Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85
Шрифт:
Оголошені винагороди не були одержані
3. Депо, “Зоря”, 1900
Наприкінці серпня 1900 року біля Західного Таймиру “Зорю” зустріла суцільна крига. Тільки праворуч від курсу була чиста вода, і нею яхта увійшла до глибокого фіорду, якому Толль дав ім’я Міддендорфа. (Повноводу річку, що впадала у фіорд, назвали згодом на честь Едуарда Васильовича — Тодеза). Півострів, який прикривав вхід у затоку з півночі, дістав назву півострів Зоря.
Три тижні, наче в пастці, простояло судно в затоці. Учасники експедиції не гаяли час марно. Поповнювалися
“Тут я наказав закопати ящик із 48 бляшанками консервованих щів, запаяний жерстяний ящик з 6 кілограмами сухарів, запаяний жерстяний ящик з 6 кілограмами вівсянки, запаяний ящик, в якому близько 1,6 кілограма цукру, 4 кілограми шоколаду, 7 плиток і 1 цеглинка чаю, — записав Толль 9 вересня. — Яма була… позначена дерев’яним хрестом”. Сам мис дістав назву мис Депо.
Учасники РПЕ складом не скористалися.
Тепер вернімось до наших турбот на острові Діксон напередодні Таймирських маршрутів 1973 року…
Коваль механічних майстерень морського порту Петро Васильович Єжов викував для нас металевий гострий щуп, який мав нам допомогти в пошуках скарбу Е. В. Толля.
Головний інженер Діксонської гідробази Артем Григорович Дивинець взяв активну участь в обговоренні планів майбутньої роботи. Він розповів про перехід діксонських гідрографів на всюдиходах до мису Челюскін 1961 року. Маршрут пролягав через мис Депо. Щоденники Е. В. Толля російською мовою були видані 1959 року (“Плавання на яхті “Зоря”. — М.: 1959), і Дивинець знав із книги про скарб та його прикмети. Разом з Артемом Григоровичем ми ще раз перечитуємо рядки, написані начальником експедиції:
“Неділя, 9 вересня. Штиль! Крижана перепона в гирлі фіорду непорушна. Вчора вранці ми заховались у бухті біля північного мису від криги, яка насувалася до північного берега з боку острова Спостережень. Звідти я попрямував на берег у пошуках зручного місця, щоб влаштувати склад, який сьогодні заклали на висоті 5 метрів над рівнем моря. На схід від цього місця найближчий мис лежить на одній прямій з вершиною, яка вирізняється з-поміж інших, у глибині фіорду та островом Спостережень на південному сході”.
— Ми шукали скарб, — розповідав Дивинець. — Дерев’яного хреста, про якого писав Толль, ніде не було видно. Шукали поміж камінням. Пам’ятаю, одна плита нас вразила: велика і на диво гладенька, ніби полірована. Товариші кажуть: під нею склад. А я сміюся: цю плиту й бульдозером не зрушиш, як же супутники Толля піднімали її?
Разом з гідрографом ми знайшли на карті острів Спостережень, сучасна назва його — Криголам, “бухту біля північного мису”, “вершину, яка вирізняється з-поміж інших, у глибині фіорду”.
— Добре, — казав Артем Григорович, — припустимо, Мис, з якого спостерігач бачить цю вершину та острів на одній прямій, знайдено. Точнісінько на захід закопано склад. Але ж відстань від берега моря до нього не вказано. Без знака — дерев’яного хреста — не обійтися. Ми його не бачили. Шукали далі у фіорді, вже не на мисі Депо. Коли від’їжджали, нібито помітили вертикальний стовп, але вертатись
уже не було коли.Дивинець поставив на карті хрестик кілометрів за 15 від мису Депо.
— Загалом певності нема, але з орієнтирами, вказаними у книзі, це місце, по-моєму, узгоджується.
В готелі, продовжуючи міркування про прикмети складу та гортаючи книгу Е. В. Толля, ми натрапили на такі слова: “Ці кам’яні плити ніби створено природою, аби робити на них написи… Через кілька століть, якщо якась експедиція навідається сюди, наших славних нащадків вразять ті гігантські зусилля, яких, на їхню думку, ми мали б докласти, встановлюючи цю плиту…”
Чи не про той самий камінь писав Толль і говорив Дивинець? Можливо, але справу цей цікавий збіг не прояснював. Суттєвим було те — цілком має рацію Артем Григорович, — що прикмети, вказані Толлем, не визначають напевне не тільки Депо, а й “найближчий” до нього мис на сході.
Закінчили ми діксонську підготовку до пошуків продуктового складу тим, що вирішили: вертоліт висадить Східну групу на мисі Депо. Якщо хлопці не знайдуть тут склад, то берегом вони попрямують до “хрестика Дивинця”.
Чутка розлітається блискавично. У Діксонській гідробазі ми почули жарт про те, що у складі Толля французький коньяк. Коли ми виступали в кают-компанії криголаму “Киев” з розповіддю про майбутні пошуки, жартома нас запитали: чи правда, що Толль закопав 1? пляшок французького коньяку?
О 4-й годині ранку 27 липня на бортовому вертольоті полетіли Ростов і Шпаро, а о 6-й — Хмелевський і Владимиров вирушили робити склад для Центрального та Острівного загонів. Дві години не було вертольоту — далеченько був перешийок півострова Воронцова від траси криголаму. О 8-й за судновим розкладом сніданок. Потім до обіду всі четверо спали — позначилася безсонна ніч. О 14-й обідали, готували матеріал для “Комсомольской правдьі”. О 17-й 30 по радіо оголосили, що учасників експедиції “Комсомольской правдьі” чекають на палубі з речами.
На стартовій площадці вертольота зібралися друзі: перший помічник капітана, механік, який приварив до нашої кирки важку металеву трубу замість ручки, за що його потім багато-багато разів згадували і подумки дякували йому, матрос, котрий уночі пригостив чотирьох москвичів хлібом з салом… Багато проводжаючих, чоловік 20. Всі усміхались і бажали щасливих знахідок…
Глибокий чорний каньйон, що прорізав зелену тундру, — це й була річка Толева. Тихої сонячної години тундра видавалася навдивовиж ніжною. Таким іноді буває футбольне поле напередодні матчу… Біля геодезичного знака хлопці зробили проміжну продуктову базу. Виразно чувся шум водоспадів красуні Толевої.
Мис Депо. Зачаровано проводжаєш поглядом вертоліт, який швидко даленіє. Ні звуку. Цілковита тиша. Але ось її порушують віддалені крики чайок, подмухи вітру й шепіт трави…
Радист Ігор Марков, наймолодший у групі, заходився діставати з рюкзака радіостанцію.
21-ша година. Стоїть акуратненький жовтий намет. Над ним щогла радіоантени. Марков прилаштувався за задньою стіною — на осонні. Він сидить на рожевому пуховому спальному ліжку. Коло радіостанції — акумулятори, стягнуті в блок. Тетяна Шпаро готує вечерю, Юрій Хмелевський та Володимир Владимиров ходять поблизу, піднялися на найближчий пагорб. Від намету до них метрів 130.