Самостійна дірка
Шрифт:
— Та ми вами держимось, спасибі вам, так не виходить волюнтаризму, бо волюнтаризм — це ж хотіння, і ми хочемо, бо ми ж волюнтаристи…
— Так що ж, ви держаться, виходить, не хочете?
— Ні, ні, хочемо, хочемо!
— От вам і хотіння! От вам і волюнтаризм! Пст!
У Харкові, на холодногорському цвинтарі, де поховано основоположника волюнтаризму Стецька, темними ночами чути стогін із Стецькової могили:
— З твоїми волюнтаристами! Був би знав, і каші б тої у мами не прохав!
І чорт відмовляється…
У
На нараду прибули: Бандера, Мельник, Шмуляк, Мудрий, Левицький, Чуйко, Базяк та ще чоловіка зо три з державних самостійної дірки мужів.
Перед нарадою прийняли парад збройних дірчастих сил.
Перед отаманом продефілірувало аж одинадцять чоловіка немоторизованої піхоти, прогарцювали верхи на осинових кілках два чоловіка кавалерії, а ззаду йшов пушкар з бузиновою пукалкою — це самохідна артилерія.
Парад приймав сам Степан Бандера, а командував парадом сам Андрій Мельник.
Василь Шмуляк, як голова національного в дірці комітету, стояв і кивав головою:
— Так-так! Наша бере! З такими орлами та з такою технікою ми від Карпат аж до Дону всіх і вся повоюємо!
Після урочистого параду спустилися у верховну схрону на новорічну велику нараду.
Нарада мала бути програмова.
Треба було вирішити основне і найголовніше питання:
— Кому в наступному році продаватися?
— Дозвольте слово щодо порядку денного? — прогугнявив Бандера.
— Прошу! — сказав голова.
— Маю додаток до порядку денного!
— Прошу!
Бандера одхаркався:
— Порядок денний, на мою думку, має бути такий: перше — «Кому в наступному році продаватися?»; друге — «За скільки продаватися?»
— Хто з цього приводу хоче висловитися? — запитав голова.
— Я! — крикнув Андрій Мельник.
— Прошу!
— Я проти додатку до порядку денного. Не можемо ми тут визначати ціну. По-моєму, — скільки дадуть.
Проголосували.
Другий пункт порядку денного відкинули. Погодилися на тому, що продаватися за стільки, скільки дадуть.
Доповідав про те, кому в наступному році продаватися, Андрій Мельник, дуже в цій справі досвідчений лис, що почав продаватися ще з часів лихої пам'яті Центральної ради… і кому тільки він у своєму житті не продавався!
Доповідь він виклав в історичному аспекті.
— Панове! — почав він. — Продаватися — це справа для нас не нова. Продавалися ми і німцям ще Вільгельмовим, і Келерові, і Скоропадському, і Краснову, і Денікіну, і Врангелю, і Геллеру, і Пілсудському, і французам в Одесі, і румунам, і туркам, і японцям «Зелений клин» продавали, і мадярам, і гітлеро-гестапівцям; тепер оце новим панам за долари продалися. У мене просто голова тріскає, кому ми ще не продавалися!
— Як кому? — крикнув Бандера.
— Ну, а кому? — спитав Левицький.
— Готтентотам! Ось кому!
— Готтентотам? Так готтентоти далеко! Аж на півдні Африки!
— Аби гроші! То нічого, що далеко! — буркнув Бандера.
— Готтентоти — бідні! Що вони можуть дати? — встряв
у суперечку Шмуляк.Продаватися готтентотам не погодилися.
— Ну, тоді тільки чортові! — махнув рукою Левицький.
Ухвалили продатися чортові.
Треба не забувати, що дія відбувалася в англо-американській окупаційній зоні, а там чорти єсть.
Послали делегацію до Вельзевула, найголовнішого чорта.
Вельзевул якраз ратиці чистив, у новорічний похід збирався.
Чортеня-джура доповіло Вельзевулові:
— Делегація з самостійної дірки до вас прийшла продаватися!
— Оце оті запроданці, зрадники, шахраї, гестапівці, що ото торгують Україною та чоботи всім, хто п'ятаки дає, лижуть? — спитав з обуренням Вельзевул.
— Ага! — каже чортеня-джура.
— Гони їх, мерзотників, у три потилиці. Щоб і духу їхнього тут не було! Я не гестапівець. Я — чесний чорт! Та мені на них плюнути противно! Гони!
Вигнав чорт делегацію.
…Верховні правителі самостійної дірки вирішили і в наступному 1947 році, коли пощастить врятуватися від шибениці, лизати чоботи тому пану-хазяїнові, який більше заплатить.
«Тепер я турок — не бандит»
Одного дня в самостійній дірці українських хтобільшедасть-націоналістів, що, як ми знаємо, розташувалася тепер на тамтешній зоні окупації Німеччини, трапилася незвичайна подія.
Зібрався на засідання самостійно-дірчастий провід: Мельник, Левицький, Шмуляк та інші дірководи.
А Бандери не було…
Сиділи всі й чекали на найголовнішого…
Коли ось одчиняються двері і входить, — хто ж би ви думали?
Входить турок…
Справжнісінький турок: у червоній фесці, в широчезних, аж до кісточок, штанях, у зубах люлька…
Входить, руку до лоба притулив та й каже:
— Слава аллаху!
Всі аж попідскакували.
А турок до них:
— Чого ж ви мовчите? Слава аллаху, кажу!
Коли це Мельник:
— Степан?! Тю! Чого це ти на турка перевернувся?!
По голосу Мельник упізнав, що то таки справді був не турок, а Степан Бандера власною персоною…
Всі до нього попідскакували:
— Та невже?! Та як? Та чому? Чому в турецькому вбранні? Невже справді змагометився?
Бандера на всіх подивився, похитав головою:
— Політики називаєтесь?! Державні мужі, а здогадатись кебети нема!
— У чім справа?
— Ех ви! Газети читаєте?
— Читаємо!
— Погано, виходить, читаєте! Читали про те, що американський президент Трумен дає Туреччині та Греції допомогу 400 мільйонів доларів?
— Читали!
— Так і тепер не здогадуєтесь? От тепер я й напишу Труменові, що ми, мовляв, турки, що опинилися в «переміщених» особах, щоб і про нас не забув… Я вже й паспорта дістав, що я не Бандера, а Бандер-паша! Розкумекали?
— Ой, голова! Ой, голова! — всі до нього.
— Та це ще й не все!
— А що ж інше?
— Та те іще! Тобі, Шмуляче, на грека треба перевернутись! Зараз же біжи на барахолку, діставай грецьку одіж та тоді за грецьким паспортом… Ти ж знаєш, де паспорти продаються.