Приманка для роззяв

Спочатку Марків голос сприймався просто як потік порожніх, безладних звуків. Потім звуки почали складатися в слова. Нарешті, коли Шеффілд великим зусиллям розплющив очі й одразу заплющив їх від різкого світла, він уже почав розбирати цілі речення. Він стояв на одному коліні, опустивши важку голову, і слухав, як Марк захлинаючись викрикував тонким голосом:

— …тисяча людей, і всі вмерли. Залишилися тільки могили. І ніхто не знає чому.

Почувся гомін, в якому Шеффілд нічого не міг розібрати. Потім розлігся чийсь хрипкий бас, а після того знову заговорив Марк:

— Це — правда. Але навіщо, по-вашому, на борту стільки вчених?

Перемагаючи біль, Шеффілд звівся на ноги й притулився до стіни. Він доторкнувся до гулі на голові і, глянувши на долоню, побачив кров; вона геть просочила волосся і вже трохи запеклася. Застогнавши, він хитнувся вперед до виходу, намацав ручку й прочинив люк.

Трап був спущений. Шеффілд трохи постояв біля люка, похитуючись і не наважуючись зробити бодай крок.

Йому потрібен був час, щоб зорієнтуватися, що діється навколо. Обидва сонця стояли високо в небі, а за тисячу футів від ракети над миршавими деревами височів гігантський сталевий циліндр «Трьох Г.».

Марк стояв біля підніжжя трапа, оточений членами екіпажу. Вони були роздягнені до пояса і вже встигли засмагнути під ультрафіолетом Лагранжа-II, ставши мало не чорними. (Спасибі густій атмосфері і товстому шарові озону в її верхній частині — вони затримували ультрафіолетове випромінювання, послаблюючи його до нешкідливого рівня).

Астронавт, що стояв якраз перед Марком, спирався на бейсбольну битку. Інший підкидав і ловив м’ячика. Багато хто мав на руках бейсбольні рукавички.

«Дивно, — чомусь промайнуло в голові Шеффілда, — Марк причалив прямо біля стадіону».

Марк подивився вгору, побачив його і збуджено скрикнув:

— Містере Шеффілд, адже правда, що колись сюди посилали експедицію і що всі вони загинули?

Шеффілд спробував було сказати: «Марку, що ти робиш?», — та не зміг.

— Містере, правду каже цей пуголовок?

Шеффілд учепився спітнілими долонями за поручень трапа. Обличчя астронавта колихалося за метр від нього. Товсті губи й маленькі очиці, що визирали з-під густих брів, смикнулись і затанцювали перед Шеффілдом. Потім трап метнувся вгору й закрутився десь над головою. Він чомусь тримався тепер руками за землю, а вилицю раптом пронизав холодний біль. Тут він перестав опиратися і знову втратив свідомість.

24

Наступного разу Шеффілд опритомнів уже не так болісно. Він лежав у ліжку, над ним схилилися два обличчя. Перед очима в нього пропливло щось довге й тонке, і крізь шум у голові він почув чийсь голос:

— Зараз він очуняє, Саймоне.

Шеффілд заплющив очі. Не знати як, але він збагнув, що голова його забинтована.

Він хвилину полежав спокійно, тільки глибоко втягував повітря. А коли знову розплющив очі, побачив кілька облич цілком ясно. Ось просто над ним кругле обличчя Нові, з професійно нахмуреним чолом, яке, втім, одразу проясніло, тільки-но Шеффілд вимовив:

— Привіт, Нові!

Друге обличчя — злостиве, зі стиснутими зубами, але з ледь помітними іскорками задоволення в очах — належало Саймонові.

— Де ми? — запитав Шеффілд.

— У космосі, докторе Шеффілд, — крижаним тоном відповів Саймон. — Ось уже два дні.

— Два дні? — У Шеффілда зробилися великі очі.

— У вас був тяжкий струс мозку, Шеффілде, — втрутився Нові, — мало не тріснув череп. Спокійніше.

— Що трапи… Де Марк? Де Марк?!

— Тихше. Тихше.

Нові поклав руки Шеффілдові на плечі й примусив його знову лягти.

— Ваш хлопчисько під арештом, — сказав Саймон. — Якщо хочете знати чому, то знайте: він умисне підбурював команду корабля до бунту, внаслідок чого наражалося на небезпеку життя п’ятьох чоловік. Нас ледве не залишили у тимчасовому таборі, тому що команда збиралася відлетіти негайно. Капітанові було зовсім не просто упрохати, щоб вони взяли нас із собою.

Шеффілд спробував вивільнити з-під рук Нові одне плече. В пам’яті спливла розпливчаста картинка — Марк і астронавт із биткою. Марк промовляє: «…тисяча людей, і всі вмерли…»

Зробивши неймовірне зусилля, психолог підвівся на лікті.

— Послухайте, Саймоне, я не знаю, чому Марк це зробив, але дайте мені змогу поговорити з ним. Я все з’ясую.

— В цьому нема потреби, — відповів Саймон. — Все стане ясно на суді.

Шеффілд знову зробив спробу вивільнитися з-під рук Нові.

— Та навіщо ж така офіційність? Навіщо втягувати сюди Бюро? Ми можемо розібратися самі.

— Саме це ми й збираємося зробити. За космічним законодавством, капітан уповноважений особисто розглядати справи про злочини й правопорушення, вчинені у відкритому космосі…

— Капітан? Учинити суд тут — на борту корабля? Саймоне, ви не можете цього допустити. Це буде вбивство.

— Аж ніяк. Це буде справедливий і цілком слушний суд. Я в усьому згоден із капітаном. З огляду на дисципліну такий суд просто необхідний.

— Послухайте, Саймоне, — втрутився схвильований Нові. — Годі вам. Він ще не в тому стані, щоб таке переживати.

— От і шкода, — відказав Саймон.

— Але ви не розумієте! — наполягав Шеффілд. — За хлопця відповідаю я.

— Навпаки, я це добре розумію, — озвався Саймон. — Саме тому ми й чекали, поки ви прийдете до тями. Вас також судитимуть разом із ним.

— Що?

— Бо ви відповідаєте за всі його дії. Більше того, ви були разом з ним, коли він викрав ракетний човен. Команда бачила вас біля люка ракети в той момент, як він підбурював команду на бунт.

— Але він розбив мені голову, щоб викрасти ракету. Невже ви не розумієте, що це вияв серйозного психічного розладу? Він не відповідає за свої вчинки, тобто неосудний.

— Нехай, Шеффілде, це вирішить капітан. Залиштеся з ним, Нові.

Він повернувся, щоб піти.

Шеффілд прикликав на допомогу всі сили, що в нього залишились, і загорлав:

— Саймоне! Ви хочете помститись мені за той урок психології, що я вам дав. Ви — дріб’язковий, ниций…

Задихаючись, він упав на подушку.

Саймон, уже від дверей, сказав:

— І до речі, Шеффілде, підбурювання до бунту на борту корабля карається смертю!

25

«Оце таки суд!» — похмуро подумав Шеффілд. Ніхто не дотримувався законної процедури; а втім, психолог був упевнений, що ніхто її й не знає, і менше за всіх — капітан.

Суд відбувався у великій кают-компанії, де під час звичайних рейсів команда збиралася подивитись субефірні передачі. Але тепер нікого з членів екіпажу сюди не допустили, хоча науковий персонал зібрався весь.