Прощавай, кохана!

Налті замовк, а я похапцем пригадував якісь дотепні вислови, але, на жаль, жодного не згадав.

— Здоровань вирішив побавитися з поліцейським і таки завдав їм роботи; зім'яв бік їхньої машини та викинув рацію у рівчак. А сам відкрив нову пляшку самогону і став пригощатися. Коли копам вдалося залізти в машину, вони заходилися лупцювати його кийками по голові. Він помітив їх тільки хвилин через десять і оскаженів. Тоді на нього наділи наручники. Ми його замкнули у холодній — хай посидить. Був п'яний за кермом, образив поліцейського офіцера під час виконання службового обов'язку, бився з двома поліцейськими. Умисне пошкодження майна, спроба уникнути арешту, тілесні ушкодження, порушення громадського спокою, самовільна зупинка на автостраді штату. Подобається, га?

— Що за дурниці! Робити нічого? Навіщо ти все це мені розповів?

— То був не Меллой, — зловтішно відповів Налті. — Цього птаха звуть Стояновський. Живе у Хеметі, працює кессонником у тунелі Сен-Джек. Має дружину та четверо дітей. Отаке. Що будемо робити для розшуку Меллоя?

— Нічого. У мене голова болить.

— Коли в тебе знайдеться вільна хвилина…

— Не знайдеться, — урвав я його. — Дякую за турботу. А коли розпочнеться слідство щодо того нігера?

— Нічого сушити голову, — порадив він і поклав трубку.

Я поїхав на бульвар Голлівуд, припаркував машину на стоянці поблизу контори, дістався ліфтом на свій поверх і ступив на поріг. Двері маленької приймальні завжди були незачинені на той випадок, коли хтось із клієнтів схоче мене почекати.

Міс Енн Ріордан підвела від журналу великі очі, глянула на мене й усміхнулася. На ній був коричневий костюм і білий светр з високим коміром. При денному світлі я побачив, що волосся у неї золотаво-рудого кольору. На голові капелюх — наголовок трохи більший за капелюх, а на крисах вільно можна було розкласти всю білизну, що я віддаю прати. Вона наділа його під кутом градусів у сорок п'ять, і капелюх торкався її плеча. Незважаючи на це, вона мала чудовий вигляд. Можливо, саме тому.

Їй було років двадцять вісім. Вузький лоб, але трохи вищий, ніж вважається елегантним. Ніс — невеликий і допитливий. Верхня губа трошки товща за нижню, а рот — трохи більший ніж треба. Всього потроху більше. Сірувато-блакитні очі з золотавими цяточками. І чарівна усмішка. До того ж у неї був вигляд людини, яка добре виспалася. Приємне обличчя. Такі подобаються: гарненькі, але не настільки, щоб брати з собою щоразу кастета, коли треба кудись іти вдвох.

— Я не знала, коли ви приймаєте у конторі, — мовила вона, — тому чекала на вас. А вашої секретарки сьогодні немає?

— У мене взагалі немає секретарки, — відповів я.

Проминув приймальню, відчинив внутрішні двері і ввімкнув дзвінок на зовнішніх дверях.

— Прощу до моєї приватної вітальні для роздумів, — запросив я.

Вона пройшла повз мене, і я вловив ледь чутний запах сандала. Дівчина зупинилася і почала роздивлятися навколо: п'ять зелених шухляд для карток, благенький брудно-червоного кольору килим, обшарпані меблі й подерті штори. У кабінеті давно ніхто не витирав пилюки.

— Думаю, вам потрібен хтось, щоб відповідати на. дзвінки і час від часу відсилати прати штори.

— Я сам відішлю їх напередодні дня святого Суїзина [4] . Сідайте. Хоч я можу втратити кілька незначних замовлень, то дрібниці. При моєму вмінні ходити пішки я заощаджу купу грошей.

— Звісно, — відповіла вона й обережно поклала велику замшеву сумку на скляну поверхню журнального столика. Потім нахилилась і взяла одну з моїх сигарет. Я обпік пальці, поки вона припалювала.

4

День святого Суїзина припадає на 15 липня.

Дівчина всміхнулась крізь пасма диму — чудові зуби, хоча трохи завеликі.

— Ви, певно, не сподівались так швидко побачити мене. Як ваша голова?

— Не чекав… Погано.

— Як вас зустріли у поліції?

— Як завжди.

— Може, я заважаю вам займатися невідкладними справами?

— Ні.

— Чогось мені здається, що ви не дуже зраділи, побачивши мене.

Я набив люльку тютюном, сягнув по сірники і став старанно розкурювати її. Міс Ріордан схвально стежила за мною Тільки солідні чоловіки курять люльку. Але невдовзі їй доведеться розчаруватися в мені.

— Я зробив усе можливе, щоб не вплутати вас у цю історію, — сказав я. — Сам не знаю чому. Так чи інакше я більше цим не займаюся, бо учора ввечері досхочу наївся багнюки. Заснути зміг тільки тоді, коли нажлуктився, як свиня. Нехай цим займається поліція. До того ж мене попередили, щоб я не сунув носа куди не слід.

— Певно, ви не вплутали мене тому, — відказала міс Ріордан, — що, на вашу думку, поліція нізащо б не повірила, що я випадково опинилася біля западини. Через свою надмірну цікавість. Вони неодмінно шукали б у тому злочинний намір і обробляли мене, аж доки я б не зізналася.

— А може, я так не думав?

— Копи такі самі люди, як усі, — невлад промовила вона.

— Я чув, що спершу вони саме такі.

— Чогось зранку ви надто дратівливі.

Вона ще раз уважно оглянула мій кабінет.

— Як ваші справи? Фінансові, я маю на увазі. Чи багато грошей заробляєте з таким інтер'єром?

У відповідь я тільки мугикнув.

— Певно, ви вважаєте, мені краще займатися своїми клопотами і не лізти до вас із дурними запитаннями?

— Хіба це можливо?

— Мабуть, ні. Між іншим, вам теж це властиво. Скажіть, чому ви нічого не сказали про мене в поліції? Чи не тому, що в мене золотаве волосся і гарна статура?

Я не відповів нічого.

— Що ж, спробуємо з іншого боку, — невимушено вела вона далі. — Чи не хотіли б ви знати, кому належить нефритове намисто?

Я відчув, як дерев'яніє моє обличчя, і напружено намагався пригадати, що я їй розповів учора. Раптом згадалося: я ані слова не казав їй про намисто.

Знов узявши сірники, я заходився розкурювати люльку.

— Не дуже. А що?

— Просто я це знаю.

— У-гу.

— Цікаво, як ви поводитеся, коли схильні підтримувати бесіду?

— Не треба зайвого. Ви завітали сюди, щоб розповісти мені про щось. Ну то й кажіть.

Дівчина широко розплющила блакитні очі, і мені здалося, що в них зблиснули сльози. Вона закусила верхню губу і мовчки втупилась у стіл. Так вона просиділа якийсь час. Потім знизала плечима, подивилася на мене з щирою усмішкою і промовила: