно».

Внизу аґент робив допит бородатому й писав протокол.

Жестом він пропонував обом молодим чоловікам сісти.

Закінчивши допит, він відіслав бородатого, зачинив двері й почав допитувати Дені й Поля.

«Ваше ім'я?» — «Франсуа Дені». — «Вінсент Поль». — «Професія». — «Франсуа Дені, раніше цирковий артист, тепер на службі в Дювер'є, Париж, Кафе Синьої Мавпи». — «Вінсент Поль, офіцер резерву, їду з доручення Дювер'є, Париж, Кафе Синьої Мавпи, в Лібервіль».

Мета подорожі?

Франсуа глянув на Вінсента. Вінсент підвівся й зашепотів щось на вухо аґентові. Потім аґент попрохав Франсуа вийти. Небавом вийшов і Вінсент.

«Скільки?» — похмуро спитав Франсуа.

«Тисяча франків», — одповів спокійно Вінсент.

«Sacre», — вигукнув той нестримано.

«Цить, цим діла не поправиш. Ти хотів би, щоб нас висаджено в Сен-Луї зі скринями. Ти забув, які папери в руках у Дювер'є. Ти хочеш повернутися в Париж, чи ти не хочеш цього?» .

Франсуа мовчав. Повз них, насвистуючи, пройшов білявий матрос.

Брюнет простежив Мак-Лейстона до вілли, що міліярдер найняв за містом. Не спиняючи таксомотора, він проскочив повз віллу і, зробивши коло в десяток льє, повернувся манівцями до Парижу.

Міліярдер пройшов вестибюль, підійшов до телефону й викликав розшукове бюро. Ніяких наслідків не було. Едіт не могли знайти й досі. Потім він поздвонив у «Кафе Синьої Мавпи».

«Адреса міс Камілли! Добре, більш нічого... Міс Камілла? — говорить Лейстон. Завтра я буду в кафе о дев'ятій годині вечору. Сподіваюсь знайти Вас там. До побачення».

Лейстон повісив рурку.

«Екстрений додаток до «Matin». Екстрений додаток до «Petit Parisien»! Замах на міліярдера Мак-Лейстона! Убивцю спіймано! Портрет убивці! Портрет Мак-Лейстона!

15 травня на міліярдера Мак-Лейстона зроблено замах. Коли король хемічних фабрик Америки виходив з авто перед дверима своєї вілли, шофер, добувши револьвера, намірювався вбити американського гостя. Міс Камілла з кафе «Синьої Мавпи», що була в авто з міліярдером, вибила револьвер з рук злочинця. Злочинця затримано. Це бувший співробітник розшукового бюро департаменту поліції Креве. Злочинець високий на зріст, гарний брюнет. Він одмовився назвати мотиви свого злочину. З чуток відомо, що він був коханцем міс Камілли. Допит продовжується!

Замах на міліярдера МАК-ЛЕЙСТОНА. Екстрений додаток до «Petit Parisien». 10 cm.

ПОДРОБИЦІ ЗАВТРА В ГАЗЕТІ!»

Репортер «Petit Parisien» не знав тільки того, що напередодні приїзду Мак-Лейстона до Парижу Креве мав розмову з якимось чоловіком, що говорив по-французьки з легким англійським акцентом. На обличчі в його був якийсь чиряк, наче слід якоїсь хвороби. Англієць указав йому заранше отель, де мешкатиме Мак-Лейстон, і найняв його за чималу суму грошей застрелити міліярдера. Для Креве був приготований закордонний паспорт з усіма візами. Крім того, незнайо-мець запропонував йому вигідну посаду за кордоном. Він не дав йому ні шага грошей авансу, пропонуючи повірити, що така справа як убивство Мак-Лейстона має під собою досить поважний ґрунт, щоби можна було цілком покластися на контраґента.

Несподіване для Креве втручання Камілли було для нього вигідне з того боку, що замах набирав вигляду убивства з ревнощів. Він ні на хвилину не сумнівався, що англієць зуміє його визволити й візьме до себе. В тоні його почувалося щось таке, що не спиниться ні перед якими перешкодами. В інтересах англійця було визволити найманого вбивцю, щоби не навести на свій слід поліцію, й Креве йшов посвистуючи в тюрму.

Ввечері того ж таки дня Мак-Лейстон сидів перед віконцем спальні кафе Синьої Мавпи і дивився в сусідню кімнату. Сьогодні його обличчя було не байдуже, як напередодні. Яскрава хіть переходила від масних очей до ніздрів, що надималися немов у жеребця, спускалася до спідньої губи й стікала з неї струмочком слини. Беззуба паща напівроззявлено дивилась у віконце. За дверима на сторожі стояв аґент, що його Лейстон узяв охороняти свою особу після замаху коло вілли. Роздратувавшися вкрай, Лейстон подзвонив. У кімнату ввійшла Камілла з маскою людиноподібної мавпи на обличчі...

Раптом Камілла здригнула й почала прислухатися. Їй щось почулося. Та нічого не було. Вони продовжували своє діло. Минулось ще кілька хвилин. Зненацька Камілла схопилася знову. Тепер уже вона виразно почула легенький рип. Лейстон не чув нічого і, розлютований на перерву, покликав її жестом до себе. Вагаючись — і вся тремтячи мов осінній лист, вона підійшла до нього. «В вас очевидно нахил до істеричности, — злосливо прошепотів Лейстон. — Доведеться мені пошукати когось іншого. Я не люблю, коли мені перешкоджають».

Камілла покірно лягла на ліжку поруч з пузатим розпутником.

Вона пригадала: сьогодні вранці, встаючи з ліжка, вона не могла позбутися думки, через що Креве хотів застрелити міліярдера. Оглянувши в свічадо своє струнке тіло, вона запримітила на руках червонаві сліди від Лейстонових пазурів, вона взялася старанно вигладжувати шкіру на руках, протираючи придавлене місце маззю, проводячи по ньому масажним апаратиком, розгинаючи й згинаючи руку в ритмічному русі. Лягаючи на килим робити вранішню гімнастику мускулів тіла, вона ще раз згадала про Креве. Невже ж він справді зробив це з ревнощів, як то було написано в екстреному додаткові до «Petit Parisien». Hi, цього не могло бути. Інше діло, якби це був Франсуа. Миючись холодною водою, вона ще раз оглянула своє прекрасне тіло і зітхнула. Вона ненавиділа життя, цю мавп'ячу маску, слинявих кнурів, що брали її щовечору. Та Дювер'є мав в руках її розписки, вона йому винна так багато грошей. До того він ще збільшив мало не втричі цю суму, й вона нічого не могла зробити — Дювер'є мав зв'язки з французьким урядом. Сам Пуанкаре завітав до кафе Синьої Мавпи й ходив довго, приязно балакаючи з Дювер'є. Треба відкупиться на волю, інакше Дювер'є її не відпустить.

Франсуа мусив заробити гроші на цій жахливій експедиції. Забобонна, як дитина, вона стала навколішки й почала молитись. Її трохи безумні очі з одчаєм і вірою занурялись у розмальоване розп'яття. Вона благала Бога зберегти його й привезти його цілим, здоровим і з грішми. Нехай приїде здоровий і багатий, благала вона в дерев'яної постати. Вона згадала своє дитинство: вони з Франсуа — підлітки з Прованса, захоплені ласощами й обіцянками директора бродячого цирку, пристали до його трупи. Їм набридло возити гній, напувати корови, їсти картоплю з сіллю, бобратись у бруді й засинати мертво щовечору, щоби вставати вдосвіта на роботу. Вони були дужі й гарні. Не потрапили б на Дювер'є — і все було б гаразд. Він одразу оцінив фігуру танцівниці, обіцяв їй золоті гори, взяв її в кафе. Тепер вона мусить щовечору віддаватись огидним кабанам на взірець того, що лежить зараз поруч із нею.