"Сатурна" майже не видно

— Нічого я не знаю, — видушив хлопець.

— О, прогрес! Німий заговорив! — вигукнув гестапівець.

— І прізвища свого не знаєш? — спокійно спитав Кравцов.

— Навіщо вам моє прізвище? Нічого не скажу.

— По-моєму, рибка хоч і невелика, але явно червона, — по-німецьки сказав Клейнер.

— При затриманні він намагався викинути пістолет, — повідомив гестапівець.

— Ах, ось як! — сказав Клейнер. — Тоді не гайте на нього зараз часу, відправляйте до в'язниці, скажіть, я наказав — в одиночку. Він у нас заговорить, коли познайомиться з Грюнвейсом. Ходімо, панове.

Коли вони вийшли в коридор, Клейнер сказав:

— Може виявитись, що ця рибка і не маленька. Як, Конопльов?

— Можливо.

Кравцов був майже впевнений, що хлопець з підпілля або принаймні зв'язаний з ним. Виказувало це його вперте, затяте «нічого не скажу». Невже він не задумається над тим, що йому встиг сказати Кравцов про небезпеку мовчання, і не придумає якогось тямущого пояснення?

З-за якихось дверей долинав пронизливий жіночий крик. Клейнер підвів палець.

— О, десь ведуть розмову з дамою! Зайдімо.

Дама, з якою розмовляли, була така велика і розбухла, що заповнила собою всю маленьку кімнату. Малорослий гестапівець, який її допитував, здавався поряд з нею карликом. Перекладала дівиця в кокетливій шапочці з хутряним помпончиком.

— Ти йому, ідіоту, поясни, — репетувала жінка, навалюючись на перекладачку усім своїм величезним тілом. — Я чесна спекулянтка, а не те, що він, ідіот, думає. А то ось я йому як заїду раз, від нього мокре місце залишиться. Бач, наловчились хапати чесних людей! Скажи йому, ідіоту.

Перекладачка, ледве стримуючи сміх, перекладала те, що казала спекулянтка, пропускаючи лайливі слова.

Побачивши тих, що увійшли, спекулянтка безпомилково вгадала у Клейнерові головного начальника і посунула до нього.

— Ти чого зуби скалиш? — загорлала вона йому в обличчя. — Чесну жінку хапають, як останню злодійку, тягнуть невідомо за що і куди, а ти задоволений? І це у вас називається Європа? Та я самому Гітлеру скаргу пошлю!

Клейнер насилу протисся мимо неї до столу.

— Що це за фурія? — спитав він по-німецьки у гестапівця.

— Її взяли на вулиці під час вільного пошуку. У неї БУВ чемоданчик з німецькими сигаретами. Ясно — спекулянтка.

— Так і є, спекулянтка, — зраділа жінка, почувши знайоме слово.

— Дізнайтеся, хто її постачає нашими сигаретами, і підправте в тюрму, — наказав Клейнер і знову боком, щоб не зачепити, пройшов повз спекулянтку.

— Спекулянтка теж товар, — вийшовши в коридор, сказав він, ніби виправдовуючись. Однак він чомусь втратив інтерес ходити по кімнатах. Поглянув на годинник і сказав: — Мабуть, найкраще зараз піти спати. Вранці рівно о дев'ятій усі будьте у мене.

Кравцов ішов додому на ту ж саму свою квартиру в дядька Єгора. Під ногами хрустів льодок. Ніч пахла весною, обличчя голубив тихий, незлий вітерець. А перед очима Кравцова стояв хлопець з його запеклим «нічого не скажу». У ньому, в його долі немовби сконцентрувалася вся тривога, що не залишала Кравцова весь цей час.

Взимку Кравцов жив не в садовому будиночку, а в квартирі дядька Єгора, що займав частину невеликого будинку. Решта кімнат у цьому будинку пустувала, тому ніхто не міг побачити, як пізніми вечорами дядько Єгор переставав бути ненормальним і розмовляв з Кравцовим. Кравцов полюбив цього незграбного дідугана, який чимсь нагадував йому батька. Хоч як би пізно Кравцов повертався, дядько Єгор злазив з своєї лежанки, запалював гасничку і підігрівав чай. Вони сідали до столу і чаювали, розмовляючи про се, про те. Дядько Єгор ніколи не питав Кравцова, що він робить, але не боявся його і розмовляв з ним так, як говорили один з одним радянські люди до війни. В свою чергу, і Кравцов розмовляв з ним, відпочивав душею і ставав самим собою…

На ранковій нараді у Клейнера підводились підсумки першої нічної облави. Вся операція була його дітищем, усі це знали, і тому ніхто з виступаючих ніяких критичних зауважень не робив. Навпаки, всі казали, що таку операцію варто було провести вже давно.

Тільки Грюнвейс, коли виступав майор СД, який керував групами вільного пошуку, незрозуміло гмукав, не зводячи з майора свинцевого погляду. А коли той закінчив говорити, прогув:

— Невже вам невідомо, що загін, який діяв у районі хлібозаводу, проґавив принаймні двох бандитів? Треба ж доповідати керівництву всю правду.

Майор осадив його:

— Мені все відомо, колего, але точніше, ніж вам, і тому з вашою впевненістю перетворювати на двох бандитів якесь дівчисько, що втекло від солдатів, я не можу.

— Негарно стріляти в дівчат, — посміхнувся Грюнвейс.

— Панове, панове, киньте, — втрутився Клейнер. — Зараз не час. Після операції ми обміркуємо всі її деталі. А зараз — лише головне, те, що треба врахувати в операції сьогодні і завтра.

Начальник слідчого відділу повідомив: перші допити не дають підстав вважати, що попалися крупні діячі підпільних банд, але, коли йдеться про ворогів такого типу, робити висновки з перших допитів необачно.

— Звичайно, звичайно, — підтримав його Клейнер і нагадав про хлопця, якого він бачив під час допиту. — Поглянеш на нього — хлопчик. А в хлопчика в кишені пістолет… — Клейнер показав на розіслану перед ним на столі схему операції і сказав: — Я звертаю вашу увагу на те, що найбільше число заарештованих припадає на групи вільного пошуку. Це зрозуміло. Інші групи розворушили осині гнізда, бандити намагалися сховатись і наскакували на заслони вільного пошуку. Сьогодні ми прочісуємо місто з півночі на південь. У цьому напрямку місто витягнуте в довжину, і тому ми зобов'язані заткнути всі бокові виходи. Для цього я подвою сьогодні кількість груп вільного пошуку. І потім мені хотілося б, щоб усі учасники в ході операції виявляли більше ініціативи й інтуїції. Ось того самого молодого бандита, про якого я вже казав, було арештовано тільки тому, що один фельдфебель побачив, як мигнуло у вікні світло. Отак і треба діяти. — Клейнер посміхнувся. — Ви ж розумієте, що своїх прізвищ, адрес і точного часу, коли вони сидять вдома, бандити нам не дають.

Ніхто цих вказівок Клейнера не слухав з таким задоволенням, як слухав їх Кравцов. Очевидно, ті дванадцять адрес, що за розробкою другого відділу вказані на схемі у Клейнера, є лише гаданими. У Кравцова з'явилася надія, що облава не завдасть підпіллю великої шкоди.

Розділ 51

Всю ніч, поки тривала облава, командний пункт Маркова охороняв загін бійців Будницького. По одному, по двоє вони чатували навколо руїн борошняного лабазу, готові вступити в бій, якщо з'являться есесівці. У підвалі всі були готові в разі небезпеки вийти через запасний хід у яр і перебратись на резервну базу. Двічі протягом ночі групи вільного пошуку з'являлися біля руїн, але ніщо тут не затримувало їхньої уваги, і вони пішли собі.

На світанку в підвал спустився Будницький.

— Фріци пішли спати, — сказав він весело Маркову. — Час нам братися за діло.

У відповідь на облаву бійці Будницького мали ще сьогодні зробити в місті дві великі диверсії: вивести з ладу залізничне депо і висадити в повітря офіцерське казино. Марков, розуміючи, які зараз насторожені гестапівці, причепливо розбирав кожну деталь цих операцій, і його знову і знову вражало різностороннє вміння Будницького. В цій постійній готовності до будь-якої найтруднішої справи виховував Будницький і своїх бійців. Він володів чудовою здатністю не те, що пристосовуватись до будь-яких обставин, а якось надзвичайно швидко вростати в них. «Росте чудовий розвідник», — думав про нього Марков і вже давно вирішив у думці: закінчиться війна, і він пошле Будницького на хороше, велике навчання.