Пульс всесвiту
Шрифт:
Пройшовши близько тридцяти крокiв, ми звернули до бiчної галереї, що кiнчалась сучасними гладенькими дверима.
Пегас витяг з кишенi ключi.
— Ферду я залишив нагорi. Тому тут змушений вiдчиняти сам. Ще один запобiжник — i можемо вступити до мого королiвства… — Вiн натиснув щось на вологiй стiнi. Дверi вiдчинились, i водночас у примiщеннi спалахнуло свiтло.
Я зацiкавлено оглядав просторе примiщення з голими бетонованими стiнами, — в ньому було повно найрiзноманiтнiших приладiв та апаратiв.
— Це ваша лабораторiя? — щиро здивувався я. У Пегаса вiд задоволення заблищали очi.
— I так i нi, в залежностi
— Позичили? — перепитав я iронiчно.
— Власне, це не має значення, — холодно вiдповiв Пегас. — Коли зрозумiєте, якi важливi проблеми розв'язуються в цiй лабораторiї, то погодитесь, що спосiб, яким я дiстав необхiдне обладнання, справдi не має значення. Я працюю над двома грандiозними проблемами. Одна дасть людству необмежену силу, друга — врятує його вiд загибелi…
Слова хворого на манiю величностi анiскiльки не здивували мене.
"Знову вiчний двигун!" — згадав я бiдолашних винахiдникiв, що останнiм часом посипались до редакцiї як iз драного мiшка.
— Я бачу, ви менi не вiрите. Нi, я не божевiльний i зараз переконаю вас у цьому. Моє перше величезне завдання — оволодiти гравiтацiєю, силою земного тяжiння. Теоретично я вже розв'язав цю проблему, практично — ще не зовсiм.
— А чому ви не експериментуєте в дослiдному iнститутi? — запитав я. Адже над цiєю проблемою працюють багато вчених. Самотужки ви її не розв'яжете.
— Я пильно стежу за успiхами iнших i добре знаю, чого досягнуто в битвi з гравiтацiєю. Але я йду зовсiм Iншим шляхом i вже виявив гравiтацiйнi хвилi, аналогiчнi електромагнiтним… А чому не експериментую в iнститутi? Просто не хочу, щоб хто-небудь скористався з результатiв моєї довгорiчної виснажливої працi. А з публiкацiєю другого вiдкриття я затримуюсь насамперед тому, що його можуть використати проти людства, як у свiй час атомну бомбу.
Розумiючи, що дальшi заперечення зайвi, я мовчки уважно стежив за Пегасом, який гаряче i з великим захопленням розповiдав про битву з гравiтацiєю. Вiн говорив про проблему, яку я повнiстю зрозумiв тiльки далеко пiзнiше.
— Отже, ви працюєте над гравiтацiєю… А як вам пощастило перехопити сигнали супутника незабаром пiсля його запуску? — запитав я зрештою, коли Пегас замовк.
— Саме тому, що я працюю над гравiтацiєю, у мене є потужний приймач, яким я перевiряю зв'язок мiж гравiтацiйними та електромагнiтними хвилями. Я дослiджую хвилi рiзної довжини. Полюючи в ефiрi, я тодi випадково натрапив на повiдомлення про запуск супутника i довiдався, яка довжина хвилi його радiопередавача. Пiсля цього перехопити сигнали було вже неважко… Вас я згадав по закону асоцiацiї, бо саме того вечора дочитав ваше фантастичне оповiдання про штучнi супутники Землi.
Я багатозначно поглянув на годинник.
— О нi, я ще не можу вас вiдпустити! — сказав Пегас, зрозумiвши мiй жест. — Адже я ще не ознайомив вас з другим своїм вiдкриттям, яке послужить темою для вашого фантастичного оповiдання.
Схопивши мене за руку i раптово знизивши голос, наче побоюючись, що нас хтось може пiдслухати, вiн зашепотiв:
— Ходiмо!.. Пробачте, я трохи схвильований, але це хвилювання у мене мимоволi виникає вiд думки про велич вiдкриття. Коли ви зрозумiєте, про що мова, то воно й на вас справить захоплююче
враження. Насмiлюсь запевнити, що цi iсторичнi моменти ви запам'ятаєте на все життя…Вiн мав рацiю: лабораторiю Пегаса я не забуду нiколи.
"Напишу про це. Обов'язково напишу. Але не оповiдання, а чисту правду", — думав я в той час, коли вiн пiдводив мене до невеликого стола, на якому виднiлись кiлька маленьких екранiв.
Пегас крутнув вимикач. Спалахнули сигнальнi вiчка. Почулось неголосне гудiння трансформаторiв.
— Звичайне виробниче телебачення, — пояснював Пегас. — Дивiться уважно! Перший екран лiворуч — видно Малтезьку площу. Невеликий телевiзiйний передавач я встановив у вiкнi горища Ностицевого палацу. На другому екранi — загальний вигляд Ностицевої вулицi. Третiй екран — вид на тротуар проти нашого будинку… Цiкаво, правда?.. Погляньте, з Малтезької площi до нашої вулицi iде юнак. Ота он дiвчина в темному закутку вулицi, мабуть, на нього чекає. А тепер, любий редакторе, будьте уважнi! — голос Пегаса бринiв переможно. — Я примушу цього юнака виконати кiлька вправ. Вiн пiдкорятиметься менi так само, як пiдкоряється Ферда!
Доктор клацнув якимсь важельком, покрутив ручки. Дзижчання над нашими головами посилилось. I коли на одному екранi з'явилось перехоплене телеоб'єктивом обличчя юнака, Пегас поклав менi руку на плече:
— Запевняю вас, що коли юнак пiдiйде до нашого будинку, вiн схопиться за голову, розгублено озирнеться i допитливо подивиться вгору. Злякана дiвчина пiдбiжить до нього i раптом зробить йому реверанс…
Все вiдбулося саме так, як намалював доктор. Я засмiявся:
— Як це вам вдається зробити?
Пегас глибоко зiтхнув, а потiм набундючився, щоб пiдкреслити серйознiсть хвилини:
— Я можу з вiдстанi впливати на мозок людини! Звiсно, це тiльки початкова стадiя вiдкриття, але шлях до нього вже знайдено.
— А що в кiнцi того шляху? В iм'я чого ви над цим працюєте? Хочете нав'язувати людям свої думки? — запитав я.
— Не зовсiм так… Хочу навiювати людям спосiб мислення… тiльки не свiй…
Пегас хотiв продовжувати свої пояснення, але я перебив:
— Коли ви менi вже розкрили так багато, то чи не можете пояснити, як ви впливаєте на людський мозок?
— I цю таємницю розкрию. Знаєте оцей апарат? — показав вiн у куток лабораторiї.
— Напевно, це звичайний енцефалограф, — сказав я, глянувши на схематичний рисунок мозку, що свiтився на екранi приладу.
— Чудово! Отже, ви розумiєте, в чому суть. Мiй апарат, звiсно, не енцефалограф. Вiн не тiльки прослiджує бiоелектричнi струми в корi головного мозку, але водночас допомагає менi читати думки. Хочете випробувати на собi?
Я кивнув головою на знак згоди. Пегас надiв на мене якийсь шолом з безлiччю електродiв i вимкнув свiтло. Рисунок мозку на екранi засяяв дужче.
— Думайте напружено!.. Зосередьтесь на чомусь цiлком певному… — весь час повторював доктор.
"Перпетуум-мобiле… перпетуум-мобiле…" — повторював я в думцi. Рисунок мозку сяяв дедалi iнтенсивнiше. А Пегас перебiгав гарячковим поглядом з екрана на екран.
— Гадаєте, що я божевiльний? — сказав вiн докiрливо.
— Звичайно, нi! — похитав я заперечливо головою. — Я вважаю, що ви генiй!
— Можливо… — невпевнено сказав Пегас. — Вiд божевiлля до генiальностi один крок. I навпаки… Але мiй апарат показує, що ви говорите неправду.